Адмыныстративне право як галузь права

Державне управління – вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої впади. В той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки цьому поняття “державне управління” за змістом є ширшим, ніж поняття “виконавча влада”. Для визначення змістовно поєднаних сфер або галузей суспільного життя, що потребують державного управління, використовується термін “сектор державного управління”.

Система державного управління – складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи: а) суб’єкти управління, тобто органи виконавчої влади; б) об’єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави; в) управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління.

Адміністративне право – це публічне право.

Адміністративне право – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління.

Предмет адміністративного права: - відносини державного управління у сфері економіки, фінансів, соціального захисту і т.д.; - управлінські відносини у системі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; - управлінські відносини, що складаються у процесі внутрішньої організації діяльності інших органів (прокуратура, суд, апарат ВРУ), діяльності підприємств, установ, організацій; - управлінські відносини, пов’язані з реалізацією повноважень і функцій виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування; - відносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування прав і свобод громадян, надання їм різних управлінських послуг; - відносини у сфері адміністративної юстиції; - відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності.

Відносини, що становлять предмет адміністративного права, характеризуються такими ознаками: 1. це управлінські відносини; 2. виникають в результаті здійснення управлінської діяльності; 3. один із суб’єктів наділений владними повноваженнями; 4. це відносини влади і підпорядкування; 5. забезпечуються силою державного примусу.

Метод адміністративного права – це сукупність приймів, способів, засобів, за допомогою яких адміністративно-правові норми врегульовують відносини, що входять до предмету адміністративного права.

Метод адміністративного права – імперативний.

Прийоми, які містяться у адміністративно-правових нормах: - приписи; - дозволи; - заборони.

Особливості методу адміністративного права: - найпоширенішими є приписи; - односторонність волевиявлення одного з учасників адміністративних правовідносин; - приписи підлягають застосуванню незалежно від того, з чиєї ініціативи виникли адміністративні правовідносини; - владність та односторонність приписів не виключають можливості застосування дозвільних засобів регулювання адміністративних правовідносин; - категоричність.

Адміністративно-правова норма

Адміністративно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлене державою, яке регулює виконавчо-розпорядчі відносини, що виникають між органами виконавчої влади та фізичними і юридичними особами, а також відносини внутрішнього адміністрування.

Особливості адміністративно-правової норми: 1. у ній закріплюються відносини з керування, державного контролю та нагляду; 2. метод впливу адміністративно-правової норми – імперативний, державно-владний; 3. виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою таких засобів: - організаційні; - роз’яснювальні; - стимулюючі; - примусові.

Види адміністративно-правових норм:

І. За цільовим призначенням: - регулятивні; - охоронні.

ІІ. За змістом: - матеріальні; - процесуальні.

ІІІ. За впливом на поведінку суб’єкта: - зобов’язуючі; - забороняючі; - уповноважуючі; - заохочувальні.

ІV. За масштабом застосування: - загальні; - спеціальні.