2.7. Алгоритм побудови визначень

Складність побудови визначень пов’язана, перш за все, з різноманіттям і багатозначністю понять. Для вирішення даної задачі застосовують елементи системного підходу. Щоб дати визначення об’єктам, пропонується наступний алгоритм [⁴]:

1. Визначити над систему (надклас), в яку входить об’єкт.

2. Визначити функцію, яку виконує об’єкт, і ті істотні ознаки, які його відрізняють від інших об’єктів, що входять в ту ж надсистему. Такими істотними ознаками можуть бути:

• форма;

• частини, з яких об’єкт складається;

• розмір;

• іноді має значення матеріал, з якого виготовлений об’єкт.

Щоб розкрити значення понять, у тому числі складних і багатозначних, тобто той індивідуальний зміст, який вкладає в дане поняття кожна людина, можна використовувати метод генерації асоціацій.

Для розкриття змісту багатозначних понять потрібно:

1. Записати поняття, якому необхідно дати визначення.

2. Записати в стовпчик імена іменники, що виникають за принципом вільних асоціацій від визначуваного поняття.

3. З одержаного списку вибрати ті 2-3, які найбільш точно відображають суть визначуваного поняття.

4. Використовуючи вибрані слова як ключові, сформулювати визначення вибраного поняття. При необхідності використати видо-родові відношення між поняттями.

5. Критично оцінити отримані визначення, звертаючи особливу увагу на істотні та неістотні ознаки (На цьому етапі по можливості варто обговорити формулювання з експертами).

6. На основі змінених (обговорених) формулювань отримати синтезоване визначення поняття.

2.8. Побудова визначення за допомогою оксюморону

Розкрити зміст поняття можна також парадоксально — через оксюморон, об'єднуючи протилежні властивості об'єкту. Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.

Алгоритм конструювання оксюморона:

1. Вибрати поняття, дати йому коротку характеристику.

2. Визначити його істотні ознаки (в їх число можуть входити і функції об’єкту, і принцип його дії).

3. До істотних ознак підібрати антоніми (поняття, протилежні по значенню). Для ряду ознак це можуть бути антисистеми, тобто об’єкти, що виконують протилежні дії.

4. Підібрати антоніми, які дають парадоксальну конструкцію з самим вибраним поняттям.

5. З одержаного списку протилежних по значенню пар вибрати ті поєднання, які дають красиве парадоксальне визначення вибраного поняття.

6. Методом перебору варіантів створити декілька поєднань істотних ознак і антонімів, підібрати об’єкти, які визначаються такими поєднаннями.

Розділ 3 розробка інтерогативної машини

3.1. Побудова онтології

При побудові онтології будемо керуватись алгоритмом наведеним у розділі 2:

За предметну область ми взяли теорію графів [⁵]. При цьому ми не будемо будувати повну онтологію, а використаємо близько двох десятків понять. Випишемо ці поняття: граф, скінченний граф, нескінченний граф, нульграф, порожній граф, мультиграф, псевдограф, звичайний граф, орієнтований граф, неорієнтований граф, мішаний граф, повний граф, частина графа, суграф, підграф, зв’язний граф, сильнозв’язний граф, однобічно зв’язний граф, незв’язний граф, дерево, кістякове дерево графа. Необхідно відмітити, що при побудові онтології досить широкої предметної області доцільно використовувати список універсальних класів [⁶].

Тепер необхідно визначити типи відношень між поняттями. Оскільки предметна область досить вузька і типи відношень між поняттями відомі наперед, то немає потреби використовувати список універсальних відношень [⁷]. Наприклад поняття «граф» буде базовим поняттям або суперкласом, тобто буде родом для більшості понять, таких як скінченний, нескінченний граф і т. д. (необхідно відрізняти два поняття: надклас та суперклас, які в англійській мові позначаються однаковим терміном “superclass”, а їх значення можна зрозуміти лише з контексту). Після стадії уточнення та затвердження, отримаємо онтологію графічне зображення якої наведене у додатку А.