9. Гегель і розвиток діалектики. Виникнення реалізму.

Хоча романтики з характерним для них інтересом до історії культури і підготували значною мірою філософію Гегеля, проте останній виступив як критик, з одного боку, романтизму, а з іншої - філософії Канта. Романтизм Гегель критикує передусім за переоцінку ним значення людської суб'єктивності, внутрішнього світу особи, її переживань, а також пов'язаний з цією гіпертрофією "суб'єктивного начала" культ "геніальності", "генія". Цей культ був характерний і для романтиків, і для -Шеллинга. На відміну від них Гегель підкреслює об'єктивний момент як в діяльності і свідомості людини, так і в історії в цілому. Гегеля займає проблема об'єктивної логіки історичного розвитку, а людські індивіди, у тому числі і найбільш видатні, розглядаються ним як знаряддя історичної необхідності, як ті засоби, за допомогою яких ця необхідність прокладає собі шлях. Проте логіка історії з'являється у Гегеля в збоченій формі - як логіка Абсолютного духу, який через історію приходить до самопізнання, самораскрытию.

З критикою романтичного суб'єктивізму тісно пов'язана також гегелівська критика Канта. Розглядаючи діяльність як пізнавальну (наука), так і практичну (моральність), Кант як би ставав при цьому на точку зору індивіда, цю діяльність того, що здійснює. Суб'єктом діяльності, по Канту, може бути тільки індивід. Для Гегеля ж таким суб'єктом стає "само справа". Так, наука, по Гегелю, як деяка система, що розвивається через свою внутрішню логіку, сама втягує у свою орбіту потрібні їй для цього засобу - людських індивідів, природним матеріалом і т. д. Вона є щось аналогічне організму, який використовує для самозбереження і розвитку навколишні його умови.

Прагнучи зрозуміти об'єктивну логіку історії, Гегель намагався сформулювати закони, по яких вона рухається. В результаті їм був створений діалектичний метод - одне з найбільш важливих і плідних завоювань німецької класичної філософії. І хоча багато важливих принципів діалектики вже знайшли своє вираження у Канта, Фихте, Шеллинга, - у Гегеля вони були усвідомлені в найбільш зрілій формі. "..У творах Гегеля, - писав Ф. Енгельс, - ми маємо великий компендий діалектики, хоча і розвинений з абсолютно помилкового початкового пункту".

У центрі гегелівського діалектичного методу - принцип протиріччя як рушійний принцип всякого розвитку. На відміну від механістичного, метафізичного підходу, при якому джерело руху убачається в чомусь зовнішньому, Гегель шукає це джерело усередині самого даного явища або процесу; таким джерелом і виступає протиріччя. При цьому досліджуваний предмет з'являється як деяке ціле, як система взаємно пов'язаних моментів, що має свою самостійну логіку - логіку вирішення протиріч, властивих цій системі. Відкриті Гегелем закони діалектики - закон переходу кількості в якість, взаємного проникнення протилежностей і заперечення заперечення - покояться на принципі протиріччя як свій методологічний фундамент. Діалектиком Гегеля є вчення про розвиток в найширшому значенні слова - застосовно і до природи, і до суспільства, і до мислення. І хоча гегелівська діалектика, як відмічав Ф. Енгельс, була розвинена "з абсолютно помилкового початкового пункту", на базі ідеалістичної концепції розвитку абсолютного духу, проте вона стала великим досягненням німецької класичної філософії.

Виникнення реалізму

У 30-х роках XIX ст. значне поширення в літературі і мистецтві придбаває реалізм, Розвиток реалізму в першу чергу пов'язаний з іменами Стендаля і Бальзака у Франції, Пушкіна і Гоголя в Росії, Гейнеа і Бюхнера в Німеччині. Реалізм розвивається спочатку в надрах романтизму і несе на собі друк останнього; не лише Пушкін і Гейне, але і Бальзак переживають в юності сильне захоплення романтичною літературою. Проте на відміну від романтичного мистецтва реалізм відмовляється від ідеалізації дійсності і пов'язаного з нею переважання фантастичного елементу, а також від підвищеного інтересу до суб'єктивної сторони людини. У реалізмі переважає тенденція до зображення широкого соціального фону, на якому протікає життя героїв ("Людська комедія" Бальзака, "Євгеній Онєгін" Пушкіна, "Мертві душі" Гоголя і т. д.). Завглибшки розуміння соціального життя художники-реалісти іноді перевершують філософів і соціологів свого часу.