2. Соціально-економічні функції та характерні риси підприємницьких організацій.

Основні соціально-економічні функції підприємницьких організацій:

1. виробництво та розподіл товарів і послуг з метою задоволення багатопланових потреб населення (організації, як виробники);

2. забезпечення умов для зайнятості населення та більшої частини їх доходів (організації, як роботодавці)

3. забезпечення доходів держави, необхідних для реалізації її основних функцій (організації, як платники податків)

Можна виділити кілька характерних особливостей підприємницьких організацій:

• цільова орієнтація на виробництво певних товарів і послуг з метою їх реалізації на ринку та одержання прибутку;

• певна інституціональна структура: комплекс правил, норм, які регулюють різні сторони діяльності організації (статутні документи, організаційно-управлінська структура, технологічні та організаційно-економічні норми, стандарти тощо);

• наявність відносно відокремленого цілісного майнового комплексу, що перебуває у стані постійного динамічного процесу використання, само відтворення та розвитку, власником якого є підприємство, як юридична особа;

• добровільна більш-менш стабільна виробнича кооперація працівників на основі узгодження взаємних інтересів;

• організаційно-управлінська та соціально-статусна стратифікація працівників на основі поєднання меритократичних (урахування заслуг, здібностей, кваліфікації, досвіду, моральних якостей та інших) та плутократичних (вклад особистих коштів у капітал підприємства) принципів;

• раціональні, тобто такі, які спираються на технологічні, економічні та соціальні знання і технології, принципи організації та управління виробничою діяльністю;

• розподіл доданої вартості, яку вироблено колективною працею, на базі врахування впливу окремих факторів виробництва на ключову результативність діяльності підприємства і ситуативної „силової ваги” окремих економічних суб’єктів у системі реальної господарської влади.

2. Класифікація організацій по сферам і масштабам господарської діяльності

По сферам господарської діяльності:

1. Підприємства промисловості

2. Сільського господарства, мисливства, лісового господарства;

3. Рибальства, рибництва;

4. Підприємства будівництва;

5. Торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку;

6. Діяльність готелів і ресторанів;

7. Організації транспорту і зв`язку;

8. Організації, які здійснюють фінансову діяльність;

9. Організації, які здійснюють операції з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям.

10. Організації державного управління.

11. Заклади освіти;

12. Заклади охорони здоров`я та надання соціальної допомоги.

13. Організації, які надають комунальні та індивідуальні послуги, а також здійснюють діяльність у сфері культури та спорту.

За участю у різних секторах виробництва організації поділяються на чотири типи, у кожний з який входить кілька галузей, однорідних за своїм технологічном циклом:

1. галузі первинного циклу, що займаються видобутком сировини, включають організації і підприємства сільського, лісового і рибного господарств, вугільної промисловості і т.д.;

2. галузі вторинного циклу, до складу яких входять організації і підприємства обробної промисловості, наприклад, машинобудування, металообробки, автомобілебудування і т.д.;

3. галузі третинного циклу, підприємства й організації якого надають послуги, необхідні для нормальної життєдіяльності галузей перших двох секторів. Це банки, страхові компанії, освітні установи, туристичні агентства, роздрібна торгівля й ін.;

4) до четвертинного сектора відносять всі організації й інститути, що займаються такою прогресивною і швидко розвиваючою сферою людської діяльності, як інформаційні технології. Цей сектор сформувався порівняно недавно, але його значення і потенціал ростуть з такою швидкістю, з якою в усьому світі збільшується роль інформації в управлінні великими і складними системами.

За масштабами економічної діяльності:

Сучасні економічні системи складаються з великого числа підприємств дуже різних по своїм масштабам – від малих з чисельністю зайнятих менше 50 чоловік до гігантських транснаціональних корпорацій з чисельністю працівників в кожній більше 300 тис. чоловік (наприклад, компанії Daimler-Chrysler” – німецько-американська автомобілебудівна – 440 тис; „Siemens A.G” – німецька електротехнічна – 416 тис., „General Motors” – американська автомобілебудівна – 395 тис., „Ford Motors Company” – 345 тис.)

