нально-економічними питаннями в регіоні. Такі повноваження повинні мати суб'єкти регіональної політики:

• регіональні органи державної влади: обласні державні адмі­ністрації, районні державні адміністрації, державні адмініст­рації міст, Києва і Севастополя, регіональні органи міністерств і відомств;

• органи місцевого самоврядування: обласні ради, районні ради та їхні виконавчі комітети, сільські, селищні та міські ради та їхні виконавчі комітети.

Політика регіонів повинна будуватися на основі певних прин­ципів і мати свою мету. Регіон не може бути осторонь виробни­чих проблем підприємств чи національних завдань держави на його території. Як підприємства і держава, так і регіони є скла­довими компонентами єдиної національної економічної системи, але кожен виконує ті функції, які найкраще він може виконати. Найзагальніші принципи регіональної політики можна звести в декілька груп.

| Групи загальних принців регіональної політики |

-> це чітке розмежування функцій підприємств, держави, регіональних органів влади і самоврядування; моніторинг економічного, соціального, екологічного стату­су регіону і визначення завдань державі, регіональному уп­равлінню, пріоритетів розвитку підприємств і ресурсів ви­конання виробничих, регіональних і державних програм; продуктивне функціонування регіонального капіталу та ефективне виробництво регіонального продукту; оптимізація міжрегіональних і міжнаціональних економіч­них, соціальних і національних зв'язків; гармонізація соціальних відносин у регіоні. Найважливіша мета регіональної політики, яка, до речі, є і най­важливіша для підприємства та держави — підвищення грошо­вих доходів, платоспроможності й життєвого рівня населення, кре­дитоспроможності підприємств та екологічної безпеки регіону. Досягнення цієї мети є дуже складним завданням і потребує усв­ідомлення цієї складності всіма суб'єктами, що діють, на тери-126

торії регіону: підприємствами, державою та органами місцевого управління.

5.1.4. Державна національно-економічна політика

У попередніх параграфах ми обґрунтували контури економіч­ної політики підприємства й регіону. Однак є декілька сфер еко­номічної політики, які може виконувати лише держава, тобто уряд. Звісно, що це не ті сфери діяльності, які відводяться підприєм­ствам чи регіонам.

Підприємства повинні дбати про ефективність і прибутковість своєї діяльності, регіони — про розвиток підприємництва, соці­альної сфери, ринкової інфраструктури та захисту довкілля на їх території, а ось уряд теж має цілу низку питань, які можна вирі­шувати лише на національному рівні. Функції уряду в умовах ринку можна звести у три групи, які визначатимуть пріоритети його економічної політики:

<=> уряд регулює ринок; в усіх ринкових країнах уряд контро­лює правові інституції, що зумовлюють роботу ринкового меха­нізму; уряд відає судовою системою, яка забезпечує дотримання законів, керує грошово-кредитною системою, на якій будуються всі ринкові операції, забезпечує дотримання законодавства про ринкову конкуренцію, яке має на меті — запобігати нечесним ме­тодам ведення бізнесу, а також не допустити виникнення мо­нополій або принаймні регламентувати їхню діяльність;

^> уряд розв 'язує ті проблеми, які не розв 'язує- або навіть ство­рює ринок; ринок у певних сферах економіки відмовляється забез­печувати суспільний добробут; найчастіше це відбувається там, де права власності нечітко визначені або де приватним власникам бракує стимулів до використання своїх ресурсів задля інтересів суспільства; політика уряду зводиться до забезпечення потреб оборони країни, розвитку науки, охорони здоров'я, довкілля тощо;

■=> уряд на основі податкової системи перерозподіляє частину доходів і прибутків підприємств на користь малозабезпечених верств населення; за своєю суттю ринкова економіка забезпечує достаток ефективним виробникам і не може гарантувати та­кий же достаток тим, хто не зайнятий тимчасово чи не може бути зайнятий узагалі;