21.2. Наслідки інституту судимості

Відповідно до ст. 155 КВК особи, які відбули покарання, несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.

Положення закону про судимість поширюються на весь строк відбування як основного, так і додаткового покарання, а у випадках, передбачених пунктами 5–9 ст. 89, пунктами 2–4 ч. 2 ст. 108 КК, – і на певний строк після відбуття покарання³.

У цьому розумінні визнання особи судимою тягне для неї не лише несприятливі фізичні та психологічні наслідки, пов’язані з призначенням та відбуванням самого покарання, а й певні правообмеження після відбуття покарання. Одна частина таких наслідків має винятково кримінально-правовий характер, інша – загальноправовий характер. Крім того, аналіз кримінально-виконавчого законодавства дає нам підстави стверджувати про наявність й кримінально-виконавчих наслідків судимості особи, яка вчинила злочин, та притягнена до кримінальної відповідальності з призначенням покарання.

Основні загальноправові наслідки судимості. Загальноправові наслідки судимості полягають у різного роду обмеженнях, що встановлено законом для осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Вони різноманітні за обсягом і порядком настання часткових обмежень прав і свобод особи, яка має судимість, що передбачені нормами різних галузей права і застосовуються протягом усього або частини строку, протягом якого зберігаються правові наслідки судимості, але не входять до змісту призначеного конкретного виду покарання. З цього можна зробити висновок, що судимість може впливати на правовий статус особи залежно від власного розсуду законодавця у сфері будь-якої галузі права. Однак, правові наслідки судимості різні і залежать, насамперед, від тяжкості, характеру вчиненого злочину, форми вини. Коло таких наслідків за законодавством України достатньо широке. Діє значна кількість законів і навіть підзаконних актів, якими передбачені різні обмеження загальноправового характеру для осіб, які мають судимість.

Загальноправові наслідки судимості регламентуються нормами не кримінального, а інших галузей права, що створює ілюзію їхньої індиферентності для кримінального права. Однак, загальноправові наслідки судимості, що регулюються нормами адміністративного, трудового, господарського та цивільного права, не позбавлені елементів кари, оскільки підставою для їх застосування виступає судимість особи, поняття та підвалини правових наслідків якої визначаються законом про кримінальну відповідальність. Тому правомірна інтеграція інституту судимості, незважаючи на його неоднорідність, саме в кримінальному праві.

Аналіз чинного законодавства дозволив констатувати, що загальноправові наслідки судимості можуть полягати в тому, що особа, яка має судимість:

1) не може обіймати певні посади. Так, наприклад, особа, яка має судимість, не може бути: суддею¹, третейським суддею², нотаріусом¹, судовим експертом², членом Вищої ради юстиції³, адвокатом⁴, членом Центральної виборчої комісії⁵, прокурором або слідчим прокуратури (за винятком реабілітованих)⁶, присяжним народним засідателем⁷, державним службовцем⁸, співробітником органу місцевого самоврядування⁹, співробітником місцевої державної адміністрації (за наявності судимість за корисливі злочини)¹⁰, членом Кабінету Міністрів України¹¹, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини¹², співробітником органів податкової служби (особа, яка була засуджена за корисливі злочини)¹³, військовослужбовцем та працівником Управління державної охорони України (громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину і якому відповідно до вимог чинного законодавства не може бути надано допуск до державної таємниці)¹, співробітником органів і підрозділів цивільного захисту особи (особи, які раніше засуджувались за вчинення умисного злочину)², співробітником міліції³ тощо;

3) позбавляється права отримати дозвіл на придбання, зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної чи холодної зброї (за наявності непогашеної або не знятої у встановленому порядку з такої особи судимості за умисні злочини, а також за злочини, вчинені із застосуванням вогнепальної зброї або вибухових матеріалів)⁴;

4) не може бути обраною в представницькі органи влади та управління: на пост Президента України (за наявності судимості за вчинення умисного злочину)⁵, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим (за наявності судимості за вчинення умисного злочину)⁶, депутатом Верховної Ради України (за наявності судимості за вчинення умисного злочину)⁷, депутатом, сільським, селищним, міським головою⁸;

5) обмежується у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду. Особи, яким суд заборонив займатися певним видом діяльності, не можуть бути посадовими особами органів акціонерного товариства, що провадить цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за злочини проти власності, службові чи господарські злочини, не можуть бути посадовими особами органів акціонерного товариства¹. Особи, які мають судимість, не можуть брати участь у конкурсі на призначення тимчасового керуючого (адміністрації) для управління енергопостачальником².

