3. Поява людина розумної, її заняття. Найвідоміші стоянки пізнього палеоліту

• Появу людини розумної вчені датують 40–35 тис. років тому.

• Деякі дослідники вважають, що неандертальці не були безпосередніми предками власне людини. Вказуючи на суттєві вади їх розумового розвитку, прихильники такої думки переконані, що неандертальці поступово вимерли. А людина розумна виникла досить раптово в Африці чи Південній Євразії, згодом розселившись на інші території.

• За місцем першої знахідки найдавніших решток людини розумної часу пізнього палеоліту в печері Кроманьйон у Франції її називаютькроманьйонцем.

• Археологічні знахідки часів пізнього палеоліту значно різноманітніші й досконаліші. У кроманьйонців з’явилися знаряддя спеціального призначення:

  • скребачки для обробки шкіри, різці для роботи з кісткою;

  • різноманітні вістря списів, ножі, сокири тощо;

  • крім кам’яних, уже були знаряддя із кістки та рогу – голки, шила, руків’я різних інструментів;

  • різноманітні прикраси й речі ритуального призначення, як-от: браслети, намиста, статуетки, ударні палиці.

• На території України досліджено кількасот стоянок, що їх відносять до часів пізнього палеоліту. Найвідоміші з них розташовані у селах Мізин на Чернігівщині та Межиріч на Черкащині, Добраничівка на Київщині. Знаною є й Кирилівська стоянка у Києві.

Мізинська стоянка

• На правому березі Десни у селі Мізин Коропського району Чернігівської області було знайдено поселення давніх мисливців на мамонтів. Археологи дослідили рештки п’яти мисливських жител, місце обробки каменю й кістки, заглиблені вогнища, заповнені кістковим вугіллям, попелом, м’ясні ями, призначені для зберігання запасів м’яса протягом зими.

У поселенні давніх мисливців було виявлено рештки більше 100 мамонтів, а також кістки північних оленів, носорогів, диких коней, вівцебиків, зубрів, ведмедів, вовків, песців, зайців, росомах.  

• Найбільшу цінність мають виявлені під час розкопок витвори давніх митців: жіночі статуетки та фігурки тварин із бивнів мамонта, унікальні браслети з мамонтових кісток, оздоблені складними різьбленими орнаментами, прикраси з бивнів мамонта і черепашок.

• Було знайдено також декілька великих мамонтових кісток, розмальованих червоною вохрою. Як вважають дослідники, використовувалися вони під час свят як музичні інструменти.

• У поселенні, що його рештки знайдено у Мізині, люди жили 20 тис. років тому.

• Мешкало в ньому, на думку  дослідників, до 50 осіб.

Людина розумна постала за часів, коли тривала льодовикова епоха. Найбільш суворий клімат встановився в Європі 20–17 тис. років тому. За тих часів північні території України займав прильодовиковий лісостеп, де мешкали мамонти. На півдні розлягалися безкраї холодні степи з численними стадами бізонів. Такі природно-кліматичні особливості визначили життя людей.

Мисливці на мамонтів та бізонів

• Провідним заняттям людини розумної за часів пізнього палеоліту залишалося полювання.

• На півночі України первісні мисливці полювали намамонтів, а на півдні – на бізонів.

• Вполювати таких великих тварин одній людині було важко. Тому жили й полювали люди колективами з 30 – 40 осіб. Усі вони були родичами. Тож дослідники називають такі гурти родовими громадами.

• Коли випадало особливо велике полювання, об’єднувалися мисливці кількох громад. Зв’язки з іншими громадами підтримувалися також із метою утворення нових сімей.

• У долинах річок, уздовж яких мешкали тварини, громади мисливців облаштовували свої поселення.

• Полювали за допомогою списів, влаштовуючи для тварин пастки у вигляді ям.

• Впольовані тварини не лише забезпечували людей їжею, а й давали шкури для одягу, взуття та покриття жител, кістки для виготовлення знарядь.

• Яскравою пам’яткою життєдіяльності мисливців на бізонів є Амвросіївське стійбище в Донбасі. Воно розташоване поруч із велетенським скупченням кісток бізонів. Майже тисячу цих могутніх тварин мисливці загнали в яр.

 

Численні археологічні матеріали свідчать про невпинне зростання населення території України за найдавніших часів історії людства. Наша земля – одна з найбагатших на пам’ятки кам’яного віку країн Європи. Саме через Україну, котра розташована на крайньому південному заході Східної Європи, відбувалося заселення східної частини європейського континенту.

32.Дайте хар-ку особливостям природного руху населення Європи. Природний рух населення Європи. Відтворення населення (природний рух) — це процес безперервного відновлення поколінь людей, який характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту (з розрахунку на 1000 осіб.) Кількість населення Європи залежить як від природного приросту, так і від міграцій. В останні десятиліття в Європі помітно знижується народжуваність, спостерігається низький природний приріст населення — близько 1%. З низькою народжуваністю пов'язані зміни у віковому складі населення. У багатьох країнах відбувається зменшення частки дітей і молоді та, як наслідок, підвищення частки літніх людей. Сьогодні в Європі проживають близько 800 млн. людей (враховуючи населення Росії). Існують прогнози, що в першій половині ХХІ століття зростання кількості населення припиниться, а потім у більшості країн Європи буде спостерігатись депопуляція, тобто смертність буде перевищувати народжуваність. У результаті кількість населення до 2050 року дещо зменшиться.

