2.1 Стратегічні плани сторін
Генеральні штаби всіх країн розробляли стратегічні плани війни задовго до її початку.
Стратегічний план Німеччини був розроблений начальником генерального штабу Шліффеном. Основна ідея плану - розгромити послідовно і швидко армії Франції та Росії і тим самим уникнути затяжної війни на два фронти. Намічалося спочатку зосередити головні сили в смузі від голландського кордону до фортеці Мец, завдати раптового удару через територію Бельгії і Люксембургу, обійти з півночі і розгромити французькі армії, зайняти Париж і змусити Францію капітулювати. У цей період війни передбачалося обмеженими силами оборонятись на ділянці франко-німецького кордону на південь від Меца. Враховуючи, що Росія при слабкому розвитку транспорту не може швидко здійснити мобілізаційне розгортання, Шліффена запропонував у перший період війни прикрити Східну Пруссію силами однієї армії, а після перемоги над Францією перекинути всі сили з західного фронту на схід і розбити російські армії. Розгромити Францію і Росію намічалося за три-чотири місяці. На напрямку головного удару зосереджувалися сили, значно перевершували супротивника. Враховувалася роль раптовості. Німецький стратегічний план був порочний в самій своїй основі. Можливості і сили супротивника недооцінювалися. Нереальними були і розрахунки на розгром збройних сил великої держави (Франції) в одному генеральному битві.
Французький стратегічний план ("план № 17") мав нерішучий і двоїстий характер. Французи намітили розгорнути: 1-у і 2-у армії в районі фортець Бельфор, Епіналь, Нансі із завданням наступу на Ельзас і Лотарингію; 3-ю армію - північніше, в районі Вердена, і 5-у армію - на кордоні з бельгійським Люксембургом . У другій лінії, за суміжними флангами 2-й і 3-ї армій, розгорталася 4-а армія. Дії 3, 4 і 5-ї армій згідно плану цілком залежали від того, як поведе себе противник, де він завдасть головний удар. Тим самим стратегічна ініціатива поступалася противнику, а свої війська приречені на пасивні оборонні дії.
Стратегічний план Росії склався під сильним впливом її політичної та економічної залежності від західних союзників. Росія прийняла на себе зобов'язання розпочати наступ на Східну Пруссію через 15 днів після оголошення мобілізації і тим самим створити загрозу центральним районам Німеччини. Для вирішення цього завдання Росія розгортає на річках Німан і Нарев дві сильні армії (1-у і 2-у).
Головні устремління російських поміщиків і буржуазії були спрямовані на Галичину і Балкани. Тому по стратегічному плану намічалося розгорнути проти Австро-Угорщини чотири армії (3, 4, 5 та 8-ю), на 19-й день мобілізації почати наступ, оточити і знищити австро-угорські армії. Російська армія повинна була наступати одночасно на двох стратегічних напрямах, що абсолютно не відповідало економічним і військовим можливостям країни.
Австро-Угорщина планувала рішучі дії одночасно проти Росії і Сербії. Австро-угорський план, складений під тиском Німеччини, не враховував реального співвідношення сил, слабкості економічних ресурсів і низького морального духу значної частини своїх військ.
Англія намічала збереження і зміцнення свого панування на морі. Для дій на суші передбачалося направити до Франції тільки одну невелику експедиційну армію в складі шести піхотних і однієї кавалерійської дивізій. Таким чином, Англія мала намір перекласти основний тягар війни на союзників і руками останніх розбити свого головного суперника і конкурента - Німеччину.
Зміст стратегічних планів основних імперіалістичних держав показує, що всі ці плани порочні: вони будувалися з розрахунку на коротку війну, в якій потреби фронту забезпечувалися б за рахунок накопичених мобілізаційних запасів та роботи військових підприємств.