Залізний вік

Біля Х століття до Р. X. в Евроігі входить у вжиток залізо і витискає дорожчу бронзу. Старіший період цієї доби має назву «Гальштадтського» — за місцем Гальштадт в Австрії, де було вперше знайдено пам'ятки її. Проф. Д. В. Антонович вважав, що залізо прийшло до Европи з Передньої Азії і, правдоподабно, шляхом через Україну. Тому можливо, що на Україні залізо з'явилося трохи раніш, ніж у центральній Европі.

На початку залізного віку, в VII ст. до Р. X., на північному-чорноморському узбережі почали засновувати свої квлонії греки. Ці колонії були тісно зв'язані з метрополіями, від ящек вони відділилися. Вони мали такий самий політичний лад, брали участь у гімнастичних змаганнях.

З колоній метрополій одержували продукти – не вистачало в Греції, рибу. За їхнім посередництвом провадили торгівлю з сусідніми країнами. Згодом вони завели багаті міста.

Еллінська колонізація поширювалася й далі. Наприклад, у Лубеніфгаі знайдено рештки грецьких храмів — Аікмпюна, Артеміди.

Серед грецьких колоній перше місце належить Ольвії. Вона лежала на правому березі Бога, коло с. Парутвя. Засаували Ольвію колонісіи з мКяа Мілета, яие само було грецьною иолонівю на березі Малої Азії. Ольвія була великим містом. Роаавоаини виявили рештки міста: майдани, бруковані вулиці, мури, що оточували місто, великі театри, храми, стадіони, громадські га хихлові будинки. В Ольвії найбільше поважали богів Аполлона, Дюмтру, Кібелу — жінку, «магір богів».

Ольвія стала значним культурйим освредівом. У ній були вчені, письменники, була розвинена місцева іфоміжловісп. Місто славилося керамічними та ювелірними виробами. Віфобляли також зброю.

Подібно до інших чорноморських нолоній, Ольвія карбувала власну монету. Вова цровадила у значних розмірах торгівлю з сусідніми народами, скуповувала у них хліб, рибу, рабів і надсилала все це до Греції. З свого боку Ольвія іфодавала еугідам вина, матерії, мистецької промисловости — золоті те орібні, посуд, прикраси, зброю.

Добре досліджений також Херсонес. У нмму знайдено широкі бруковані вулиці, майдани, цистерни для дощової води, каналізаційні рури, водогін. Збереглися рештки храмів, жиаяових будинків і причанея. На вулицях стояли стели, невфізми — урадові дек-крете, висічені на мармурових плитах. Серед них мармурова илита з написом: «Присяга громадян на вірнісіь конвімстуціі своєї держави» (І-П ст. до Р. X.).

Грецькі иолонй відіграли велику ролго в ісіорй населення України, поширюючи серед нього високу культуру Геллади.

Скити

Тік навівали греки племена, які жили на території України, на північ від грецьких колоній. Скити у VIII ст. підкорили інші племена, що ревіте жили на Україні.

Під назвою скитів розуміють усе населеная України. Геродот був в Ольвії, бачив там скитів і писав, що скити прийшли з Азії і вигнали кимерійців. Якби це було так, ми мали б на Україні від VII ст. нову культуру, яка знищила б культуру народів-попередників. Насправді того не було. Культура часів скитських в основному залишилася кимерійською. Відбувається не боротьба народів, а диференціяція суспільства, утворюються казкові багатства родів табунників і струнка система патріярхального династичного права. Виділюються могутні, багаті царі."

Скити поділяються на чотири племена. Над р. Богом жили скити-скотарі, між Богом та Дніпром — скити-хлібороби, на південь від них — скити-кочовики, між Дніпром та Доном — скити царські, Скити-скотарі випасали худобу, перекочовували зі своїми стадами з місця на місце, в залежності від пасовиськ. Скити-хлібороби жили осіло, сіяли пшеницю, просо, ячмінь, коноплі, цибулю, часник. Продукти скотарського та хліборобського господарства вони продавали грецьким колоніям,

Крім сіл, відомі скитські міста-городища, оточені валами. Деякі з них, як от Мотронинське, Пастирське, Немирівське, Більське, відомі з часів кимерійців, були великих розмірів, їх оточували вали та глибокі рови.

