7. Столипінська аграрна реформа в Росії

Необхідність реформи. Після півсторічного періоду відносного спокою та стабільності у земельних відносинах, на початку ХХ-го сторіччя у державі назріла потреба у новій земельній реформі, яка покликана була розв'язати проблеми, породжені попередньою реформою 1861 p.: неефективне общинне землеволодіння, несумісне з інтенсивною системою землеробства, вузькоземелля, довгоземелля, малоземелля (виключало використання основної на той час трипільної системи землеробства), черезсмужжя, дальноземелля та земельні сервітути, що перешкоджали ефективному використанню землі (наприклад, сервітути випасання худоби по парі та стерні), завеликий обсяг громадських пасовищ (використовувалися менш ефективно, ніж приватні) тощо⁶. Реформа, що отримала назву "столипінської", була спрямована на ліквідацію цих недоліків у землевикористанні за допомогою сприяння виділенню з общини, заохочення купівлі та оренди земель селянами, заохочення переселення й ін. заходів.

Правове закріплення реформи. 04.03.1906 було видано Указ про організацію землеустрою та утворення Комітету по землевпорядних справах, губернських і повітових землевпорядних комісій. На комісії покладено сприяння селянам у купівлі земель за допомогою Селянського банку, продаж та надання в оренду селянам казенних земель, сприяння переселенню на казенні землі Азіатської Росії, сприяння покращенню селянського землекористування, сприяння ліквідації черезсмужжя. До комісій включалося по 6 виборних та 7-Ю призначених членів (чиновників)²⁷². Створено Комітет із Землевпорядних Справ. У виданому 19.09.1906 Комітетом наказі землевпорядним комісіям були визначені шляхи до перетворення землекористування: а) розділ земель між селянами, об'єднаними в одну громаду, б) розділ земель між частинами поселень, в) виділення земель під висілки, г) виділ земель окремим домогосподарям, д) повний поділ земель сільських общин на хутірські та відрубні ділянки, є) розділ ^загальних угідь⁷ . Реформується система підготовки землевпорядних кадрів, значно збільшується кількість землемірних училищ, проводиться технічне переозброєння землевпорядної служби⁸.

09.11.1906 видається Указ Урядового Сенату "Про постанов чинного закону, що стосується селянського землекористування", 14.06.1910 - Закон "Про зміну та постанов про селянське землеволодіння", 24.05.191 землевпорядкування". 05.07.1912 було ухвалено Закон "Про видачу Селянським поземельним банком позик під заставу надільних земель" (позика надавалася як селянам-одноосібним власникам, так і сільським громадам). Ці акти закріпили основні положення реформи.

У 1907 р. видана Інструкція із виконання землемірних робіт при землевпорядкуванні, яка перероблялася у 1911 та 1913 pp. і являла собою повний посібник із виконання землевпорядних робіт. За роки здійснення аграрної реформи Столипіна роботи із землеустрою проведені на 31 млн. 182 тис. десятин (десятина - 0,95 га). Виділено в натурі 1 млн. 436,6 тис. одноосібних (хутірських та відрубних) господарств¹.

Вихід з общини. Вихід з общини всіляко заохочувався, до законодавства були внесені численні зміни, спрямовані на спрощення порядку виходу з общини. Розрізнялося "укріплення" земельних ділянок та виділ домогосподарю земельної ділянки "до одного місця". "Укріплення" передбачало закріплення за особою у приватну власність частини общинної земельної ділянки (ділянок), що нею фактично використовувалася; виділ ділянки "до одного місця" передбачав здійснення землевпорядних дій щодо формування ділянки, технічно зручної для ведення дрібного господарства. Таке формування здійснювалося шляхом створення "відрубу" (ділянки без садиби) або "хутору" (ділянки із садибою)².

Оренда землі. Оренда казенних земель була одним із основних заходів щодо ліквідації малоземелля. Надання казенних земель в оренду селянам здійснювалося землевпорядними комісіями за певними встановленими правилами³. Граничний строк оренди для селян було збільшено з 12 до 36 років, загалом, уряд сприяв розвитку довгострокової оренди⁴.

Напередодні подій 1917 р. орендними відносинами в Україні було охоплено 43,2 % господарств, що орендували біля 20 % площі земель селянського землекористування⁵.

Роль Селянського банку в реформі. Продаж земель за сприяння Селянського банку здійснювався в першу чергу малоземельним селянам, з урахуванням потреб в ліквідації недоліків землекористування, проте лише таким селянам, що мали необхідний інвентар для обробітку землі. Під час реформи 80 % купівлі землі відбувалося через Селянський поземельний банк, за його сприянням селянами було придбано біля 6 млн. десятин⁶.

Уряд заборонив землевпорядним комісіям передачу казенних земель бідноті, що не мала ні інвентарю, ні коней. Поряд із цим, Селянський банк повинен був всіляко допомагати заможним селянам у будівництві господарських споруд і видавати кредити для закупівлі сільськогосподарської техніки. За 2-3 роки 70 % хуторян здійснили на своїх землях меліоративні роботи⁷.

Землевпорядне нормування. Як і під час попередніх земельних реформ, реформа Столипіна знову покликала до життя нормативи набуття земель. Так, відповідно до п. 4 Указу Урядового Сенату "Про призначення вільних казенних земель у Європейській Росії до продажу для розширення селянського землеволодіння" від 27.08.1906, передбачалося встановлення граничного розміру земельної ділянки (враховуючи надільні та раніше куплені землі), що могли викупатися одним домогосподарем з казенних земель. Ці граничні розміри встановлювалися місцевими комітетами у справах землеустрою за поданням повітових землевпорядних комісій⁸. Крім того, Законом "Про зміну та доповнення деяких постанов про селянське землеволодіння" від 14.06.1910 у ст. 56 було передбачене тимчасове обмеження "в межах одного повіту зосереджувати в одних руках шляхом купівлі або прийняття в дарунок" земельних ділянок понад певні норми, хоча для деяких губерній граничні розміри не встановлювалися⁹. Можна зустріти й інші приклади нормування: так, Циркуляром Головного управління землеустрою та землеробства завідуючим переселенською справою у губерніях та областях Азіатської Росії щодо заготівлі та розподілу хутірських та переселенських ділянок від 06.02.1909 було обмежено площу ділянок під переселенські селища площею у 1-3 тисячі десятин¹⁰.

На відміну від попередніх реформ, під час здійснення "столипінського" землеустрою отримав потужний поштовх розвиток нормативів структури земель, що було обумовлено спрямованістю реформи на досягнення раціонального землекористування. Нормуванню були піддані форма, склад та розташування ділянок, що виділялися при здійсненні землеустрою.

Результати реформи. З 01.01.1906 по 01.01.1913 було створено понад 204 тис. одноосібних селянських господарств (6,8 % кількості селянських дворів) на¹¹ площі 1296 тис. десятин . Відбулися величезні зрушення у структурі землевикористання, що істотно підвищило ефективність використання земель.