- •1.Наукове поняття культури. Структура та функції
- •2.Періодизація розвитку української культури.
- •3.Комунікативна функція. Культура як інформаційний процес. Роль засобів масової комунікації у сучасній культурі.
- •4. Етнокультурні проблеми походження українського народу
- •5. Культурна спадщина кочових племен північного причорноморя
- •6. Особливості Трипільської культури
- •7. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •8. Грецькі колонії Північного Причорномор’я
- •9. Релігійні вірування та міфологія східнослов’янських племен
- •10.Особливості християнізації Київської Русі. Роль Кирила та Мефодія в історії українського християнства.
- •11. Писемність та освіта київської русі
- •12. Розвиток літератури і науки київської русі
- •13. Мистецтво та Архітектура княжої доби .
- •14. Літописи: апокрифічна та агіографічна література
- •15. Києво-печерська лавра та її роль у розвитку української культури
- •16 Поширення гуманістичних ідей на території України у XVI–XVII ст.
- •17. Полемічна культура України XVI—XVII ст.
- •18. Пересо́пницьке єва́нгеліє
- •19. Причини виникнення братського руху в україні
- •20. Діяльність культурно освітніх осеретків кінця 16-початку 17ст.
- •21. Початок книгодрукування на Україні . Іван Федоров
- •22. Петро Могила
- •26.Архітектура українського барокко
- •27.Барокко в українському очбразотворчому мистецтві
- •28.Драматургія і театральне мистецтво України кінця 18-19ст.
- •29.Історія українського градобудівництва.
- •30.Музична культура в Україны 18 ст.
- •31. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні кінця 18-поч.20 ст.
- •32.Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •33.Народницький період національно-культурного відродження
- •34.Модерністський період національно-культурного відродження
- •35. Заснування Харківського та Київського університетів в Україні та їх значення як науково-технічних центрів
- •36.Демократично-просвітницьке літературно-фолькльорне обєднання «Руська трійця» та його роль в розвитку української культури в Галиччині
- •37.Діяльність Кирило-Мефодіївського братства та його роль у формуванні національної самосвідомості українського народу Історія створення
- •Програма
- •Розгром товариства
- •Значення
- •39.Інтелектуальний та культурний рух 50-70х років 19 ст.Журнал «Основа»
- •40.Культурно-просвітницька діяльність «Просвіти»,»Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка»:їх роль як центрів національно-культурного відродження Історія
- •41.Громади та їх національно-культурницька та громадсько-політична діяльність
- •42.Модернізм у творчості українських поетів та письменників на межі 19-20 ст.
- •Особливості сучасної української літератури
- •43.Періодизація духовногї культури хх ст.,головні тенденції її розвитку
- •44.Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження
- •45.Розвиток української культури у 1920ті роки.Літературні течії та організації
- •46.Політика_українізації_та_її_вплив_на_культуру...
- •Досягнення
- •47. «Розстрілене відродження» 20-30-х років хх ст.
- •48.Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістидесятників»
- •Шістдесятники України
- •Початок 60-х
- •Кінець «відлиги»
- •49.Головні чинники,тенденції та риси сучасної української культури
- •50.Творчість діячів української культури в еміграції
48.Суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність «шістидесятників»
Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років У політиці 1960 — 1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд формувався на кінці 1950-х — початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М. С. Горбачов, О. М. Яковлев; філософи О. О. Зінов'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада, політологи О. Є. Бовін, Ф. М. Бурлацький, редактори масмедіа — В. О. Коротич, Є. В. Яковлєв, С. П. Залигін та багато інших.
Шістдесятники України
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п’єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.