1.2. Організація як універсальна категорія: основні підходи

Організації оточують сучасну людину впродовж усього її життя. В організаціях — дитячих садах, школах, інститутах, установах, клубах, партіях — люди проводять величезну час­тину свого часу. Організації (підприємства) створюють продук­цію і послуги, споживаючи які людське суспільство живе і роз­вивається; організації (державні установи) визначають поря­док життя в суспільстві та контролюють його дотримання; ор­ганізації (громадські) є засобом вираження наших поглядів та інтересів. У кінці XX ст. організація стала фактично універ­сальною формою суспільного життя. Якщо революції XIX ст. (духовні і політичні) перетворили людину з істоти патріархаль­ної в суспільну, то революції наступного століття зробили її людиною організації.

Поняття "організація" належить до провідних категорій організаційної науки.

Монастирський Г.Л. пвідкреслює, що [7, с. 55-56]:

1. Організація (від лат. organize— повідомляю, стрункий ви­гляд, влаштовую) може бути визначена як різновид соціальних систем, об'єднання людей, що спільно реалізовують певну за­гальну мету та діють на основі певних принципів і правил.

2. Організація — елемент суспільної системи, найпоширені­ша форма людської спільності, первинний осередок соціуму.

3. Організація — об'єкт та суб'єкт суспільства. Термін "ор­ганізація" використовується в декількох значеннях: по-перше, діяльність, результат діяльності, сфера діяльності; по-друге, деяке соціально-економічне утворення, орієнтоване на досяг­нення певної господарської, комерційної або некомерційної цілі.

Компанії, фірми, підприємства мають одну загальну особливість. Ця ж особливість є в лікарень, сільськогосподарських підприємств, видавництв, армії, учбових закладів. Всі вони є організаціями.

Спробуйте знайти кого-небудь з вашого оточення, хто не належить ні до однієї організації, це не так легко зробити.

Поняття «організація» походить від латин. orgatto, — спільно, стрункий вигляд, владную. Чому ж вивчають організації? По-перше, — організації є головним компонентом сучасного суспільства. Вони оточують нас. Наше життєвий простір заповнений ними. Їх неможливо уникнути. По вираженню відомого американського професора в області менеджменту Річарда Холла, «Вони так само неминучі, як смерть і податки» [11, с. 15].

Киржнер Л. А., Киенко Л. П., Лепейко Т. И., Тимонин А. М. наголошують, що великі соціальні зміни в історії завжди мали під собою серйозну організаційну основу. Всі глобальні проблеми, такі як використання ядерної енергії, розміщення токсичних відходів, освоєння космічного простору, тероризм, безробіття і багато інших, з якими стикається сучасне суспільство, не можна зрозуміти без вивчення організацій, що породжують їх [5, с. 6].

По-друге, організації здатні принести як багато добра, так і чимала шкода. Вони можуть поширювати зло, але також врятовувати життя. Результати можуть бути умисними або ненавмисними, усвідомленими або неусвідомленими .

Цікаве також питання — навіщо нам потрібні організації? В першу чергу, для нашої ж користі. Організації потрібні для того, щоб спільно зробити те, що людина не може зробити поодинці.

Одним з найскладніших є питання про результати або наслідки існування організації. Аналіз результатів доцільно почати з розгляду впливу організації на окрему особу.

Відношення людини до своєї праці — це результат реалізації власних чекань і характеристик організації, до якої він належить.

Аналіз особових особливостей в організаціях повинен враховувати і економічні чинники. Вочевидь, що люди економічно зацікавлені в організаціях, де вони працюють — це передбачає певну стабільність економіки, соціальні гарантії при виплаті заробітної плати, відсутність прихованого безробіття і так далі Таким чином, організації впливають на економічний добробут тих, що працюють [48, с. 7].

Якщо організації сильно впливають на окремих осіб, вочевидь, що вони також впливають і на суспільство в цілому, і на все довкілля, оскільки між організаціями і довкіллям існує обопільний зв'язок.

Всі організації мають характеристики, які дозволяють віднести їх до певного типа соціальних явищ. Існує безліч визначень поняття «організації». Розглянемо деякі з них. Макс Вебер, відомий своїм дослідженням бюрократії і влади, вперше виділив «корпоративну групу» з інших форм соціальних утворень. Вебер відзначає, що організації ведуть безперервну цільову специфічну діяльність. Таким чином, організації стоять над життями своїх членів і ставлять завдання «цільової діяльності».

Визначення Вебера послужило основою для безлічі інших визначень. В центрі його уваги лежить легітимний характер взаємодії між членами організацій, що йдуть до своєї мети і виконують покладені на них обов'язки.

