Духовна культура стародавнього населення україни (протонеоліт — епоха бронзи)

Для розвитку української культури характерний її взаємозв'язок з культурами сусідніх етносів, особливо йдеться про вплив культури народів Сходу і Заходу. Вже в епоху бронзи (кінець IV — поч. І тис. до н. е.) маси людей були охоплені міграцією, оскільки вони шукали нових місць поселення. Відбувається активна асиміляція або місцевого населення, або прибульців. У результаті порушується стабільність культурного процесу, виникає неокресленість меж тогочасної культури, з'являються нові елементи культури.

Творці нової культури за походженням були різні. Частина з них належала до індоєвропейської спільноти. Індоєвропейці, на думку відомого історика О. Пріцака, принесли на територію України важливі культурні елементи: в суспільній сфері — патріархат, в духовній — культ Сонця, флективну мову (мова, для якої властиве утворення граматичних форм слів шляхом зміни їх закінчень або звуків основи).

Друга частина творців асимільованої культури належала до племен так званих "шнуровиків" які прийшли з півночі, тобто з країн Прибалтики і Центральної Європи. Відбулося змішування двох етносів та їх культур. У цей період культура східних слов'ян зазнає істотних змін: хлібороба замінив вершник, мирного жителя — воїн, вола — кінь і т. д. Поселення виносяться на високі стрімкі берегові масиви, вони оточуються ровами, селище набуває ознак городища. Змінюється характер житла, зводяться малі будинки або напівземлянки, замість печі використовується відкрите вогнище. Зміни відбуваються в системі господарства, різко збільшується поголів'я коней, що посилило швидкість пересування і військову мобільність.

Розвиток бронзового лиття, виникнення поливного землеробства, поява кочового скотарства, вдосконалення знарядь праці, зростання суспільного продукту висунуло потребу в охороні суспільного багатства. Основною фігурою тоді стає воїн на коні, головною зброєю — лук і стріли. Відбувається мілітаризація суспільства. Деградує мистецтво, зокрема керамічне виробництво, втрачається його технічна й художня досконалість, розписна кераміка зникає, орнамент спрощується. Все це призвело до занепаду культури східних слов'ян. У той же час, як відзначили деякі західні вчені, трипільська культура збагатила Західну Європу.

Дослідник В. Мойсеєнко наводить такі цікаві дані: «Коли генетики зі Стенфорда розшифрували результати вивчення хромосоми «Y» у понад тисячі чоловіків із 25 країн Європи, то виявилося, що предки третини з них колись, а точніше в палеоліті, проживали на території нинішньої України. І в цьому немає нічого дивного, тому що під час максимуму обледеніння Центральна Європа була практично безлюдною. Люди ховалися від холоду на території нинішньої Франції, Іберійському та Апеннінському півостровах, Балканах і в Причорномор'ї. Результати зазначених досліджень підтверджує і Ріхард Віллемс із Тарту. За даними його групи, зазначений відсоток може становити 25-55%.

Якісно новим етапом розвитку духовної культури давнини стала епоха протонеоліту. Вона хоча й продовжувала значною мірою традиції мезоліту, але водночас мала риси, притаманні світогляду сучасної людини. Особливо яскраво це виявилося у зразках мистецтва Кам'яної Могили. Кам`яна Могила – державний історико-археологічний заповідник, розташований під Мелітополем у Запорізькій області. Периметр цієї гори - майже 3 кілометри, її висота сягає 12 метрів. Близько 3 тисяч каменів різних розмірів, гроти, впадини, тріщини Кам`яної Могили разюче нагадують будову людського мозку. Пагорб, що тисячоліттями служив людям вівтарем для відправлення релігійних обрядів, містить декілька тисяч унікальних стародавніх наскельних зображень - петрогліфів.

Чимало термінів "закону" в слов'ян етимологічно пов'язані з іменами найважливіших божеств: лад — із Ладою, власть — волость — із Волосом, рада — з Радгостом, род — з Родом тощо. Глибока древність цих термінів очевидна, бо вони часто стають зрозумілими на тлі індоєвропейських паралелей і відповідають епосі обожнення великої рогатої худоби: божества — персоніфікації "закону" були пов'язані з культом великої рогатої худоби, а у слов'ян, як і в інших індоєвропейців, із коровою — биком пов'язували проміжки часу, явища природи, різні об'єкти, такі основні категорії, як майно, здобич, існування, життя.

В протонеоліті, очевидно, повністю утвердилися уявлення про богів, які змінили уявлення про духів. Саме з цього часу збереглися й імена найважливіших божеств, у тому числі індоєвропейських (а серед них — і слов'янських, що мають аналогії в інших індоєвропейських народів).

