Це цікаво

До 1939 р. Польща була багатонаціональною країною. Українці, білору­си, євреї, німці, литовці становили майже третину населення.

Найбільша українська діаспора в центральноєвропейських країнах — у Польщі. Тут живуть 300 тис. українців і ще 500 тис. осіб мають україн­ське походження. Близько 200 тис. поляків проживають в України.

Один з найбільших у світі вугільно-металургійних районів — Верхньосілезький — виник ще в XIX ст. На його основі утворилася най­більша агломерація Польщі, яка об'єднала 14 міст із загальною чи­сельністю населення 3,5 млн. осіб. Найбільше місто Верхньосілезької агломерації — Катовіце.

У наш час у межах регіону нараховується 39 держав, не враховуючи Гібралтару, який є володінням Великобританії. До складу Західної Європи входять 24 держави, 15 — належать до Центральної Європи. До Європейського Союзу входять 15 країн Західної Європи. Швейцарія, Норвегія та Фінляндія, залишаючись у складі Європейської зони вільної торгівлі, тісно співпрацює з Європейським Союзом. Усі західноєвропейські країни тісно зв'язані між собою й утворюють найбільше у світі інтеграційне об'єднання, яке за своїм соціальним та економічним поте­нціалом випередило США. Західноєвропейська економіка має постіндустріальний характер.

Неабиякий вплив на розвиток країн Центральної Європи мали розпад на початку 90-х років XX ст. як системи соціалізму в цілому, так і окремих країн — Чехословаччини та Югославії— через політичні, економічні причини, до яких додалися релігійні та етнічні суперечності. Країни Центральної Європи належать до постсоціалістичних країн із перехідною економікою. Вони намагаються перебудувати свою економіку за західноєвропейським взірцем. Найвищими темпами серед центральноєвропейських країн наприкінці XX ст. розвивалася Польща, країни Балтії, Чехія, Словенія, Хорватія.

Наприкінці XX ст. почалося поширення на схід військово-політичного блоку НАТО (до складу якого вже увійшли Польща, Чехія та Угорщина) та ЄС. Європейський союз планує у 2004 р. прийняти до свого складу більшість країн Центральної Європи.

Поглиблюємо знання

Європейський Союз, переживши півстоліття свого непростого і динамічного розвитку, після чотирьох розширень готується до прийому нових членів. Цього разу йдеться про зарахування до ЄС десяти країн-кандидатів із Центральної (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Сло­венія, Латвія, Литва, Естонія), Південної (Кіпр, Мальта) Європи. Процес приєднання країн-кандидатів до Євросоюзу відбувається поетапно. На початку 90-х років XX ст. були підписані договори про торгівлю і співробітництво між ЄС і сімома країнами, а у 1992 р. — із країнами Балтії, згодом ці країни одержали привілейований статус асоційованих членів Євросоюзу.

Стратегія попереднього вступу була вироблена ЄС у 1994 p., фі­нансування якого відбувається через спеціальну економічну програму SPHARE у вигляді допомоги на суму близько 1 млрд. євро щорічно для 10 країн-кандидатів. Кожна з цих країн у 1995 р. подала до ЄС «Білу кни-5гу», в якій розглядалася їхня підготовка до інтеграції в єдиний ринок, згідно з цією стратегією необхідно, щоб країни-кандидати могли забез­печити: стабільність інститутів, які гарантують демократію, правопоря­док, дотримання прав людини та захист національних меншин, наяв­ність ринкової економіки, яка нормально функціонує. Крім того, вони повинні витримувати конкуренцію та дію ринкових сил і мати можли­вість узяти на себе зобов'язання (політичні, економічні, валютні), як по­вноправні члени ЄС. Ще однією важливою умовою для країн-кандидатів стало налагодження добросусідських відносин з безпосеред­німи сусідами. У зв'язку з цим було знято декілька болючих проблем 5між країнами. Наприклад, між Угорщиною і Румунією щодо прав угор­ської національної меншини v Трансільванії, між Угорщиною і Словаччиною з приводу спільного будівництва ГЕС і шлюзів Габчиково-Надьмарош на Дунаї, між Польщею і Чехією з деяких прикордонних питань, між країнами Балтії та Росією стосовно делімітації кордонів.

Враховуючи усі складності, керівництво ЄС проголосило, що при­йом нових членів до співтовариства розпочнеться лише у травні 2004 р. У грудні 2004 р. планується розглянути питання про прийом до ЄС Ту­реччини, та якщо ця країна відповідатиме всім політичним критеріям членів ЄС, то переговори про її вступ до цієї організації розпочнуться раніше. За умови продовження реформ, зокрема у судовій та адміністра­тивній галузях, у 2007 р. до Євросоюзу будуть прийняті Румунія та Бол­гарія.

Враховуючи різницю у рівнях економічного розвитку, для нових країн-членів Європейського союзу буде встановлено перехідний період терміном до 10 років, насамперед із питань субсидування сільського го­сподарства та інтеграції в європейський ринок робочої сили. В ЄС ціл­ком справедливо побоюються, що без попереднього вирівнювання умов Доплати праці та деяких інших соціально-правових стандартів, може ви­никнути потужна міграційна хвиля зі сходу на захід, що, у свою чергу, призведе до суспільно-політичних ускладнень.

Чимало спостерігачів висловлюють думку, що зі збільшенням країн-членів ЄС від 15 до 25 організація може стати некерованою. Виника­ють сумніви з питань розподілу компетенції органів фінансового керів­ництва у зоні євро, розподілу повноважень між Європарламентом, Єврокомісією та урядами країн-членів ЄС, ефективності роботи розшире­ного складу ЄС у галузі сільськогосподарської політики, юридичних основ функціонування Міжнародного європейського суду тощо.

Таким чином, п'яте розширення ЄС, враховуючи його масштаби, кількісні й якісні труднощі, інакше як «доленосним» не назвеш. Воно може стати або найнебезпечнішим експериментом «великого інтегра­ційного проекту» за весь час його існування, або епохальним проривом у історії Європи. З одного боку, нарощується ресурсний потенціал ЄС за рахунок нових територій та населення, значно розширюється ринок, по­силюється його політичний статус у світі, а з іншого — це потребувати­ме величезних економічних затрат та політичних зусиль. Збільшується ризик нестабільності у Євросоюзі, бо до нього приєднаються країни з відсталою структурою економіки, які потребують докорінної модерні­зації.