Управлінське планування
При спільній діяльності багатьох працівників в межах підприємства, коли здійснюється кооперація праці і окремі працівники спеціалізуються на певних технологічних операціях, в умовах складного технологічного процесу випуску продукції, управління стає необхідним, як особливий вид діяльності по координації цієї роботи. В умовах ринкової економіки значно ускладнився процес управління підприємством. Це повязано з наданням йому повної господарської і управлінської самостійності. Господарська самостійність полягає у вільному виборі організації форми підприємства – виду діяльності, партнерів по бізнесу, визначення ринку збуту та інше. Бухгалтерський облік не в змозі задовольнити потреби сучасного підприємства. В цих умовах стало неминучим виникнення управлінського обліку – як системи обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів в процесі управління підприємством. Завдання управлінського обліку – складання звітів, інформація яких призначена для власників підприємства, де проводиться облік, і його керівників. Управлінський облік повинен забезпечити для адміністрації таку інформацію, яка дозволить приймати економічні рішення з врахуванням наслідків, контроль витрат у співставлені з нормами, формувати економічну стратегію, оцінювати витрати, формувати собівартість і прибуток, приймати рішення стосовно окупності програм.
Управління виконує дві функції:
виробничо-технічну (коли виконуються роботи по організації і регулюванню виробничого процесу;
соціальну (коли регулюються взаємовідносини між учасниками виробничого процесу в умовах поділу і кооперації праці, і формування відносин між управлінцями і виконавцями.
Управління, як процес або функція, може відбуватись лише за допомогою спеціального апарату, який відповідає за збереження, цільове використання ресурсів і здійснює контроль за роботою виконавців.Управління визначається як система впливу на об'єкт, в якій виділяється п'ять елементів:
планування;
організація;
адміністрування і мотивація;
координація;
контроль.
Планування – орієнтир господарської та фінансової діяльності. План або прогноз показує мету, до якої прагне підприємство.
Організація – процес, який спрямований на найбільш оптимальне сполучення ресурсів: матеріальних, енергетичних, трудових, фінансових, інформаційних, у виробничому процесі.Адміністрування та мотивація – спрямовані на прийняття рішень та підкріплення їх наказами, інструкціями, вказівками.
Адміністрування передбачає підпорядкування і субординацію між членами колективу.
Мотивація передбачає розробку положень про винагороду за досягнення в праці.
Координація – узгодження дій всіх працівників підприємств, з метою досягнення стратегічних завдань.
Контроль – інструмент, який забезпечує всі ланки апарату управління інформацією про стан об'єкта управління.
Стандартизація облікових процедур поступається місцем найбільш гнучким системам обліку, які зорієнтовані на аналіз можливостей підприємства. Крім того, завдання обліку і звітності по прибутках і доходах не втрачаючи своєї важливості, тепер вважається не основним. А оптимізація і управління грошовими потоками розглядаються, як ключовий засіб для довгострокової успішної діяльності підприємства.Система обліку будь-якої організації утворює одну з частин її загальної інформаційної системи.
