48.Соціологія сімї

Сім'я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни. Життя більшості людей так чи інакше пов'язане з сім'єю - своєрідним мікросвітом, де сплітаються складні економічні, політичні, психологічні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми. Будучи залежним від економічного становища країни, від політики, рівня культури, сімейне життя впливає на стан національної економіки, політичні події тощо. Вивчення сім'ї, шлюбу має глибоке практичнезначення, воно є важливою передумовою розуміння багатьох процесів, які відбуваються у суспільстві. Соціологія шлюбу і сім'ї - галузь соціології, яка досліджує формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин. Можна виділити два основних напрями у цій галузі: а) дослідження історії сім'ї; б) аналіз сучасної сім'ї. Перший напрям зосереджує увагу на походженні сім'ї, її розвитку в різних економічних, соціокультурних умовах. Другий вивчає взаємини у сім'ї, взаємодію сім'ї і суспільства тощо; Вивчення сім'ї як соціального інституту дає змогу суспільству краще зрозуміти взаємозв'язок трансформації потреб суспільства із розвитком шлюбно-сімейних відносин, виявити, що дезорганізує суспільство, визначити типи сімейної поведінки, соціальний механізм формування і зміни сімейних норм, цінностей у різних культурних, політичних, економічних, ідеологічних умовах, а також співвідношення цих норм, зразків поведінки з реальним виконанням ролей у шлюбно-сімейних відносинах, відповісти на багато інших соціальне важливих питань, які потребують певного суспільного регулювання. Загалом парадигма соціального інституту зорієнтована в основному на зовнішні зв'язки сім'ї, а її внутрішні зв'язки досліджуються через призму понять, які характеризують малу соціальну групу.

49.Соціологія освіти: проблеми та сучасний стан розвитку

Соціологія освіти - галузева соціологічна теорія, предметом вивчення якої є система освіти як соціальний інститут.

Ця соціологічна теорія виокремилася із соціології культури та набула самостійного значення на початку XX ст. завдяки кла-сикам соціології- Е. Дюркгейму та М. Веберу. Найбільш потужно основні проблеми соціології освіти стали розроблятися із середи-ни 50-х pp. XX ст. Першість тут отримала американська соціологія, оскільки під упливом науково-технічної революції оголилися проблеми, пов'язані з невідповідністю системи освіти тим новим суспільним вимогам, які склалися. У цей час виникла криза освіти, відбулися численні виступи молоді та студентів, невдоволених станом освіти загалом і можливостями власної самореалізації, під-валини якої має забезпечувати держава. На цьому тлі виникає значний науковий інтерес до проблем сучасної освіти як з боку аме-риканських, так і європейських вчених.

Ф. Кумбс, П. Бурд'є, Р. Коллінс, Т. Парсонс, А. Турен, Д. Белл та інші досліджують феномен освіти як регулятора соціальної структури суспільства, як важливого каналу висхідної соціалізації індивідів, як чинника виховання людини. Серед українських до-слідників цю проблему вивчають В. Астахова, О. Якуба, В. Піддубний, В. Андрущенко, В. Кремень, О. Сидоренко та ін.

Утвердження постіндустріального суспільства, заснованого на знанні й інформації, викликало до життя поняття "людський капітал суспільства", складовим елементом якого є якісна освіта індивіда. Постіндустріальне суспільство значно підвищує в ціні інтелект, диктує появу людей сильноресурсних, з високими адаптаційними можливостями, освічених і висококваліфікованих. Саме вони мають забезпечити нову якість економічного зростання, технологічного оновлення виробництва.

Виховання особистостей з такими рисами покладається на соціальний інститут освіти.

Як соціальний інститут освіта виконує такі функції:

• відтворення та передання наступним поколінням соціо-культурної спадкоємності - знань і накопиченого досвіду;

• підготовки компетентних фахівців для економіки країни, формування інтелектуального потенціалу нації;

• відтворення соціальної структури суспільства, чинника соціальних переміщень та висхідної соціальної мобільності;

• соціалізації індивідів, підготовки їх до життя в суспільстві через набуття знань і формування духовного світу, створення стартових умов для всебічного розвитку людини;

• консервації культурно-історичної самобутності народу й основи національно-етнічної самоідентифікації.

Формування нової моделі освіти в Україні тісно пов'язане з входженням її в освітній простір Європи та з практичною реалі-зацією принципів Болонського процесу, приєднання до якого є важливим для України. Болонським процесом, який започатковано в 1999 р. 29 країнами Європи, називають модернізацію вищої освіти, спрямовану на створення відкритого європейського простору освіти, котрий має стати більш конкурентно-спроможним на ринку світових освітніх технологій. Болонський процес передбачає досягнення таких основних цілей:

• уведення двоступеневої системи освітньо-кваліфікаційних рівнів (бакалавр, магістр);

• запровадження кредитної системи організації навчального процесу;

• забезпечення високої якості освіти та формування систем її контролю;

• збільшення мобільності студентів та викладачів;

• забезпечення працевлаштування випускників на європейському ринку праці;

• запровадження сумісності кваліфікації на вузівському й післявузівському етапах підготовки;

• посилення конкурентноспроможності та привабливості європейської системи освіти.

Відповідно до зазначених цілей вищої освіти в Україні: -здійснюється модернізація навчальних планів і програм;

- навчальний процес переорієнтовується із переважно лекційної форми на організацію самоосвіти, на залучення студентів до науково-дослідної праці;

- поширення набуває екстернат, дистанційне навчання;

- запроваджуються моделі кредитно-модульної рейтинго-вої системи оцінювання знань, утверджується концепція непере-рвної освіти протягом усього життя, відбувається демократизація освіти загалом.

Реформування освіти за Болонськими критеріями сприятиме залученню України до процесів європейської інтеграції, факти-чному визнанню нею європейського вибору.