6. Імпортна політика здійснюється за напрямами:

1. Встановлення нетарифних бар’єрів, імпортозаміщення, про­текціоністські заходи.

2. Імпортозаміщення.

3. Протекціоністські заходи.

4. Встановлення нетарифних бар’єрів.

7. Протекціонізм – це:

1. Політика держави, спрямована на захист національної еконо­міки від іноземної конкуренції.

2. Політика, що заохочує або не перешкоджає вивезенню та ввезенню товарів.

3. Продаж за кордон товарів за цінами, нижчими за внутрішні.

4. Політика держави, що обмежує певні експортні операції.

8. Фритредерство – це:

1. Політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоеко­номічної діяльності.

2. Політика, що обмежує певні зовнішньоторговельні операції.

3. Діяльність держави, спрямована на підтримку вітчизняного виробника за кордоном.

4. Політика держави, що обмежує певні імпортні операції.

9. До нетарифних бар’єрів належить:

1. Ліцензування, квотування.

2. Регулювання валютних курсів.

3. Субсидії виробникам товарів.

4. Мито.

10. Сукупність дій держави з метою підтримання економічної стабільності та створення основних засад розвитку міжнарод­них економічних відносин за рахунок впливу на валютний курс і на валютні відносини – це:

1. Валютна політика.

2. Експортна політика.

3. Імпортна політика.

4. Зовнішньоторговельна політика.

11. Дисконтна і девізійна політика – це інструменти:

1. Валютної політики.

2. Тарифної політики.

3. Зовнішньоторговельної політики.

4. Політики у сфері залучення інвестицій.

12. Дисконтна політика – це система:

1. Економічних організаційних заходів щодо використання дис­контної ставки для регулювання руху інвестицій і збалансу­вання платіжних зобов’язань.

2. Регулювання валютного курсу шляхом покупки і продажу валюти за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень.

3. Цілеспрямованих дій відповідних інституційних структур, що мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни.

4. Цілеспрямованих дій відповідних інституційних структур, що мають на меті підвищити обмінні курси валюти власної держави.

13. Система регулювання валютного курсу шляхом купівлі і продажу валюти за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень – це:

1. Девізійна політика.

2. Дисконтна політика.

3. Політика ревальвації.

4. Політика девальвації.

14. Валютна інтервенція – це:

1. Цільова операція центрального банку країни з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти за визначеними межами.

2. Сукупність дій, пов’язаних зі зміною облікової ставки центрального банку.

3. Система нормативних правил, які регламентують права грома­дян і юридичних суб’єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.

4. Система економічних організаційних заходів щодо викорис­тання дисконтної ставки для регулювання руху інвестицій і збалансування платіжних зобов’язань.

15. Валютна інтервенція може здійснюватись за допомогою:

1. Власних резервів валюти, продажу цінних паперів, своп-угоди.

2. Власних резервів валюти.

3. Своп-угоди.

4. Продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.