Не можуть мати ліцензії на зайняття видами діяльності з обігу продукції сексуального чи еротичного характеру «особи, які мають судимість за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, за тяжкі злочини проти життя, здоров’я та гідності людини, а також за особливо небезпечні злочини»³. У сфері господарської діяльності особа, яка має судимість за корисливі злочини, не може бути: аудитором⁴, арбітражним керуючим та розпорядником майна (особи, які мають судимість за вчинення корисливих злочинів⁵, оцінювачем майна⁶, членом наглядової ради чи іншого органу управління банку (особа, яка була засуджена за зловживання у фінансовій сфері)⁷. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у господарських товариствах керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю¹. Тимчасовим адміністратором не може бути особа, яка має судимість, не погашену і не зняту у встановленому законом порядку, або є обвинуваченою по кримінальній справі²;

6) не допускається до державної таємниці (за наявності у громадянина судимості за тяжкий злочин)³, що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

7) обмежується у виїзді за кордон та у прийнятті до громадянства України. Так, громадянином України не може бути особа, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину⁴;

8) обмежується у застосуванні амністії. Так, не допускається застосування амністії до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та (або) особливо тяжких злочинів⁵;

9) не може розраховувати на рівні умови щодо застосування деяких запобіжних заходів. Наприклад, розмір застави, що застосовується до раніше судимої особи, не може бути меншим п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян⁶;

10) обмежується у здійсненні певних дій, що пов’язані із застосуванням адміністративного нагляду. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» до осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження: а)заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; б) заборона перебування у визначених місцях району (міста); в) заборона виїзду чи  обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста); г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць⁷;

11) не підлягає призову на строкову військову службу в мирний час громадян, що були засуджені до позбавлення волі¹;

12) позбавляється права на отримання певних пільг. Так, у разі засудження за вчинення злочину державному службовцю припиняються виплати, передбачені чинним законодавством².

Усі проаналізовані вище загальноправові наслідки, пов’язані із судимістю можна класифікувати на певні групи. За критерій такої класифікації можна взяти суспільні відносини, що регулюються різними галузями права³: 1) правовідносини у сфері захисту конституційного ладу, забезпечення охорони правопорядку та відправлення правосуддя (стосується заборони комплектації відповідних органів держави та управління, а також правоохоронних органів та суду особами, які мають судимість за вчинення будь-яких злочинів або умисних злочинів); 2) правовідносини, що виникають на підставі норм трудового права з приводу виконання трудової функції; 3) правовідносини, що регулюються нормами, що регламентують правовий статус особи (у тому числі, правовідносини, що виникають на підставі норм, регулюючих питання виборчої системи України, з приводу реалізації виборчого права громадян України). Так, стаття 10 Закону України «Про імміграцію»⁴ визначає підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію, що обмежує право іноземців та осіб без громадянства на імміграцію. Згідно з п. 1 вказаної статті дозвіл на імміграцію не надається особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 4) правовідносини у сфері військово-службових відносин (стосується заборони призову на строкову військову службу в мирний час громадян, що були засуджені до позбавлення волі); 5) правовідносини, що виникають на підставі норм сімейного права, регулюючих питання захисту сім’ї, материнства і дитинства. Наприклад, відповідно до ч. 3 ст. 31 СК України особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов’язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, не можуть бути влаштовані в сім’ї осіб, які мали судимість за злочини проти життя та здоров’я особи, проти волі, честі та гідності особи, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів чи мають не погашену в установленому порядку судимість¹; 7) правовідносини, що виникають на підставі норм господарського права. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 10 не можуть бути прийняті до кредитної спілки особи, які за рішенням суду визнані недієздатними або обмежено дієздатними, особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, а також особи, що мають непогашену судимість за корисливі злочини.