У скитів було широко розвинене ганчарство: вони виробляли прекрасний різноманітний посуд, за зразками грецького. Мали простий глиняйий посуд, часто величезного розміру, високий, стрункий, так звані «амфори» — в них зберігали воду, зерно. Був також прекрасний різноманітної форми посуд, прикрашений, за зразком грецького, сценами з грецького побуту, мітології, вкритий блискучою поливою. Скитський посуд, подібно до грецького, виробляли вже на ганчарному колі. В ті часи греки виробляли також і металеві речі: залізну зброю, мечі, кинджали, різні стріли для луків, переважно трикутної форми.

Скити підтримували торговельні зносини з грецькими колоніями, постачали їм продукти свого господарства і діставали від греків вино, посуд, прикраси, зброю. Таким чином, до скитських степів потрапляли високомистецькі вироби грецької індустрії, вироби з золота, срібла. В них можна відзначити дві групи: одні з них прикрашені сценами з грецького побуту, мітології, другі — сценами з побуту скитів, безперечно зроблені для скитів. Завдяки цим пам'яткам ми можемо яскраво уявити зовнішність, одяг, побут скитів.

Серед таких виробів треба згадати мистецькі вази, знайдені в Куль-Обському та Чортомлицькому курганах, у кургані Солоха та інших. Чоловіки носили короткі каптани, підперезані шкіряним поясом, штани, які заправляли в короткі шкіряні чоботи, шапки з повсті. Жінки носили довгі суйгі з поясами, на головах гостроверхі шапки з довгими покривалами.

Скити мали антропоморфні вірування, в яких поєднали старі вірування хліборобської трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливами грецької мітології.

Скити вірили в позагробове життя. Своїх мерців вони ховали в могилах, при бідних клали горщик з їжею, злиденний інвентар, кам'яні речі. Багатих ховали у глибоких могилах у формі будинку, над ними насипали високі кургани та одягали їх у розкішний одяг, з золотими оздобами, клали коштовну зброю, посуд. Забивали й ховали разом з мерцем жінку, коней.

Осередком, серцем царської Скитії був басейн р. Конки, де лежало місто Геррас. Взагалі по берегах Дніпра було надзвичайно багато могил. У 80-х роках XIX ст. Д. 1. Самоквасов нараховував до 500 могил, що стояли купами й поодинці, і всі вони, як писав М. 1. Ростовцев, являли собою цілість.

Завдяки цим могилам ми маємо найкращі пам'ятки скитської доби, в якій грецька культура об'єдналася з місцевою та східніми впливами. Проф. П. П. Курінний робить такі важливі висновки щодо скитської культури:

Поховання скитів, скорчене ігід курганами, має аналогію з похованням трипільців та кимерійців ігід курганами, а видатних осіб скити палили на вогні (с. Верем'я та Щербанівка — трипільських часів, Білотрудівка — кимерійських). Обидва обряди переходять до антів і сягають слов'янських дохристиянських часів на Київщині та Чернігівщині.

Скити продовжують розробку трипільської мітології в образах фантастичного звіринного стилю і передають її через антослов'ян селу: це образи матері-богині, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо.

Скити користуються всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Цікавий «слов'янський» горщик, оздоблений «гребінцевим» орнаментом. Початок його — ямково-гребінцевий стиль, який був провідною формою в трипільській, кимерійській, скитській та анто-слов'янській культурі і е національною формою пцсуду. Ще виразніше традиційний зв'язок дає наша хата з її піччю. Від Скитії маємо знамениті білі штани й сорочку, чоботи, шпичасту козацьку шапку, перначі, сагайдаки, келепи тощо.