Згідно зі ст. 63 Господарського кодексу України:

Малі підприємства – менше 50 працівників, а обсяг валового доходу за рік не перевищує суми еквівалентної 500 тис. євро.

Середні підприємства – від 50 до 1 тис. чоловік зайнятих, а обсяг середньорічного валового доходу – від 500 тис. євро до 5 млн. євро.

Великі підприємства – більше 1 тис. чоловік зайнятих, а обсяг валового доходу – більше 5 млн. євро.

За даними статистики на 1.01.2007р. всього підприємств в Україні – 326 400 (100%). Із них малих підприємств (МП) – 295 109 (90,4%), середніх – 23 213 (7,1%), великих – 8 102 (2,5%). Таким чином, по чисельності домінують малі підприємства, але 65% зайнятих, 73% обсягів реалізованої продукції та 99% експорту припадають на великі підприємства.

3. Класифікація підприємств по організаційно-правовим формам господарської діяльності.

Є два підходи до класифікації підприємницьких організацій за організаційно-правовими формами. Традиційним є підхід, який побудований на основних положеннях класичної економічної теорії. Відповідно до нього в основі класифікації підприємств за організаційно-правовими формами лежать відмінності у формах власності (державні підприємства, приватні підприємства, колективні підприємства і т.д.).

Всі підприємства, які мають статус юридичної особи з моменту створення і до моменту ліквідації самі є власниками свого майна (засобів виробництва, виробничих приміщень та споруд, оборотних фондів тощо), а також вироблених продуктів. Підприємства є суб’єктами, а не об’єктами власності. Жодна фізична особа не може бути власником підприємства в традиційному розумінні поняття „власність”. Як на це звертав увагу Г. Форд, підприємець може вважати себе власником підприємства тільки тоді, коли він залишається єдиним керівником і виробником. Тільки в такому випадку він може претендувати на повну незалежність.

В організаційно-правових формах підприємств відображаються відмінності в характеристиках тих суб’єктів, які є засновниками та інвесторами підприємств та особливостях їх взаємодії і взаємних обов’язків як між собою (якщо є декілька співзасновників та інвесторів), так і з створеними ними підприємницькими організаціями.

Підприємства, засновані державними органами та органами місцевого самоврядування відносять до державних та комунальних. Всі інші підприємства, створені та контрольовані приватними фізичними та юридичними особами відносять до приватних. Абсолютну більшість серед усіх організацій, зареєстрованих в Україні станом на 1.01.2007р. складали приватні організації, створені окремими громадянами та їх об’єднаннями для реалізації своїх приватних інтересів (із 1 млн. 70 тис. організацій – 839 тис. – приватні (більше 80%). Частка приватних організацій більш висока у сфері матеріального виробництва та розподілу економічних благ (торгівля – 98,5%, сільське господарство – 96,9%, промисловість – 93,9%). Значно нижчою є їх частка у сфері задоволення соціальних потреб (освіта – 15,4%, охорона здоров’я та соціальна допомога – 46,8%).

У свою чергу приватні підприємства відносяться до окремих організаційно-правових форм по наступним підставам:

• склад засновників та інвесторів статутного капіталу;

• особливості мобілізації ресурсів для формування статутного капіталу (мобілізація коштів окремою особою, групою осіб, емісія акцій);

• характер взаємних обов’язків засновників підприємства та самого підприємства, як юридичної особи, межі відповідальності засновників та інвесторів підприємства по його зобов’язанням;

• порядок розподілу доходів (прибутку) підприємств;

• структура, порядок формування та методи контролю за органами управління підприємством.

Не слід плутати два різних визначення: «класичне приватне підприємство», або приватне підприємство в вузькому значенні цього терміну та термін «приватне підприємство» в широкому значенні.

Всі підприємства створені та контрольовані приватними фізичними та юридичними особами відносять до приватних. До них відносяться усі підприємства окрім державних і комунальних. Це приватні підприємства в широкому значенні цього терміну.