Визначення сутності організації, дане одним з класиків менеджменту 30- 40-х років минулого століття Честером Бернардом: «Система свідомо скоординованих дій або зусиль двох або більше осіб» [4, с. 21]. Діяльність здійснюється через свідому, навмисну і цільову координації. Організації потрібні комунікації, бажання частині членів брати участь в досягненні загальної для них мети. Бернард наполягає на істотній ролі окремих осіб в організації. Це індивідууми, які повинні спілкуватися, мати мотивацію і приймати рішення. В той час, як Вебер наполягає на визначенні організації як системи в цілому, Бернард робить наголос на елементах цієї системи.

З сучасних визначень можна виділити такі: «Організація — об'єднання людей, які спільно реалізовують програму або мету і що діють на основі певних правил і процедур» (Великий Енциклопедичний словник).

Деяка група повинна відповідати декільком обов'язковим вимогам, аби вважатися організацією. Це наявність:

— принаймні двох людей, які вважають себе частиною цієї групи;

— принаймні одній меті (тобто бажаного кінцевого стану або результату), яку сприймають як загальну всі члени даної групи;

— членів групи, які навмисно працюють разом, аби досягти значимої для всіх мети [5, с. 9].

З'єднавши в одну ці характеристики, ми отримуємо визначення по М. Мескону, М. Альберту, Ф. Хедоурі — «Організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей» [6, с. 9]. Однією з ознак організації вони називають наявність принаймні двох осіб, які об'єднані загальною метою, і вважають себе частиною однієї групи. Таким чином, організація пов'язана з групою осіб, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети.

Р. Акофф дає таке визначення: «Організація є цілеспрямованою системою, яка є частиною однією або більш цілеспрямованих систем, і частини якої — люди — мають власні цілі» [1, с. 12].

І, нарешті, формулювання Р. Хола: «Організація є колективом з відносно ідентифікованими межами, нормативним порядком (статутом), ранжируванням влади (ієрархією), системами комунікацій і координації членства (процедури); цей колектив існує на відносно постійній основі і займається діяльністю, яка зазвичай пов'язана з набором цілей; діяльність дає результати для членів організації і для суспільства» [11, с. 19].

Різноманіття трактувань терміна "організація" зумовлює необхідність їх осмислення, аналізу та узагальнення.

Визначаючи семантичне значення слова "організація", основоположник організаційної науки А. Богданов у своїй фундаментальній праці "Тектологія. Загальна організаційна наука" писав: "Всяка людська діяльність об'єктивно є органі­зуючою або дезорганізуючою"¹. У буденній мові поняття "ор­ганізувати", "організація", "організаційна діяльність" мають вужчий, більш спеціальний зміст. Найчастіше термін "органі­зувати" означає згрупувати людей з певною метою, скоордину­вати та регулювати їх дії в контексті доцільної єдності. Однак при глибшому аналізі, як відзначає А. Богданов, це поняття стає набагато ширшим і належить "не тільки до людських активностей", до робочої сили, до засобів виробництва, але і до живої та неживої природи у всіх її проявах. «Природа — великий перший організатор, і сама людина — лише один з її ор­ганізованих витворів» [2, с. 47].

Виходячи зі сказаного вище, поняття "організація" в шир­шому сенсі можна визначити: по-перше, як "внутрішню впо­рядкованість, узгодженість, взаємодію більш-менш диферен­ційованих та автономних частин цілого, обумовлену її будовою"; по-друге, як "сукупність процесів або дій, що приводять до утворення і вдосконалення взаємозв'язку між частинами цілого"; по-третє, як "об'єднання людей, що спільно реалізову­ють деяку програму або мету та діють на основі певних проце­дур і правил".

Якщо перші два визначення взаємодоповнюють один одно­го і характеризують організацію як універсальне явище, відоб­ражаючи деякий стан та процес, то останнє має вужчий, со­ціальний додаток стосовно людських організацій. Таким чи­ном, у найзагальнішому випадку під організацією слід розумі­ти впорядкований стан елементів цілого та процес їх упорядку­вання в доцільну єдність.

Організація може розглядатися в статиці та динаміці. У статиці — це деяке ціліс­не утворення (соціальне, технічне, фізичне, біологічне), що має цілком певну місію. У динаміці вона виступає у вигляді різноманітних процесів з впорядкування елементів, формуван­ня та підтримки цілісності природних об'єктів, що створюють­ся або вже функціонують. Ці процеси можуть складатися з цілеспрямованих дій людей або з природних фізичних про­цесів, тобто мати самоорганізуючий початок.

Таким чином, є два підходи до визначення організації:

1. організація як система — це внутрішня впорядкованість, узгодженість та взаємодія частин цілого, що обумовлена його побудовою та цілями;

2) організація як процес — це сукупність цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних зв'язків. Встановлення кількісних і якісних просторово-часових зв'язків є сутністю організації як процесу [7, с. 58].

Саме організаційна творчість природи і свідома організа­ційна діяльність людини, що всебічно досліджуються крізь призму організаційного досвіду, і становлять основу теорії організації, визначають її місце та роль у системі людських знань.