Значимість цієї системи залежить від ряду факторів:
місце, яке вони відводять обліковій інформації, як складовій частині загальної інформації, що використовується для прийняття управлінських рішень;
визначення міри стимулювання керівництва впливає на ефективність господарської діяльності підприємства;
ступінь довіри менеджерів до облікової інформації, яку вони отримують
. На сьогодняшній день в усіх на слуху слова - "бізнес-план, інвестиційний проект, кредитна заявка" та інші слова та словосполучення, що означають набір інформації, необхідної для обгрунтування доцільності вкладення коштів в той чи інший бізнес. Одні підприємці хочуть отримати додаткові ресурси для бізнесу, інші сподіваються успішно вкласти ті ресурси, що вони мають. Для підприємців, які замислились про можливість довготривалого ефективного ведення бізнесу, призначений цей матеріал. Одноднівкам, або підприємцям, які живуть сьогоднішнім днем, даний матеріал користі не принесе - хіба що для того, щоб посміятись над такими як я, над тими, хто хоче і вірить в те, що подальший розвиток цивілізації повинен ґрунтуватись на раціональному мисленні та раціональному ставленні до життя, на здоровому глузді, на людях, які вільно мислять і діють. Раціональне не заперечує культуру, не заперечує необхідність духовного життя, а розвиває їх, вбачаючи в них основу для справедливого устрою раціонального життя. В кінцевому підсумку: ефективне використання ресурсів визначає життєспроможність, здатність розвивати будь-який бізнес. Чим визначається ефективність використання ресурсів? Появою корисних продуктів, іншими словами - товарів та послуг, тобто продукції, на яку є платоспроможний попит. Якщо продукт залишається на складі без вимоги, тобто за нього не дають грошей або іншого корисного продукту - це означає: ви неправильно визначили свого споживача, ви орієнтувались на тих, у кого немає грошей, хто неплатоспроможний, з ким обмін не є еквівалентним. Тобто, в першу чергу, визначте коло ваших споживачів, опишіть їх, охарактеризуйте як вашого клієнта тих, хто в змозі купити ваш товар. Знаючи свого споживача, можна визначити, що саме йому потрібно - який товар або послугу він хоче отримати і чи спроможний за неї заплатити. Цей товар або послугу і слід виробляти. Таким чином, ви визначаєте можливий попит. (Хоча може мати місце ситуація або стратегія, яка передбачає створення свого споживача). Але тих, хто бажає задовольнити вашого споживача і відібрати потенційно ваші гроші дуже багато. Якщо ви зумієте правильно запропонувати свій товар чи послугу, - отримаєте компенсацію за ваш бізнес. У розвинутому ринку: пропозиція визначає попит. В даному випадку під розвинутим ринком розуміється будь-який ринок, де вільно установлюються ціни шляхом торгу між продавцем і споживачем. На вітчизняному ринку багато виключень (які вже стали правилами), тому слід кожному підприємцю виробити власне бачення ринку, власне ставлення до ринку і, перевіряючи початкові свої гіпотези, виробити власний підхід до ведення бізнесу, свою стратегію. Будь-яка формула ринку може стати успішною при правильному наборі інструментів управління бізнесом. Наприклад, формулювання: "попит визначає пропозицію", повинне одразу ж ставити перед підприємцем навіть не питання: як швидко я збираю, обробляю і розумію інформацію про зміни у потребах моїх клієнтів? Це формулювання повинне спонукати підприємця відповісти самому собі на наступне питання: як швидко конкуренти це роблять? Якщо конкурент встигне зробити це швидше, мій товар залишиться продукцією, тобто товаром на складі - нікому не потрібними витратами. Де-хто каже: немає незапитаного товару, а є високі ціни на нього. Вміння встановити ціни - важливе рішення, але встановлені ціни не можуть бути нижчими за суму ресурсів, що пішли на виробництво та просування даної продукції. (Хоча може бути і така стратегія, як виштовхнути конкурента з ринку, але для реалізації подібної стратегії потрібні ресурси. Чи вистачить їх у Вас?) Для ведення бізнесу перш за все необхідне: - бажання підприємця робити бізнес, тобто бажання взяти на себе відповідальність за його результати і розуміння, заради чого він робить бізнес, заради чого він живе - вміння, професіоналізм, знання і бажання підприємця постійно вчитись та підвищувати свою кваліфікацію постійно робити бізнес, розпочинати дії, не опускати руки По друге, - ресурси. Розраховуючи лише на власні ресурси, підприємець