Підприємства з одноособовими засновниками, інвесторами та контролерами. Це приватні підприємства (ПП) у вузькому значенні цього поняття, як історично перша форма підприємницьких організацій, які почали з’являтися в Європі в XV-XVIII столітті, а в епоху домонополістичного капіталізму (перша половина ХІХ століття) стали головними економічними суб’єктами. Генетично такі підприємства тісно пов’язані з індивідуальним (неорганізаційним) підприємництвом, диференціація якого породжує, з одного боку, „капіталістів”, а з другого – „найманих працівників”. Цілісний процес виробничої діяльності, який в повному обсязі реалізується індивідуальним товаровиробником (через самоорганізацію, само планування, самоуправління та особисту реалізацію усіх виробничих операцій) розщеплюється на специфічно підприємницькі („головні”) функції (планування, мобілізація фінансових ресурсів, організація виробництва, управління та координація колективної виробничої діяльності, пошук ринкових контрагентів для реалізації продукції) та підпорядковані їм виконавські (робочі), які виконують наймані працівники. Своєрідною „перепусткою”, яка надає підприємцю право зосередити в своїх руках „головні” функції та накладає на нього певні обов’язки по їх ефективній реалізації є підприємницькі здібності та мотивації, а також певна грошово-матеріальна „застава” у формі інвестицій у виробничий капітал підприємства.

На класичних приватних підприємствах його засновник та головний інвестор статутного капіталу, як правило самостійно виконує увесь комплекс підприємницьких функцій (організатора, інвестора, вищого менеджера тощо). Функції інвестиційного контролю за використанням виробничого капіталу та функції оперативного регулювання процесів виробничого функціонування капіталу тут не розділені. Управлінська ієрархія мінімальна (декілька помічників хазяїна), управлінські функції не спеціалізовані. Кількість найманих працівників невелика, а трудові відносини в залежності від галузевого сегменту можуть бути або ж „класичними” авторитарними (на більшості підприємств в традиційних сферах бізнесу), або ж відносинами партнерського співробітництва спеціалістів (високотехнологічні інноваційні, науково-дослідні експериментальні підприємства).

Важливою специфічною рисою підприємств з одноособовим (індивідуальним) інвестором (ПП), яка пов’язана з їх своєрідним перехідним станом від індивідуального підприємництва до типових для розвинутого капіталізму організаційних підприємницьких структур, є формальна єдність особистого майна підприємця та функціонуючого виробничого капіталу. Реальний виробничий капітал підприємства тут вже функціонує незалежно від особистого майна інвестора, і останній не може розпоряджатися ним довільно, як будь-яким іншим своїм майном, так як ще К. Маркс звертав увагу на те, що „поки капітал функціонує в процесі виробництва, до тих пір в розпорядженні капіталіста, як приватної особи, знаходиться не сам цей капітал, він належить процесу відтворення, закріплений в ньому”. Але юридично особисте майно підприємця та капітал, створеного ним підприємства розглядаються як єдине ціле. Дуже важливим наслідком є принцип повної відповідальності такого підприємця по зобов’язанням підприємства, який поширюється не тільки на ті кошти, які він інвестував у капітал підприємства, але й на все його особисте майно.

Інвестори (власники) класичних приватних підприємств несуть повну майнову відповідальність по зобов’язанням підприємств (стягнення по боргам підприємств може накладатися і на особисте майно підприємця), в той же час як співзасновники ТОВ та акціонерних товариств відповідають по зобов’язанням підприємства тільки тим внеском який вони вклали в статутний капітал, а не усім своїм майном. Позитивною стороною підприємств з повною відповідальністю (це класичні приватні підприємства та повні товариства, яких дуже мало) є найбільш повна ідентифікація особистих інтересів підприємця та інтересів ефективного, високоприбуткового функціонування підприємства, турбота про збереження та нарощування його капіталу. Негативним моментом є паралізуючий інноваційну активність страх серйозних ризиків, які можуть привести до втрати всього особистого майна. Привабливість же товариств з обмеженою відповідальністю пов’язана як з можливістю мобілізації більших обсягів ресурсів, так, і це особливо важливо, можливістю мінімізації втрат особистого майна в разі негативних результатів господарської діяльності. Але ці привабливі для засновників особливості товариств з обмеженою відповідальністю можуть мати і негативний вплив на суспільну ефективність бізнесу. Особливо це характерно для постсоціалістичних країн, де з урахуванням слабкості тут традиційних для Заходу інститутів „чесної гри” обмежена відповідальність, мабуть більшою мірою, ніж у багатьох інших країнах змикається з необмеженою особистою безвідповідальністю.

