36 Реконкіста в Іспанії

еконкіста (від ісп. Reconquista — «відвоювання») — відвоювання[1] або точніше завоюванняхристиянськими феодалами (іспанськими, каталонськими, арагонськими, португальськими) території арабських еміратів Піренейського півострова, що були утворені часу ісламо-арабської експансіїшляхом захоплення королівства вестготів. З цього грунту часто в іспанській публіцистиці та історичній літературі часто зветься «так звана Реконкіста».

Початком Реконкісти вважаються християнські заворушення проти влади мусульман в Астурії) в 718 році, а кінцем — падіння останнього арабського емірату Гранада в 1492 р.

Саме поняття Реконкіста в Середніх Віках на Піренейському півострові 'не вживалося. Вперше воно з'явилося у французьких дослідженнях Нового Часу і звідти перекочувало в Іспанську історіографію. Поняття несе ідеологічну коннотацію, оскільки у підтексті має метою легітимізацію християнськоїекспансії на Південному Заході Європи.

Значення реконкісти

На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Реконкісти інтенсифікували процеси їхньої централізації й об'єднання). Реконкіста значною мірою визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.

Реконкіста була не тільки низкою військових походів, вона була широким колонізаційним процесом — заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Реконкісти були селяни. У початковий період Реконкісти селяни, що осідали на звільнених землях, у своїй більшості домагалися особистої волі. Активну участь у Реконкісті брали міста. Постійна погроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій) і міських громад. Успішний хід реконкісти сприяв зміцненню в державах королівської влади, що поступово взяла у свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були змушені надавати новим населеним пунктам, міським і сільським громадам ряд пільг і привілеїв (у т.ч. самоврядування). 11-13 ст. — період розквіту міських і сільських громад; у Леоні і Кастилії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З витісненням маврів на південь півострова підсилився тиск феодалів на селян, і в ряді держав півострова (але не в Леоні і Кастилії) вже в 13 ст. селяни втратили особисту свободу. З Реконкістою, що велася під гаслом релігійної боротьби з "невірними", пов'язане зростання ідеологічного впливу й економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-лицарські ордени (Калатрава, Алькантара та ін.) перетворилися у найбільших земельних власників-латифундистів. Реконкіста визначила й інші особливості феодалізму на Іберійському півострові: чисельність шару дрібного лицарства (у ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони могли спорядити коня); порівняно раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил у боротьбі з зовнішнім ворогом. З реконкістою пов'язаний процес формування народностей — іспанської, каталонської, баскської, галісійської та португальської, становлення їхньої національної культури, національного характеру. Реконкіста знайшла яскраве відображення в іспанській літературі (у героїчному епосі про Сіда, романсеро й інших пам'ятках). Особлива роль Кастилії в Реконкісті позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якої ліг діалект, що поширювався на звільнених територіях.