Отже, можна говорити про те, що наявність судимості може істотно ускладнити життя особі, яка відбула покарання. Але що ще гірше, відсутність наслідків після зняття чи погашення судимості є номінальним, юридичним. Це пов’язано, насамперед, з тим, що у реальному житті ні про які строки, після сплину яких особа вважається такою, що не має судимості, для сприйняття суспільством говорити не можна. Багато осіб, які відбули покарання, відчувають ускладнення під час влаштування на роботу після закінчення строків погашення судимості. Наявність судимості, що отримана особою в 15-літньому віці, може стати компроматом для кандидата на будь-яку виборну посаду і багато чого іншого. Міркуючи про ставлення суспільства до такого явища як судимість у людини, не можна зупинятися тільки на однозначному осудженні такого явища. Повернення засудженої особи до нормального життя повинно відбуватися як можна активніше і спокійніше, без зайвих і непотрібних обсмикувань з боку суспільства. І звичайно, слід говорити про повернення до нормального життя тільки тих засуджених, які цього дійсно бажають і заслуговують своєю попередньою і подальшою поведінкою.

Проведені нами дослідженнями дозволили дійти висновку про доцільність застосування таких правообмежень. Так, експертне опитування показало, що більшість опитаних співробітників органів досудового слідства і суддів (213 з 241) і близько (342 особи з 397) громадян, які не мають юридичної освіти, висловилися про доцільність перетерплювання особою деяких загальноправових наслідків судимості.

Наведені дані дозволяють зробити висновок про те, що, ці обмеження прав громадян у працевлаштуванні уявляються виправданими і не суперечать Конституції України. Так, статтею 64 Конституції встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У ч. 2 ст. 63 Конституції України закріплено положення, відповідно до якого засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду¹.

Загальноправові наслідки судимості обмежують можливості використання окремих прав, які засуджений реально чи потенційно мав. Але головне не в цьому, оскільки вилучення із загального обсягу громадянських прав відносяться до порівняно незначної частини засуджених. Однак вибірковий і винятковий характер обмежень свідчить про те, що більшість з них зорієнтована, насамперед, на запобігання злочинам або повне усунення чи нейтралізацію колишньої криміногенної ситуації, що у причинному ланцюзі обставин з’явилася ланкою, яка сприяла вчиненню злочину, або на загальну превенцію. Крім того, подібні обмеження мають певний сенс при охороні громадського порядку і громадської безпеки і переслідують суто профілактичну мету.

У процесі дослідження виникає справедливе питання про те, чому високі моральні вимоги, що запропоновані до одних суб’єктів забезпечення безпеки (працівників міліції, прокуратури, суддів), не поширюються на тих, хто є дуже важливим суб’єктом діяльності органів законодавчої влади.

З метою забезпечення безпеки, прав і свобод людини і громадянина, суспільства і держави, на думку автора, доцільно закріпити у відповідних статтях законів України «Про вибори Президента України»¹ і «Про вибори народних депутатів України»² положення про те, що особи, які мають чи мали судимість за вчинення умисних злочинів, не можуть бути висунуті кандидатами в Президенти України й у кандидати в депутати Верховної Ради України. Ці вимоги повинні також пред’являтися і до кандидатів на посади у інші органи державної влади та управління.

Кримінально-правові наслідки судимості. Поруч із загальноправовими наслідками особа, яка має судимість, може відчути наслідки кримінально-правового характеру, пов’язані з цим станом. Але вони носять потенційний характер, тобто настають тільки у разі, якщо особа, перебуваючи у стані судимості, вчинить новий злочин. Отже, можливість настання цих наслідків є важливим запобіжним чинником для впливу на особу, що має судимість. Це й обумовлює визнання розглядуваного інституту кримінального права як засобу кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочини.

Кримінально-правові наслідки – це ті фактори, що можуть посилити покарання особи. На нашу думку, вони виступають тими обставинами, що намагаються попередити особу, яка вже має судимість, не вчиняти нового злочину. Кримінально-правові наслідки несуть у собі значення певного запобіжника, що повинен регулювати поведінку осіб, які мають судимість, і не допускати вчинення такими особами нових злочинів.