В другій чверті III тис. до н.е. на території України розпочався бронзовий вік. Його особливість — істотне поширення виробів із бронзи — першого штучно створеного людиною металевого сплаву міді з оловом. Опанування новою технологією дало змогу значно урізноманітнити асортимент знарядь праці та зброї. Проте бронза не замінила цілком каменю, — речі з нього використовувались упродовж усього бронзового віку. В ливарній справі з'явилися професійні майстри високої кваліфікації. В Україні відомі великі центри стародавньої металургії (Донецький басейн) і металообробки (Карпато-Дунайський регіон).

Незважаючи на піднесення ремісничого виробництва (зокрема бронзоливарного), основними галузями господарства племен бронзового віку були землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Загальне економічне пожвавлення великою мірою сприяло зростанню чисельності населення і накопиченню суспільного багатства. Відбулися великі зміни в соціально-політичному житті. Процеси, що зароджувалися ще за епохи неоліту, набули характеру визначальних. Розвиток виробництва і обміну, а також постійна боротьба за території зумовили стійкі консолідаційні тенденції на всіх рівнях суспільної організації, які, поступово набуваючи сили, привели врешті-решт до утворення великих союзів племен на чолі з вождями. Зростання питомої ваги скотарства спричинилося до певного соціально-майнового розшарування серед общинників. Через його відносно невелику — порівняно із землеробством — працездатність чистина чоловічого населення вивільнилася з господарської сфери і спеціалізувалася на грабіжницьких набігах.

Упродовж бронзового віку на території України існувало кілька етнокультурних груп. їхнім археологічним еквівалентом були культури: ямна, катакомбна, багатоваликової кераміки, зрубна (Степ), шнурової кераміки, тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська (Лісостеп і Полісся).

Найвиразніші етнографічні риси матеріальної культури ямників — глиняний посуд яйцевидної форми, оздоблений відбитками шнура і гребінця, та кістяні молоточковидні шпильки. В низці поховань середини —другої половини III тис. до н.е. відкриті залишки дерев'яних візків. Про це розповідають курганні поховання, котрі у другій половині ІІІ тис. до н. е. виникають на місцях колишніх трипільських поселень Лісостепового Правобережжя. Характеристику укладу життя ямників яскраво доповнюють матеріали розкопок Михайлівського поселення на Нижньому Дніпрі. Воно функціонувало близько тисячі років і з невеличкого селища з землянковими житлами перетворилося на центр великого племінного об’єднання – фортецю, оточену глибокими ровами і кам’яними стінами (збереглись їх залишки висотою 2,5 м).

До речі, в степах України кургани з’явилися вже наприкінці ІV тис. до н. е. Це були округлі ґрунтові насипи різної висоти, під якими знаходилися поховання. Нерідко над могилами споруджувалися складні архітектурні споруди із землі, дернових вальків, каміння і дерева. Появу курганів дослідники пов’язують з культом сонця.

У ямників переважав обряд поховання померлого, посипаного червоною вохрою, в скорченому вигляді. Поховальну конструкцію робили у формі воза. При цьому справжні дерев’яні дискові ко­леса від воза знімались і клались у кутах могильної ями. Померлий начебто вирушав у подорож з ре­ального світу в інший. Рештки возів у похованнях є найдавнішими свідченнями використання колісного транспорту на нашій території.

На початку II тис. до н.е. місце давньоямної заступила катакомбна культурно-історична спільність (назву отримала від специфічної поховальної конструкції — катакомби, тобто ями з підбоєм). Самі захоронення дедалі частіше робилися під курганними насипами не тільки в степах, а й в інших місцевостях (хоч тут використовувалися й ґрунтові могильники). Під час здійснення поховань значна роль відводилася вогню. Нерідко виконувався обряд кремації (спалення тіла).

Активно вплинути на людське тіло як за життя, так і після смерті намагалися племена катакомбної культури півдня України. Інколи з лиця померлого видалялися всі м’які тканини, а череп вкривався глиною спеціального замісу. Такі «маски» відтворювали риси обличчя людини. На потилицях обличкованих черепів наявні штучні отвори, зроблені під час бальзамування небіжчиків. Удостоювалися подібної честі представники еліти. Дивним нині видається й звичай накладати дітям на голову пов’язки, які здавлювали і поступово деформували череп, надаючи йому досить своєрідної баштоподібної форми. Упродовж першої половини II тис. до н.е. на території Східної Європи (в тому числі й України) відбувалися складні міграційні процеси, чим зумовлювався загальний рухливий спосіб життя. Від катакомбників не залишилося довготривалих поселень: дослідникам відомі лише тимчасові стійбища пастухів. Це засвідчує кочовий характер скотарства, яке становило основу господарства цієї спільності. Водночас велика кількість зброї у похованнях чоловіків — ознака зрослої ролі військової справи.

