3.Класифікація методів управління.
Управління господарським механізмом і суспільним виробництвом являє собою сукупність методів та принципів, які спираються на об’єктивні економічні закони.
Найважливіші закони управління такі:
пропорційність виробництва та управління;
співвідносність керуючої та керованої системи;
єдність та комплексність системи управління.
Об’єктивність законів проявляється в тому, що їх дія не залежить від волі та бажання людини, але знання їх та вміння їх застосовувати є важливим чинником підвищення ефективності управлінської діяльності.
Основні закони та закономірності знаходять свою реалізацію в принципах управління. Під принципом управління розуміють правила, основні положення та норми поведінки, якими керуються менеджери з огляду на існуючі соціально-економічні умови.
В управлінні діють принципи:
поєднання галузевого та територіального управління;
матеріальної та моральної зацікавленості;
вертикальний та горизонтальний поділ управлінської праці;
системність управління за Файолем тощо.
Методи менеджменту – це сукупність способів та прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації.
Їх можна класифікувати на такі три групи:
Економічні:
- техніко-економічні плани (забезпечують ритмічність, неперервність трудових процесів, стабільність, створюють атмосферу зайнятості);
- матеріальні стимули (базуються на використанні різних форм матеріального стимулювання ставок, посадових окладів тощо);
- способи фінансування (передбачають створення і використання різних фондів, інвестицій тощо);
- податки;
- ціни.
Адміністративні:
а) організаційні дії (є способи впливу через документи тривалої дії).
Здійснюються шляхом:
- організаційного регламентування (через закони, положення, статути, укази тощо);
- організаційного нормування (сировини, енергії, розмір амортизації, строків експлуатації тощо);
- організаційного інструктування (вплив через інструкції, правила);
- організаційного інформування (акти, протоколи);
б) розпорядчої дії (є сопсобом короткотермінового впливу для усунення недоліків, відхилень у ході виробничо-господарської діяльності. Здійснюються через накази, розпорядження, службові листи, телеграми, телефонограми тощо);
в) дисциплінарної дії (догани, подяки, накази про звільнення та переміщення посадових осіб).
Соціально-психологічні:
соціальні плани (створення умов праці та відпочинку, організація побуту, медичного обслуговування тощо);
моральні стимули (нагородження орденом, грамотами, присвоєння звань);
методи формування колективу та соціального психологічного клімату в них.
Дані методи спрямовані на регулювання стосунків між людьми шляхом комплектування малих груп та колективів, професійного добору кадрів та їх навчання. Для цього проводяться в колективі соціальні та соціометричні дослідження, опитування та інші спостереження.
Поняття рівнів управління
Об’єктивність процесів управління потребує поділу управлінської праці.
Горизонтальний поділ: призначення менеджерів для керівництва підрозділами або функціональними службами.
Вертикальний поділ: координація управлінської праці.
Саме вертикальний поділ веде до створення рівнів управління.
А
мериканський
соціолог Парсонс виділяє три рівні
управління, яким відповідають три групи
менеджерів:
Інституційний Керівники вищої ланки
рівень
Управлінський Управління середньої ланки
рівень
Технічний Керівники низової ланки
рівень
Така форма демонструє те, що на кожному наступному етапі чисельність управлінців зменшується.
В сучасній практиці управління США основна маса службовців ділиться на 18 рангів:
1-8 – нижчий персонал (друкарки, стенографістки тощо);
9-12 – керівний склад нижчої ланки (майстри, начальники виробництва, начальники дільниць тощо);
13-15 – керівники середньої ланки (директори підприємств, начальники відділів у великих корпораціях);
16-18 – вище професійне керівництво (директори та президенти великих транснаціональних корпорацій, міністри та їх заступники, голови комісій, президент).
Таким чином, менеджери – це керівники середньої ланки, які володіють спеціальними знаннями та навиками в галузі управління, уміють працювати з людьми (в США їх чисельність становить близько 14% усіх службовців).
Таку класифікацію можна застосувати і стосовно керівників та службовців на Україні.