Кримінально-правовими наслідками судимості полягають у тому, що наявність у особи незнятої або непогашеної судимості:

1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. Так, наприклад: кваліфікуючою ознакою порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом є вчинення його особою, раніше судимою за вчинення злочину, передбаченого цією статтею (ч. 2 ст. 213 КК);

2) є передумовою визнання рецидиву злочинів. Відповідно до ст. 34 КК рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин;

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК), передачею особи на поруки (ст. 47 КК), зміною обстановки (ст. 48 КК);

4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 49 КК);

5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62 КК), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58 КК);

6) передбачена як одна із ознак, що характеризують особу винного, відповідно до загальних засад призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК), а також при звільненні від покарання через хворобу (ч. 2 ст. 84 КК);

7) за умисний злочин (оскільки вона є умовою рецидиву та різновидом повторності злочинів) виступає як обставина, що обтяжує покарання при призначенні покарання (п. 1 ст. 67 КК), хоча може і не враховуватися при призначенні покарання з підстав, вказаних у ч.ч. 2 і 4 ст. 67 КК;

8) за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК);

9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК);

10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. ст. 437–439 КК та ч. 1 ст. 442 КК, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80 КК);

11) враховується при визначенні обов’язкової частини покарання, яка фактично повинна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2 ч. 3 ст. 81 КК, п. 2 ч. 3 ст. 107 КК), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м’яким (п. 2 ч. 4 ст. 82 КК)¹.

Зазначений перелік кримінально-правових наслідків судимості свідчить про те, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням².

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості виражаються в таких чотирьох напрямах:

1) судимість є підставою для визнання рецидиву злочинів;

2) судимість є обставиною, що впливає на призначення покарання:

3) судимість є обставиною, що обмежує звільнення від кримінальної відповідальності;

4) судимість є обставиною, що обмежує звільнення від покарання.

Отже, виходячи з кримінально-правового змісту судимості, можна зробити висновок, що судимість є таким правовим станом особи, створеним внаслідок засудження її судом до певного виду покарання за вчинений злочин, що у випадках, передбачених законом про кримінальну відповідальність, може виражатися в настанні для цієї особи визначених наслідків кримінально-правового характеру.

На нашу думку, такі наслідки дають змогу оцінити взагалі особу злочинця і визначити кваліфікацію вчинених ним діянь. Ці наслідки також несуть у собі висновки про те, які саме міри покарання повинні бути застосовані до цієї особи і яким чином повинно виконуватись покарання щодо них. Зокрема, тут слід наголосити, що мають бути визначені умови перебування особи у місцях позбавлення чи обмеження волі або у медичних закладах лікування засуджених. Також не менш важливою є розробка певних реабілітаційних програм для засуджених, що дадуть можливість перевірити їх готовність до нового «виходу в суспільство» після відбування покарання.

Кримінально-виконавчі наслідки судимості. Кримінально-виконавчі наслідки судимості в юридичній літературі з кримінального права України не знайшли свого відображення. Розглянемо деякі з таких наслідків судимості, що відображаються на правовому становищі засудженого, а отже, і на порядку і умовах відбування ними призначених судами покарань за вчинені злочини.

1. Відповідно до ч. 2 статті 7 Закону України «Про попереднє ув’язнення» основними вимогами режиму в місцях попереднього ув’язнення є ізоляція осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними і роздільне їх тримання¹. Абзаци 4 та 5 ч. 2 ст. 8 зазначеного закону встановлюють категорії осіб, які тримаються окремо від інших у зв’язку з тим, що вони раніше притягалися до кримінальної відповідальності або раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.

Аналогічно вирішується питання з особами, які направляються для відбування покарання у виді позбавлення волі. Так, відповідно до п. 2.2. Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі², до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із СIЗО направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості.

До виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СIЗО направляються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

До виправних колоній середнього рівня безпеки із СIЗО направляються чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

До виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються: чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, які мають незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який вони фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі; чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені та фактично відбували покарання у виді позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.

До виправних колоній або секторів максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу направляються: чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.

2. Відповідно до ч. 1 ст. 89 КВК осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування. Такі особи тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених КВК для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.

3. Оскільки особи, які мають судимість, не направляються для відбування покарання у виді позбавлення волі до колоній міняльного рівня безпеки, то їм не може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправних і виховних колоній. Згідно з ч. 1 ст. 111 КВК засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв’язку з такими винятковими особистими обставинами: смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї.

4. Засуджені до покарання у виді арешту, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, відбувають покарання окремо від інших засуджених до цього покарання (ч. 1 ст. 51 КВК).