13.Інституціоналізм

Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних та психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.

Інституціоналізму притаманні три основні ідеї.

По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це занадто вузько і часто призводить до самих лише абстракцій.

Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління становлять собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.

По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дало б змогу ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.

По-третє, слід відмовитися від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини. Проти диктату підприємців необхідні дії не окремих членів суспільства, а спільні, скоординовані дії організацій, профспілок та державних органів. Держава має опікуватися екологією, освітою та медициною.

У цілому тематика інституціоналістських досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз великих корпорацій.

Інституціоналізм має чотири основні напрями:

1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;

2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення суперечностей і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;

3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з у. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;

4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.

14.Основні теорії економічного добробуту.(тетрадь)

15. Теорія соціально-ринкового господарства а.Мюлер-Армака, л.Ерхарда.

Теоретичні основи соціально зорієнтованої форми ринкової економіки заклали економісти двох груп у німецькому ліберальному руслі 40-50-х років. З одного боку, ордоліберали, або представники Фрайбурзької школи, на чолі з В. Ойкеном і Ф. Бемом, з іншого - прихильники соціальної ринкової економіки, серед яких А. Мюллер-Армак (1901-1978) та Л. Ерхард (1897-1977).

Концепція соціального ринкового господарства викладена в роботі А. Мюллер-Армака "Регулювання економіки й ринкове господарство" (1947). Автор визначив, що "соціальне ринкове господарство - це соціально-економічний устрій", за якого "цілеспрямовано організована економіка вільного ринку, що зберігається внаслідок регульованої системи конкуренції, надає більш надійну гарантію соціального прогресу - особливо тому, що соціальний прогрес на основі вільної системи, завдяки свідомій розробці заходів, що відповідають принципам вільного ринку, та перерозподілу доходів через державний бюджет, коли розвиток конкуренції формує економічну базу для соціальних заходів, може бути організованим більш ефективно" .

Серед основних умов створення соціальної ринкової економіки автор визначав:

- створення центральних адміністративно-правових органів, які під власну відповідальність забезпечують здійснення економічної та фінансової політики;

o здійснення податкової реформи шляхом зниження податкового навантаження до рівня, що стимулює особисту економічну зацікавленість у розширенні виробництва;

- реформування фінансової системи шляхом радикального зниження витрат і забезпечення бюджетної рівноваги для запобігання заборгованості;

- здійснення антимонопольної політики для усунення можливих зловживань влади в економіці;

- заміну тотально регульованої економіки соціальною ринковою економікою.

А. Мюллер-Армак розглядав соціальне ринкове господарство як таке, що визначає основу економічної та соціальної політики. Сутність соціального ринкового господарства він вбачав у тому, щоб на противагу політиці економічного контролю, яка гальмує вільну ініціативу, з одного боку, та неконтрольованому ринковому механізмові, з іншого, запропонувати "соціальне рішення", що охоплює інші завдання.

Практична модель соціального ринкового господарства (соціально орієнтованої ринкової економіки) знайшла відображення в реформах західнонімецької економіки кінця сорокових - початку п'ятдесятих років минулого сторіччя.

Л. Ерхард розпочав з проведення конфіскаційної грошової реформи, яка мала справити стимулюючий вплив на економіку та забезпечити створення засад ринкового механізму саморегуляції. Зміст реформи полягав у вилученні з обігу старої грошової одиниці, блокуванні рахунків, які згодом розблоковувались за умови часткового інвестування у виробництво та повного виведення з обороту решти безготівкових грошей, погашенні регулярних платежів (заробітна плата, пенсії, квартплата та ін.) за пільговим курсом, тобто грошову масу в обігу було скорочено до мінімуму^ Крім того, було створено нову фінансову мережу на чолі з Центральним федеральним банком, незалежним від уряду. Суть господарської реформи, що почалась одночасно із грошовою, полягала в лібералізації економічного життя. Соціальна політика будувалася за принципами фрейбурзької школи і була спрямована на підтримку економічного курсу держави.