6) Гарантії місцевого самоврядування

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забезпечується системою гарантій, які виступають необхідною умовою найбільш повного і ефективного функціонування місцевого самоврядування, його становлення і розвитку. Під гарантіями місцевого самоврядування розуміють сукупність умов і засобів, які за­безпечують реалізацію і захист прав місцевого самоврядування.

У науковій літературі до гарантій місцевого самоврядування відносять загальні й спеціальні (юридичні).

Загальні гарантії – це економічні, політичні, духовні засади суспільства і держави, що створюють реальні можливості для стимулювання, розвитку і виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

Спеціальні (юридичні) гарантії – це правові засоби забезпечення функціонування системи місце­вого самоврядування, закріплені в законодавстві, а також статутах громади і ак­тах органів місцевого самоврядування. До них відносяться:

1. Гарантії, які забезпечують організаційно-правову самостійність місцевого са­моврядування:

По-перше, сюди відноситься чітке конституційне розмежування двох систем органів публічної влади.

По-друге, це самостійність формування населенням громади системи органів місцевого самоврядування.

2. Гарантії, які забезпечують фінансово-економічну самостійність місцевого само­врядування:

Однією з передумов формування повноцінної системи місцевого самоврядування є наявність матеріально-фінасової бази, самостійність якої гарантовано, по-перше, положенням Конституції про те, що сільські, селищні, міські громади безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють комунальною власністю, за­тверджують місцеві бюджети і контролюють їх виконання, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, мають право випускати місцеві позики, лотереї, цінні папери ы створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні уста­нови.

3. Гарантії щодо захисту прав місцевого самоврядування:

Ст.145 Конституції закріплює право місцевого самоврядування на судовий захист, яке деталізується в п.4 ст.71 Закону «Про місцеве самоврядування»- «органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування».

7. Громадянство як необхідний атрибут держави (конституційно­правова природа) поняття} принципи).

Громадянство України - це стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією та законами України.

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є:

1) правовий характер;

2) необмеженість у просторі й часі;

3) максимальний характер взаємних прав та обов 'язків.

Цей зв'язок виявляється в розповсюдженні на відповідну особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання - на території держави чи за її межами.

Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства, складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього інституту є:

1. Конституція України.

2. Закон України «Про громадянство України».

3. Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.

4. Підзаконні акти.

Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини¹, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок набуття і припинення громадянства, повноваження органів державної влади та інших організацій, які беруть участь у вирішенні питань громадянства, і порядок їх вирішення.

Принципи громадянства - це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Конституція України (статті 4, 25) та Закон України «Про громадянство України» (ст. 2) закріплюють такі принципи громадянства України:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Цей принцип не означає заборони біпатризму (подвійного громадянства). В окремих випадках громадянин України може перебувати одночасно і в громадянстві іншої держави.

2)  запобігання виникненню випадків безгромадянства (апат-ризму);

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості екстрадиції чи депортації громадян України -громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі (ч. 2 ст. 25 Конституції України);

6)  захисту державою громадян України за кордоном - громадянам України, які проживають або перебувають за межами України, гарантуються піклування та захист (ч. З ст. 25 Конституції України);

8)  рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

9)  збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.