2. Океани і моря у берегів Південної Америки

Береги Південної Америки омивають води двох океанів: Тихого і Атлантичного. Їх води в тих широтах, де лежить материк, на протязі всього року мають високі температури. За виключенням південного та південно-східного узбережжя материка, що знаходиться в безпосередній близькості від Антарктиди і омиваються холодними водами течії Західних вітрів і Фолклендської течії. Більшу частину тихоокеанського узбережжя материка омивають води потужної холодної Перуанської течії. Атлантичне узбережжя материка омивають теплі води Бразильської і Гвіанської течій. Тому води Тихого океану біля західних узбереж материка значно холодніші за води Атлантичного океану біля західних узбереж материка.

3. Історія відкриття, дослідження та освоєння Південної Америки

Антильські острови і материк Південна Америка були відкриті Христофором Колумбом в 1492 р. Проте сам великий італійський мореплавець назвав нововідкриті острови Вест-Індськими і до кінця своїх днів думав, що відкрив Індію. Думка про те, що нові землі, відкриті Колумбом, не Індія, а нова і досі невідома частина світу, вперше була висловлена іншим італійським мореплавцем Америго Веспуччі. Він назвав її Новим світом. Америкою на його честь і був названий в 1507 р. новий материк. А Колумбією назвали лише одну з країн Південної Америки.

Услід за Колумбом на щойно відкриті землі рушили іспанські і португальські конкістадори – конкістадори (в перекладі з іспанської – завойовники). Їх походи супроводжувалися винищенням і поневоленням народів Америки, спустошенням і пограбуванням земель. Для цього відбувалося швидке географічне вивчення нових земель. Проте для географічної науки справжнім відкриттям Південної Америки були експедиції німецького географа і мандрівника Олександра Гумбольдта. Результатом його експедицій на материк, разом з французьким ботаніком Е.Бонпланом, була багатотомна праця, в якій містяться перші описи особливостей природи Південної Америки. Значення цих досліджень було таким великим, що сучасники назвали праці Гумбольдта з дослідження природи материка “другим відкриттям Америки”.

4. Історія геологічного розвитку Південної Америки

В історії геологічного розвитку території Південної Америки виділяють 4 головних етапів: 1) докембрійський; 2) палеозойський; 3) мезозойський; 4) кайнозойський.

Докембрійський етап. Більша частина Південної Америки – Південноамериканська материкова платформа консолідувалась наприкінці протерозою. Її основу складали Гвіанський, Західно-Бразильський і Східно-Бразильський щити, складені кристалічними породами (гранітами, гнейсами, кварцитами). Консолідація платформи супроводжувалася вулканізмом і неодноразовими складчастими процесами. Особливо велику роль зіграла бразильська складчастість (аналог байкальської, що відбувалася наприкінці протерозою – на початку палеозою 600-500 млн. років тому. В подальшому Південноамериканська платформа не відчувала складчастості, але на ній відбувалися великі підняття, які виражені в сучасному рельєфі Гвіанським і Бразильським плоскогір`ями, а також опускання, що призвели до закладення синекліз, яким на земній поверхні відповідають Орінокська, Амазонська і Ла-Платська низовини.

Палеозойський етап. В другій половині палеозою на заході материка внаслідок взаємодії континентальної Південноамериканської плити і океанічної Тихоокеанської плити відбулося стиснення і зминання в складки осадових товщ і утворення потужної складчастої системи Анд. Майже всі антиклінорії Анд мають герцинські ядра. Горотворення в Андах супроводжувалося загальним підняттям материка, що викликало похолодання клімату та зледеніння материка.

Мезозойський етап. Підняття материка продовжувалося на протязі всієї першої половини мезозою. Воно супроводжувалося вертикальними рухами і розколами, виливами базальтів по тріщинах. Вулканічна діяльність відбувалася в Андійський гірський системі і Патагонії. Тоді ж, в мезозойському етапі, почалося утворення південної частини Атлантичного океану, що призвело до відділення Південної Америки від Африки. В юрському періоді холодний клімат змінюється жарким і сухим. В крейдяному періоді встановлюються кліматичні умови, близькі до сучасних.

Кайнозойський етап. В палеогені відбувалися інтенсивна складчастість, підняття і вулканізм в Андійському поясі. Проте основне горотворення припадає на пізньоальпійський етап (олігоцен-міоцен). Підняття і вулканізм продовжувалися на початку плейстоцену і не закінчилися до цього часу. Останні підняття Анд, які вознесли їх на сучасну висоту, сприяли розвитку плейстоценового зледеніння навіть в низьких широтах. Патагонські Анди і Патагонія повністю вкривались льодовиком.