6) Релігійні вірування давніх слов'ян.

В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двохначал — світлого і темного, доброзичливого і ворожого людині,благотворного і злого; в природі постійно тривали змагання родючості знеплідністю, літа із зимою, світла з темрявою. Слов'янський народнийкалендар і народні звичаї дають для цього багатий матеріал. Увеськруговорот сучасних слов'янських свят є відголоссям і пережитком старихязичницьких уявлень,пов'язаних з чергуванням творчих сил природи.Давні слов'яни сповідували поганство, щоохоплювало всю сферу духовноїкультури й значну частину виробничої, мисливської та збиральницькоїдіяльності. Тогочасна людина була переконана в постійній присутностінадприродних сил в усіх життєвих процесах. Поганство слов'ян мало чим

відрізнялося від вірувань інших тогочасних етносів. Воно містило в собі

не тільки притаманні ранній стадії розвитку релігії аніматичні уявлення

(переконаність, що всі речі в природі є живими), а й анімічні (про

душу). Згодом ці уявлення поєдналися з переконаннями про

трансцендентність душі (здатність переходити до іншої плоті) та про

спроможність надпродуктивних сил до метаморфоз — перетворення на собаку,

кішку, цапа, копицю сіна, немовля тощо. Ці надприродні сили, на думку

слов'янина-язичника, населяли всесвіт; саме з ними доводилося мати

справу, вони таїли в собі небезпеку. Однак їх можна було задобрити або

залякати за допомогою певних ритуалів.

Одним із найшановніших у давніх слов'ян був бог Велес (Волос) — "скотній

бог ". У багатьох племен Велес — бог багатства й добробуту, торгівлі,

заступник купців. Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки,

вогонь, воду, гори, дерева.

Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли

ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків,

русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх

задобрити.

7) Побут і повсякденне життя давніх слов'ян.

Основним заняттям східних слов'ян було землеробство. Людина в ті часи ототожнював життя з ріллею і хлібом, звідси і назва зернових культур "жито", що збереглося до наших днів. Південні землі слов'ян обганяли у своєму розвитку північні. Це пояснювалося і більше родючими грунтами на півдні, і стародавніми землеробськими традиціями, що йшли ще від скіфської пори, давніми зв'язками з рабовласницькими державами Північного Причорномор'я.

З природно-кліматичними умовами тісно пов'язані основні системи землеробства східних слов'ян. На півночі, в районі тайгових лісів (залишком яких є Біловезька пуща), панівною системою землеробства була підсічно-вогнева.

Основними знаряддями праці були сокира, мотика, соха, борона-суковатка і заступ, якими скородили грунт. Серпами збирали врожай. Молотили ціпами. Розмелювали зерно кам'яними зернотерками і ручними жорнами,

У південних районах провідною системою землеробства був "переліг". Там родючих земель було багато, і ділянки землі засівали протягом двох-трьох і більше років. З виснаженням грунту переходили на нові ділянки. В якості основних знарядь праці тут використовували соху, рало, дерев'яний плуг із залізним лемешем, тобто знаряддя, пристосовані для горизонтальної оранки.

З землеробським заняттям було тісно пов'язане скотарство. Слов'яни розводили свиней, корів, дрібна рогата худоба. В якості робочої худоби використовували на півдні волів, в лісовій смузі - коней. З інших занять слов'ян слід назвати рибальство, полювання, бортництво, що мали велику питому вагу в північних регіонах. Вирощувалися і технічні культури (льон, коноплі).

На чолі східнослов'янських племінних союзів стояли князі з племінної знаті. Їх оточувала колишня родова верхівка-"нарочиті люди", "кращі мужі". Найважливіші питання життя вирішувалися на народних зборах-вічових сходах. Існувало ополчення ("полк", "тисяча", розділена на "сотні"). На чолі їх стояли тисяцькі, соцькі.

При переході до класового суспільства виникла особлива військова організація-дружина. Дружина ділилася на старшу, з якої виходили посли і князівські управителі, мали свою землю, і молодшу, яка жила при князі і обслуговує його двір і господарство. Дружинники за дорученням князя збирали з підкорених племен данину. Такі походи за збиранням данини називалися "полюддя". Збір данини зазвичай проходив у листопаді-квітні і тривав до весняного розкриття рік, коли князі поверталися до Києва. Одиницею обкладання даниною були дим (селянський двір) чи земельна площа, що обробляється селянським двором (рало, плуг).

Як і всі народи, що знаходилися на стадії розкладання первіснообщинного ладу, слов'яни були язичниками. Язичницька культура східних слов'ян була багатою і різноманітною. У її надрах накопичувалися перші знання наших предків про природу і людину. Зачатки астрономічних, медичних, біологічних, технічних, географічних знань полягали в язичницьких уявленнях. Вони лежали в основі всієї життєдіяльності людей, ними визначалися цикли робіт, форми будівництва житла, звичаї, обряди і т.д.