У другій половині II — на початку І тис. до н.е. степову територію Лівобережної України заселили племена зрубної культури (назва походить від звичаю ховати померлих у дерев'яних зрубах), які прийшли сюди із Середнього Поволжя. Всі риси їхньої матеріальної культури засвідчують про осілий спосіб життя. Основні господарські заняття зрубників — скотарство і землеробство, а також металообробка (нерозвинута).

Заключна стадія бронзового віку південних районів України загалом позначена завершенням переходу до кочових форм скотарства. Його ефективність дедалі більше зростала внаслідок поліпшення видового складу стада, вдосконалення засобів пересування і використання пасовиськ. Подальшого розвитку набула соціальна структура, яка характеризувалася військово-політичною організацією суспільства, зародженням станово-класових відносин.

Дещо інакше відбувався історичний процес у бронзовому віці в лісостеповій зоні України. Степовики тяжіли до східних районів, а племена Лісостепу підтримували постійний контакт із населенням західних територій. У другій половині III тис. до н.е. — першій половині II тис. до н.е. на величезних просторах Східної та Західної Європи проживали носії культур шнурової кераміки, або бойових сокир. На думку археологів і лінгвістів, вони належали до однієї з груп індоєвропейців — предків слов'ян, балтів і германців. У межах України виділяється кілька культур шнурової кераміки. Найпоширенішою з них була середньодніпровська.

У середині II —початку І тис. до н.е. на основі культур шнурової кераміки склались культури пізнього періоду бронзового віку, в тому числі тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська. Основу їхньої господарської діяльності становили землеробство, приселищне скотарство, рибальство, мисливство, а також ремісниче виробництво, зокрема бронзоливарне. За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, але обидві вони перебували під дією загальних закономірностей, їхні суспільні відносини ґрунтувалися на патріархальній сім'ї та племінній організації.

Бронзовий вік в Україні — завершальна стадія первіснообщинного ладу, який пройшов тривалий шлях розвитку від первісної общини на основі екзогамних шлюбних (партнер вибирається тільки поза спорідненою групою, ендогамія - тільки з представників своєї групи;) відносин до воєнно-по-тестарних племінних об'єднань. У ньому зародилися і визріли всі передумови для виникнення станово-класових відносин — панівних на наступному історичному етапі.

Духовна культура мідного віку, з одного боку, — своєрідний варіант культури пізнього неоліту, а з іншого — якісно новий етап. Як і в неоліті, в культурах мідного віку були поширені уявлення, пов'язані з культом тваринної та людської родючості. Це відбито в статуетках тварин і жінок. Проте внаслідок перемоги відтворювального господарства в мідному віці запанувала ідея відтворювання, основне місце в якій належало вже людській праці на шляху створення нової якості продукту (свідченням чого є домішки зерна в глиняному тісті, з якого виліплені статуетки).

При зростанні ролі чоловічої праці в основних галузях господарства (землеробстві, зокрема орному, тваринництві з великої рогатої худоби, в металургії, гончарстві), а потім — і у військових сутичках, у суспільстві утвердилися патріархальні відносини. Це, зокрема, видно з поширення статуеток чоловіка (за деякими новими критеріями, чоловічими можна вважати також і значну частину "жіночих" трипільських статуеток). Важливо наголосити, що саме в цей час істотно ускладнилася символіка. Можливо, виникло й письмо: його зразками, вочевидь, є численні знаки на виробах із глини. Узвичаїлася солярійно-космологічна символіка, в тому числі й астральна, що відповідає висновкам про піднесення культу вогню у зв'язку з металообробкою. На Кам'яній Могилі до цієї епохи належить частина зображень із кіньми.

Основні аспекти духовної культури епохи бронзи

Населення епохи бронзи значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Як і раніше, святилищем залишався пагорб Кам'яної Могили. Бронзовим віком датуються її найпізніші зображення лінійно-геометричного зразка. В числі головних сюжетів — коні, людські ступні, а також стилізовані гарби (волокуші), запряжені биками.

.

В бронзовому віці потойбічна частина життя, вочевидь, вважалася для людей основною. В той час і на Близькому Сході, й на території нинішньої України поховальні споруди домінували над спорудами, призначеними для життя на землі. Тому поховальний обряд зберіг і складну систему уявлень про універсальну істоту патріархального суспільства, найкраще відому за джерелами індійців. В обрядовості стародавнього населення України були кам'яні скульптури, найчастіше антропоморфні, покладені в поховальних камерах, ямах або серед каменів перекриття могил, які вкопані в насипи курганів. Імовірно, ці скульптури виконували функції двійників померлих, вік саркофагів, ідолів божеств.

Яскравою сторінкою духовної культури пізнього бронзового — початку залізного віків є зольники — своєрідні жертовники, на яких виконувалися основні (очевидно, новорічні) обряди, пов'язані з найважливішими богами. їхні аналогії добре відомі в античній культурі. Поширення зольників пояснюється зростанням культу вогню, зокрема небесного, та землеробства.