суттєво зменшує ризики, але в той же час зменшує і можливості бізнесу. З цієї причини, кредитні ресурси, інвестиції потрібні бізнесу і, за певних умов, підприємцю вигідно користуватись позиками. Тому важливо знати, яким чином можливо залучати їх і вміти правильно користуватись ними. Для розуміння можливостей бізнесу, необхідно регулярно отримувати інформацію. Для цього підприємець повинен налагодити її оперативне отримання. Інформація в наш час швидко застаріває, тому технічне забезпечення цієї сфери діяльності повинне відповідати сучасному рівню. Але! Не треба покладатись на те, що комп'ютер все зробить (що закладено в його програмах і базах даних, те й отримаєш). В усьому повинен бути здоровий глузд. Вміння продемонструвати можливості і реалії бізнесу - це може зробити тільки справжній підприємець. Щоб показати свій бізнес, необхідно приймати участь у виставках, форумах тощо, необхідно створювати мережу контактів. Не останню роль відіграють сучасні засоби комунікацій, наприклад, Internet. Без вміння показати свій бізнес, свій товар - така діяльність залишиться простою тратою ресурсів. Бізнес-план, оформлений відповідним чином, може стати тією візитною карткою, за якою кредитори та інвестори з самого початку оцінюватимуть доцільність подальших контактів з підприємцем. Формування позитивного іміджу не тільки Вашого бізнесу, але й бізнес-клімату в країні в цілому - дуже важливий аспект для успішності бізнесу. Коли державні службовці говорять про банкрутство країни тощо, вони суттєво зменшують можливості ведення бізнесу. Підприємці повинні реально сприймати бізнес-клімат і допомагати державним службовцям покращувати його. Підприємці повинні чітко відстежувати: хто з державних службовців заважає покращенню бізнес-клімату в країні і відкрито називати їхні імена. Участь підприємців в громадському, публічному житті країни дозволяє поліпшити бізнес-клімат в ній. Формування ключових критеріїв, за якими оцінюватиметься успішність бізнесу з боку зовнішніх (відносно даного бізнесу) сил (держава, інвестори, кредитори, споживачі тощо), також важливо знати при підготовці бізнес-плану. Для інвестора є важливим: як швидко повернуться вкладені кошти, яким є ризик при вкладенні коштів. Для кредитора - більш важливі гарантії по поверненню вкладених коштів. Для споживача головне - задоволення його потреб, якість товару і можливість його придбати. У формуванні ключових факторів успіху бізнесу та підготовці привабливого і реального бізнес-плану важливу роль можуть зіграти консультанти: консультанти з маркетингу, з фінансів, з управління, з юридичних питань, соціальних і психологічних проблем тощо. Залучення фахівців, які зуміли зарекомендувати себе, дозволить витратити менше часу на обгрунтування доцільності ведення того чи іншого бізнесу. Але консультант - це тільки помічник. Не потрапляйте в залежність від нього. Не вимагайте від нього побудови ефективного бізнесу для вас. Будуйте бізнес разом з ним, вчіться у нього новим прийомам роботи, але пам'ятайте, що відповідальність за ваш бізнес лежить тільки на вас. Консультант - це ваш "психоаналітик", коли він допомагає зрозуміти вам, навіщо, що саме і яким чином ви робите. Він - ваш партнер, у якого немає "шкурного" інтересу в вашому бізнесі і якому нема чого від вас приховувати, він ваш конструктивний опонент, який повинен знаходити нові альтернативи чи слабкі місця вашого бізнесу та пропонувати варіанти можливих рішень, критерії, за якими ви їх оцінюватиме. Він - ваше друге Я, коли навчає ваших працівників. Якщо ви знайшли такого консультанта і бажаєте з ним поговорити, порадитись - тримайтесь за нього - доки не відчуєте, що вам з ним не комфортно або що ви потрапили в повну залежність. В цьому випадку знайдіть іншого консультанта і спробуйте попрацювати з ним. Засіб перевірки професіоналізму консультанта - тільки у порівнянні з професіоналізмом іншого консультанта. Об'єктивні параметри бізнесу можуть змінитись зовсім з інших причин. Визначте на початку роботи, за якими параметрами ви оцінюватимете роботу, взаємодію з консультантом і попросіть його запропонувати власні параметри. При співпадінні параметрів ви завжди зможете домовитись щодо ефективності роботи консультанта, при неспівпадінні - скоріш за все - ви не працюватимете разом. Але завжди основним фактором успіху залишиться підприємець та його впевненість: Я ЦЕ МОЖУ! І ЗРОБЛЮ БІЗНЕС ЕФЕКТИВНИМ. Модель ефективної підприємницької