Ви добре знаєте особливості по усім параметрам тих організаційно-правових форм підприємств, які є типовими для сучасних економічних систем, в тому числі і в Україні. Назву вам тільки структуру приватних підприємств по окремим організаційно-правовим формам, згідно з даними статистики (у відсотках до загальної чисельності приватних підприємств):

Приватні підприємства з одноособовим засновником та інвестором – 34,2%; товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – 42%; фермерські господарства – 4,2%; кооперативи – 3,96%; інші форми підприємств – 9,4%.

Найбільш поширеними є дві організаційно-правові форми підприємств: товариства з обмеженою відповідальністю (326 тис. одиниць, або 42% від загальної чисельності підприємницьких організацій) та приватні підприємства з одноособовим засновником, інвестором та контролером (248 тис. одиниць, або 34,8% від загальної чисельності підприємницьких організацій). Разом підприємства цих організаційно-правових форм складають три чверті (76,8%) всіх підприємницьких організацій. Спільним для цих обох організаційно-правових форм є те, що вони охоплюють переважно підприємства малого бізнесу. Принциповою ж різницею є те, що інвестори (власники) класичних приватних підприємств несуть повну майнову відповідальність по зобов’язанням підприємств (стягнення по боргам підприємств може накладатися і на особисте майно підприємця), в той же час як співзасновники ТОВ відповідають по зобов’язанням підприємства тільки тим внеском який вони вклали в статутний капітал, а не усім своїм майном. Позитивною стороною підприємств з повною відповідальністю (це класичні приватні підприємства та повні товариства, яких дуже мало) є найбільш повна ідентифікація особистих інтересів підприємця та інтересів ефективного, високоприбуткового функціонування підприємства, турбота про збереження та нарощування його капіталу. Негативним моментом є паралізуючий інноваційну активність страх серйозних ризиків, які можуть привести до втрати всього особистого майна. Привабливість же товариств з обмеженою відповідальністю пов’язана як з можливістю мобілізації більших обсягів ресурсів, так, і це особливо важливо, можливістю мінімізації втрат особистого майна в разі негативних результатів господарської діяльності. Але ці привабливі для засновників особливості товариств з обмеженою відповідальністю можуть мати і негативний вплив на суспільну ефективність бізнесу. Особливо це характерно для постсоціалістичних країн, де з урахуванням слабкості тут традиційних для Заходу інститутів „чесної гри” обмежена відповідальність, мабуть більшою мірою, ніж у багатьох інших країнах змикається з необмеженою особистою безвідповідальністю.

Якщо в кількісному відношенні абсолютна більшість підприємств є невеликими організаціями, які мають організаційно-правову форму класичних приватних підприємств та товариств з обмеженою відповідальністю, то найбільший економічний потенціал мають великі та середні підприємства, які мають організаційно-правову форму закритих та відкритих акціонерних товариств (всього АТ – 33,9 тис., з них ЗАТ – 21,942 тис., або 64,6% від загальної кількості АТ, ВАТ – 11,34 тис., або 35,4%). Ви добре знаєте характерні особливості акціонерних товариств, „плюси” і „мінуси” кожного із двох різновидів АТ. Вважаємо доцільним тільки акцентувати вашу увагу на тому, що саме відкриті акціонерні товариства є найбільш ефективною, і в той же час найбільш складною і конфліктогенною формою великого бізнесу. На деякі аспекти пов’язаних з цим проблем корпоративного управління та корпоративного контролю я буду звертати увагу в наступних лекціях.