2.Реалізація права на судовий захист працівників органів внутрішніх справ.

Конституція України, визнавши нашу державу демократичною, правовою і соціальною, у ст.3 проголосила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності країни, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, а отже і всіх її органів [7, с.145-146].

Державне регулювання правоохоронної діяльності здійснюється шляхом правового визначення конституційних законодавчих засад цієї діяльності, її стратегії, основних напрямків і завдань на певний період, забезпечення реальної координації зусиль усіх державних структур, передусім правоохоронних органів. Здійснювати правоохоронну функцію можуть спеціальні державні органи, у тому числі й органи внутрішніх справ [7, с.146].

Розглядаючи аспект правового захисту працівників органів внутрішніх справ, а саме їх правовий захист при проходженні ними служби, слід виділити такі заходи:

1) право працівників на скарги та заяви, в тому числі право на оскарження дисциплінарних стягнень;

2)право працівника на судовий захист;

3) право на відновлення в посаді, спеціальному званні і на службі в ОВС;

4) право працівників на об’єднання в професійні спілки (асоціації) та участь в діяльності інших громадських формувань працівників;

5) відповідальність за порушення законодавства України про службу в ОВС;

6) контроль та нагляд за порядком проходження та дотриманням умов служби в ОВС.

Право працівників ОВС на скарги та заяви, в тому числі – на оскарження дисциплінарних стягнень; право на судовий захист передбачені Конституцією України [8 ст.ст. 40, 55], Законом України «Про державну службу» [9, ст.ст. 11,32], «Про міліцію» [10, ст.ст. 18, 21], тощо. При цьому необхідно відмітити, що у Законі України «Про міліцію» працівникам надається право оскаржувати до суду лише такі рішення службових осіб органів внутрішніх справ, які, на думку працівників, обмежують їх гідність і особисті права, не пов’язані із службовою діяльністю. Однак така постановка суперечить як Закону України «Про державну службу», так і Конституції України, в яких передбачається право судового захисту будь-яких законних прав, свобод та інтересів. Таким чином, необхідно привести дані норми законодавства про службу в органах внутрішніх справ у відповідність із Конституцією України, законодавством про працю, про державну службу. Тим більш, що суди останніми роками досить часто нехтували вказаними обмеженнями, приймаючи до свого провадження та розглядаючи по суті справи за позовами працівників органів внутрішніх справ щодо різних питань проходження служби: про зміну формулювання підстави звільнення, про стягнення несплаченого грошового утримання (за продовольчі пайки, невиданий формений одяг тощо), вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та інші. Право працівника на оскарження вищому в порядку підлеглості керівництву або до суду є, на наш погляд, необхідним, відповідним як Конституції України, законодавству про державну службу, так і тенденціям змін у трудовому праві [11].

Підставами для відновлення в посаді, спеціальному званні і на службі в органах внутрішніх справ можуть бути висновки за матеріалами службових перевірок (розслідувань), якими визнані незаконними або необґрунтованими відповідні рішення; рішення судів про відновлення в посаді, спеціальному званні і на службі в ОВС, що вступили в законну силу. Відновлення попереднього службового статусу працівника проводиться наказом начальника, який має право призначення на відповідну посаду або

присвоєння відповідного звання. При цьому працівники, звільнені з органів внутрішніх справ та відновлені на службі, повинні бути призначені на посаду, яку обіймали до звільнення, або, за їхньою згодою, на рівнозначну посаду. При відновленні на службі працівникові відновлюється і безперервний стаж служби та виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця в зарплаті за час виконання нижчеоплачувальної роботи, але не більше, ніж за один рік [11].

Розглянувши проблему основних факторів які спричиняють виникнення службово-трудових спорів в ОВС, за умов значних суспільних трансформацій, які сталися в останні роки в нашій державі, можна зробити висновок, що ця проблема є вельми актуальною.

У юридичній літературі питання щодо причин службово-трудових спорів в ОВС ще мало розглядалися. З метою визначення особливостей причин службово-трудових спорів проводилось анкетування працівників ОВС (у Волинській, Запорізький, Харківській областях, слухачів Інституту перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників ОВС, слухачів факультетів заочного навчання Національного університету внутрішніх справ та Запорізького юридичного інституту МВС України), досліджувалися відповідні справи в судах, рішення, прийняті начальниками стосовно службово-трудових спорів, прокурорська практика (у Волинській, Запорізькій, Харківській областях, Автономній Республіці Крим), що дало змогу виявити основні фактори, які сприяють виникненню службово-трудових спорів.

Узагальнюючи погляди вчених-юристів, результати анкетування та правозастосовчої практики, можна виділити три групи причин службово-трудових спорів:

1) причини суб’єктивного характеру (неправильне, найчастіше довільне тлумачення окремими начальниками служб та підрозділів вимог законів, а також керівних документів МВС; незнання або дуже приблизне знання суб’єктами правовідносин Закону України «Про міліцію», Положення про

проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, Дисциплінарного статуту ОВС, відомчих наказів, інших нормативних актів, що регулюють службово-трудові відносини працівників ОВС; ігнорування вимог законів, наказів, інструкцій керівниками служб та підрозділів при виданні окремих наказів, розпоряджень, пов’язаних із правами й обов’язками підлеглих; бюрократизм, ігнорування прав та законних вимог працівників ОВС, перевищення службових повноважень деякими начальниками служб і підрозділів; відсутність виконавчої дисципліни, зволікання у прийнятті рішень; свідоме блокування нормативних актів начальниками служб та підрозділів; непідготовленість частини працівників відділів по роботі з особовим складом, тилових органів до компетентного і кваліфікованого здійснення своїх службових обов’язків; відступ працівників відділів по роботі з особовим складом від вимог, викладених у Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС та інших нормативних актах; грубі порушення процедури звільнення працівників ОВС; добросовісна помилка одного з суб’єктів спору стосовно наявності чи відсутності юридичних фактів, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин);

2) причини організаційно-правового характеру, пов’язані з недоліками в нормотворчій діяльності (невідповідність ряду відомчих нормативних актів закону й відсутність механізму реалізації правових норм; прогалини в нормативній базі, відставання у прийнятті норм, що регулюють службово-трудові відносини, від змін у суспільстві та умовах праці; нечітке формулювання деяких норм; уведення в дію нормативних актів без урахування об’єктивних економічних, організаційних факторів; порушення співвідношення між матеріальними та процесуальними нормами; наявність великої кількості оцінних понять у нормативних актах; недосконалість системи дисциплінарних стягнень);

3) причини організаційно-господарчого характеру, пов’язані з недоліками в організації праці (служби) (недоліки в організації праці, обліку,

контролі за мірою праці; недоліки в забезпеченні й фінансуванні з причин, що не залежать від керівництва; вкрай невчасне надання працівникам ОВС (у тому числі і при звільненні зі служби) передбачених видів забезпечення; неритмічність роботи, відсутність наукової організації праці; слабке значення атестаційної роботи; нечітка регламентація посадових обов’язків; відсутність дієвого — як зовнішнього, так і внутрішнього — контролю за прийняттям рішень начальниками служб і підрозділів стосовно проходження служби; відсутність у МВС дієвого механізму інформування про прийняті відомчі нормативно-правові акти, внесення змін і доповнень до діючих, слабка правова пропаганда; недоліки як управлінських органів системи МВС, так і професійної спілки атестованих працівників ОВС у профілактиці причин службово-трудових спорів).

На нашу думку можна зробити висновок, що важливим напрямком роботи в майбутньому є організація спільних досліджень причин службово-трудових спорів та заходів щодо їх попередження юридичною наукою, соціологією, конфліктологією.