поведінки: ХОЧУ -> ВМІЮ (ЗНАЮ ЯК) -> РОБЛЮ = МОЖУ Можливо почати бізнес одразу ж з дії. Взяти і почати робити. Наприклад: повернути річки, продавати папуасам валенки, приватизувати країну, позичити грошей (взяти кредит або інвестицію) - обов'язково отримаєш фіаско. Можливо вивчити всі науки, що стосуються бізнесової діяльності, прочитати всі книжки і стати академіком. Україна на даний час знаходиться на одному з перших місць в світі за кількістю вчених на одного мешканця країни і скільки ми отримали інвестицій? Можна захотіти робити добре всім людям і повірити в таку можливість, і шукати шляхи, як це зробити, але часто доходиш висновку, що подібне під силу тільки Богу. Можливо захотіти зробити добре собі самому, задовольнити всі свої бажання. Варіантів багато. Який вибрати? Задовольняючи себе, свої бажання, аналізуй свої відчуття - а чи люблю я себе? Якщо відповідь - ТАК, то це саме той спосіб, який тобі підходить. Чи не протирічить твій спосіб задоволення власних бажань загальним домовленостям у суспільстві, в якому ти живеш, його правовим нормам? Якщо ні - ти знайшов свій життєвий шлях! Щоб робити бізнес ефективно, потрібно запитати у споживача твоїх послуг чи товару - а це вам підходить? Ви купуватимете у мене це? Якщо ти ще бажаєш додатково залучити в свій бізнес ресурси або партнерів, - треба зуміти показати їм, що ти взмозі задовольнити їхні бажання, як свої власні. Щоб дозволити самому собі та іншим людям на раціональному рівні зрозуміти свої можливості у задоволенні їхніх та власних бажань і має бути підготовлений бізнес-план. Частина питань даного опитувальника сприяє розширенню професійного кругозору, що дає можливість на асоціативному рівні відчути ваш бізнес. Друга частина питань потребує аналітичних рішень, розрахунків та досліджень, проведення яких можливе тільки після отримання спеціальних знань. Використання питань, вміщених в посібнику, дозволить кожному спеціалісту (керівнику проекта) підготувати набір пропозицій, які він хотів би мати в бізнес-плані і, таким чином, поставити задачу для співвиконавців бізнесу
Аби спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікується. Для цього необхідно: 1) сформулювати цілі, до яких прагне організація; 2) визначити шляхи досягнення встановлених цілей; 3) на закладі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями. Все це в сукупності і характеризує в широкому розумінні сутність функції планування. Можна дати таке визначення функції планування: планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: 1) де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)? 2) чого організація прагне досягти (куди вона прямує)? 3) як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися? Планування – є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління. До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування. Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів: 1. Встановлення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації. 2. Розробка стратегії діяльності організації – безпосереднє опрацювання шляхів, якими організація досягатиме очікуваних результатів. Надання стратегії конкретної форми – це впровадження стратегії перетоврення стратегії у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхо розробки забезпечуючих планів та бюджетів. На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують такі: 1) за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани; 2) за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові; 3) за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири. Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей. Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо того: - що конкретно треба зробити, - хто повинен це зробити, - як це має бути зроблено. Короткострокові плани – це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило не мають змінюватися. Довгострокові плани – це плани розраховані на перспективу 3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них. Завдання – це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік). Орієнтири – це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначенності середовища, великої ймовірності непередбачуванних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3-4% за рік). На рис.3.1. представлений вплив основних ситуаційних факторів (рівень менеджменту, стадія “життєвого циклу” та невизначеність середовища) на вибір типу планів.