33.Дайте хар-ку геозображення та розкрити класифікацію геозображень і особливість їхнього використання у географії. Геозображення – будь-яка просторово-часова, масштабна, генералізована модель земних (планетних) об'єктів або процесів, представлена в іконічній (образній) формі. Поняття «геозображення» охоплює традиційні поліграфічні й електронні карти, анаморфози, аеро– і космічні знімки, фотокарти, блок-діаграми, рельєфні карти й стереомоделі, картографічні анімації, кінокарти, віртуальні зображення й інші. Відповідно розрізняють плоскі (двовимірні), об'ємні (тривимірні) і динамічні (трьох– і чотирьохвимірні) геозображення. Розробкою геозображень займається геоіконіка. 

Віртуальні геоізображенія відтворюють реальні або абстрактні об'єкти і ситуації в програмно-керованої середовищі і забезпечують інтерактивну взаємодію з спостерігачем. Вони поєднують в собі властивості карт, космічних знімків, блок-діаграм та комп'ютерних анімацій. Занурюючись у віртуальне середовище, дослідник отримує повну ілюзію польових спостережень і безпосереднього доступу до об'єктів різного розміру - від невеликих ділянок місцевості до всієї планети. 

Термін «цифрова карта» протягом більш ніж двадцятилітньої історії змінювався і розвивався разом із розвитком технологій ци-

фрового картографування і зміною відомчої належності організа- цій. Протягом тривалого періоду цифрові карти створювалися в

Державному управлінні геодезії і картографії колишнього СРСР, де було дано таке визначення цифрової карти: «цифрова модель земної поверхні, сформована з урахуванням законів картографічної генералізації в прийнятих для карт проекції, розграфці, системі координат і висот» (Картография цифровая. ГОСТ 28441-90, с. 1). Більшість визначень цього періоду виходили з положення,

що цифрова карта повинна бути копією її паперового аналога. У наш час з'явилася велика кількість доступного програмно-

го забезпечення і вихідних даних, які дозволяють створювати найрізноманітніші зображення, що мають з картами тільки спільну

координатну основу. На позначення таких зображень A.M. Берлянтом (1996) введений у науковий обіг термін «геозображення».

Геозображення (geoiraage, georepresentation) - будь-яка просторово-часова масштабна генералізована модель земних (планет-

них) об'єктів або процесів, яка представлена в графічній образній формі. Розрізняють (Берлянт, 1996):

- двовимірні плоскі геозображення (2D geoimages, flat geoimages), на приклад, карти, плани, електронні карти, аеро- і космічні знімки;

- тривимірні, або об'ємні, геозображення (3D geoimages, volumetric geoimages), наприклад, стереомоделі, анагліфи, блок-діаграми, картографічні голограми;

- динамічні геозображення (dynamic geoimages), тобто анімації, картографічні фільми, мультимедійні карти й атласи.

34. Дайте хар-ку прир-рекр ресурсів України. Рекреаційні ресурси - сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території. 

Загальний обсяг світових рекреаційних ресурсів не може бути визначений повністю якісно або кількісно. Для оцінки світових рекреаційних ресурсів треба враховувати географічне положення, особливості клімату і ландшафтів. До основних видів рекреаційних ресурсів належать: узбережжя теплих морів; береги річок, озер і водосховищ; лісові та лучні масиви; передгір'я та гірські країни; міста - столичні та історичні центри; міста-курорти або курортні місцевості; релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.  На характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно сильно впливає екологічний стан території - чистота або забруднення вод, повітря, грунтів, порядок чи безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найболючіших екологічних проблем багатьох держав світу слід віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, морів і океанів, тероризм, осередки великих і малих воєнних конфліктів, що не припиняються. 

Мінеральні води. Одним з найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод. За існуючою класифікацією їх поділяють на 8 основних бальнеологічних груп:

Група А: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією, азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та інших.  Група Б: вуглекислі. Їх лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мініралізацією. Вони є дуже цінними у лікувальному відношенні. Найбільше відомих джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатті. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах "Поляна", "Квітка полонини" (Закарпатська область).

Група В: сірководневі або сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону) Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим. Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Води цієї групи також вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синяка (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г: залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена одним або декількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. В Україні ці рідкісні води вивчені та використовуються у санаторіях Закарпаття.

Група Д: бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Виділено 2 типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води з високим вмістом органічних речовин виявлені на Прикарпатті. Це два родовища типу "Нафтуся" - у Трускавці, Східниці (Львівська область) та Березівські мінеральні води (Харківська область). Бромні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання. Терапевтичні властивості цих вод визначаються іоннодольовим складом або іншими біологічно активними компонентами.  Група Е: родонові (радіоактивні) води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонують 10 лікувальних установ, зокрема курорт Хмельник (Вінницька область).  Лікувальні грязі. В Україні є значні запаси лікувальних грязей. Вони тут відомі з давніх часів. До них відносяться різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і являють собою однорідну тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізично-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацію, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінеральні), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинисті) та псевдовулканічні (соночні та гідротермальні). Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязеводяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами.  В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, в яких діє 7 торф'яних, 10 сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади лікувальних торф'яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму. Високі лікувальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в одеській групі курортів, на курорті Саки.