1. Сутність планування як функції управління. 2. Цілі управлінського планування. 3. Стратегічне планування. 1. Сутність планування як функції управління Аби спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікується. Для цього необхідно: 1) сформулювати цілі, до яких прагне організація; 2) визначити шляхи досягнення встановлених цілей; 3) на закладі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями. Все це в сукупності і характеризує в широкому розумінні сутність функції планування. Можна дати таке визначення функції планування: планування – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення. Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання: 1) де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)? 2) чого організація прагне досягти (куди вона прямує)? 3) як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися? Планування – є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління. До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування. Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Схематично процес планування в організації можна представити як послідовність таких етапів: 1. Встановлення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації. 2. Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання шляхів, якими організація досягатиме очікуваних результатів. Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії перетоврення стратегії у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхо розробки забезпечуючих планів та бюджетів. На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують такі: 1) за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани; 2) за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові; 3) за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири. Стратегічні плани – це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей. Оперативні плани – це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо того: - що конкретно треба зробити, - хто повинен це зробити, - як це має бути зроблено. Короткострокові плани – це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило не мають змінюватися. Довгострокові плани – це плани розраховані на перспективу 3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них. Завдання – це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік). Орієнтири – це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначенності середовища, великої ймовірності непередбачуванних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3-4% за рік). 2. Цілі управлінського планування Мета – це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому (ідеальне уявлення про майбутні рубежі фірми). Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати наступним вимогам: - цілі мають бути конкретними та вимірюваними; - цілі мають бути зорієнтованими у часі; - цілі мають бути реалістичними, досяжними, такими, що не перевищують можливостей організації; - цілі мають бути не суперечливими, узгодженими, взаємопов’язаними; - цілі мають бути сформульованими письмово. Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності. Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру. Це передбачає необхідність класифікації цілей.
Глобальна мета – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору суспільства. Глобальна мета – це уявлення про суспільне призначення організації. Місія організації – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору самої організації. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач. Задачі організації – це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію. Задачі організації формулюються у конкретних показниках діяльності і розраховані на певні строки. Вони являють собою специфічні для данної організації шляхи реалізації місії. Організації, як правило, встановлюють декілька задач. Встановлення цілей є першою фазою в процесі плануваня. Тому ефективність планування багато в чому залежить від якості реалізації цієї фази. Будь-яке управління передбачає досягнення цілей – і в цьому контексті є цільовим. Цільовий підхід до управління знайшов вираз у декількох концепціях: “управління за результатами”, “програмно-цільове управління”, “стратегічне управління” тощо. 1.3. Задачі організації 2. Об’єкт спрямованості 2.1. Фінансові цілі 2.2. Цілі, що пов’язані з виробництвом 2.3. Цілі, що пов’язані з ринком діяльності організації 2.4. Цілі, що пов’язані з персоналом 2.5. Цілі, що пов’язані з дослідженнями та розробками 3. Ступінь відкритості 3.1. Офіційно проголошені цілі 3.2. Неофіційні цілі ( закриті, таємні) 4. Організаційний рівень 4.1. Загальноорганізаційні цілі 4.2. Дивізіональні цілі 4.3. Групові цілі 4.4. Індивідуальні цілі 5. Часовий інтервал 5.1. Короткострокові цілі 5.2. Середньострокові цілі 5.3. Довгострокові цілі Одним з широко розповсюджених на практиці способів встановлення цілей та оцінки діяльності керівників є так зване “управління за цілями” (MBO – management by objectives). У відповідності до концепції МВО загальноорганізаційні цілі можна розділити на декілька більш дрібних цілей окремих структурних одиниць організації, які, у свою чергу, можна трансформувати в цілі окремих груп і підрозділів і далі розбити на цілі діяльності окремих виконавців. При цьому цілі діяльності кожного виконавця мають сприяти досягненню цілей його керівника. Внаслідок цього утворюється так званий каскад цілей організації. Якщо кожний виконавець досягає поставлених цілей, тоді своїх цілей досягає і група робітників, і структурний підрозділ організації, і організація в цілому. Отже, сутність концепці МВО полягає у тому, аби: 1) для кожного співробітника організації визничити мету його діяльності; 2) забезпечити взаємозв’язок таких цілей; 3) забезпечити досягнення кожним виконавцем встановленої для нього мети. На відміну від традиційного процесу встановлення цілей, в процесі МВО цілі для підлеглих не встановлюються керівником одноособово (не нав’язуються підлеглим). В процесі МВО керівник та підлеглий співробітничають, визначаючи цілі діяльності підлеглого. При цьому розуміється, що ступінь досягнення мети буде основним критерієм оцінки та винагородження діяльності підлеглого. Процес МВО, іншими словами, розглядається як надання “голосу” підлеглому в процесі встановлення цілей та чіткого визначення результатів його діяльності за певний проміжок часу. Начальник та підлеглий спільно вибирають цілі діяльності підлеглого та “домовляються” як буде вимірюватись їх досягнення. Необхідною складовою МВО є наявність зворотнього зв’язку. В ідеалі МВО вимагає встановлення безперервного зворотнього зв’язку, тобто такого, коли робітник самостійно без зовнішнього втручання відстежує та коригує власні дії. Цей процес самоконтролю доповнюється періодичною оцінкою роботи підлеглого на закладі його звітів. Процес МВО складається з кількох взаємопов’язаних етапів, кожний з яких, у свою чергу, включає здійснення кількох кроків (табл.3.2.). Процес управління за цілями Етапи процесу управління Кроки по кожному етапу 1. Встановлення цілей 1.1. Формування довгострокових цілей, стратегії органиізації 1.2. Розробка конкретних загальноорганізаційних цілей 1.3. Визначення дивізіональних та групових цілей 1.4. Визначення індивідуальних цілей 2. Планування дій 2.1. Ідентифікація дій (завдань) для досягнення цілей 2.2. Встановлення взаємозв’язків між цими діями 2.3. Делегування повноважень та визначення відповідальності за виконання дій 2.4. Визначення часу, необхідного для виконання дій 2.5. Визначення ресурсів, необхідних для виконання дій 3. Самоконтроль 3.1. Систематичне відстеження та оцінка ходу досягнення цілей самими робітниками без зовнішнього втручання 4. Періодична звітність 4.1. Оцінка прогресу досягнення цілей керівником 4.2. Оцінка досягнення загальної мети та посилення впливу Переваги МВО: 1. Процес МВО робить більш зрозумілою організаційну структуру управління організацією. Завдяки використанню МВО стають зрозумілішими організаційні ролі та структури. Тут чітко визначається, хто за що відповідає у процесі досягнення загальної мети організації. 2. Процес МВО забезпечує цілеспрямовану мотивацію робітників. Процес МВО викликає почуття особистої зацікавленості в результатах діяльності. Робітники особисто приймають участь у процесі встановлення цілей їх діяльності, мають можливість “вкласти” свої ідеї в опрацювання цілей, чітко знають сферу своєї компетенції та отримують допомогу від начальника. 3. Процес МВО допомагає опрацювати ефективні методи контролю (винагороджується результат, а не процес діяльності). Найкращим орієнтиром для контролю є комплекс чітко сформульованих цілей. Недоліки МВО: 1. Керівникам іноді важко встановлювати кількісно визнічені цілі діяльності для кожного підлеглого. 2. Вищим керівникам не завжди вигідно доводити цілі до кожного підлеглого. 3. МВО вимагає: встановлення короткострокових цілей; значної бюрократії; високої кваліфікації персоналу. 3. Стратегічне планування У широкому розумінні стратегія – це взаємопов’язаний комплекс заходів щодо підвищення життєздатності організації. У практичному плані найчастіше використовується таке визначення стратегії. Стратегія – це генеральна довгострокова програма (або образ) дій та порядок розподілу приорітетів та ресурсів організації для досягнення її цілей. Як впливає розробка стратегії на результативність діяльності організації? Аби вижити у світі бізнесу необхідно завжди “озиратися” навкруги: спостерігати за змінами середовища, бачити, що роблять інші, та у разі необхідності вміти пристосуватися до змін. Чим частіше відбуваються зміни у зовнішньому середовищі організації, тим нагальнішою є потреба у розробці стратегії. Якщо в організації за таких умов відсутня єдина стратегія, не виключено, що різні підрозділи організації прийматимуть суперечливі та неефективні рішення. Щоб уникнути такої ситуації і опрацьовується стратегія.
Основними елементами, з яких складається стратегія є: сфера стратегії; розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергія.