3.2.3. Системний спосіб тлумачення

Системний спосіб тлумачення¹⁵ необхідно випливає із такої властивості правових норм, як системність. Норми права регулю­ють суспільні відносини не відокремлено, а у взаємозв'язку і у взаємодії. Отже, зв'язки між нормами права повинні бути врахо­вані при тлумаченні. Інакше кажучи, системний спосіб тлумачен­ня - це тлумачення норми права в контексті її зв'язків з іншими нормами права. Це означає, що зміст норми права, яка тлумачить­ся, розкривається не лише за допомогою аналізу її зв'язків з інши­ми нормами в рамках певного нормативно-правового акта, галузі права/законодавства, системи права, а й також аналізу її місця в рамках певного нормативно-правового акту, галузі права/законо-давства, системи права. При цьому системний спосіб тлумачення базується на тому, що зміст певної норми права встановлюється, виходячи зі змісту інших норм права, пов'язаних з нею.

Тип зв'язків між нормою, яка тлумачиться, з іншими нормами, істотно впливає на специфіку застосування цього способу тлума-

¹ Карабань В. Я. Тлумачення актів цивільного законодавства України-Дис.... к. ю. н. - О, 2007. - С. 96.

чення. Так, необхідною рисою цих зв'язків має бути їх функціо­нальність, коли взаємопов'язані норми регламентують різні сто­рони одного і того ж суспільного відношення або декількох близько пов'язаних відносин.

Встановлення існування певного зв'язку між двома нормами є підставою для проведення різноманітних розумових операцій щодо тлумачення таких норм права.

По-перше, істинне знання про зміст однієї норми може висту­пати в якості аргументу для доведення або заперечення певного положення, що розкриває зміст норми, що тлумачиться.

По-друге, взаємопов'язані норми можуть співставлятися і порівнюватися. В результаті виявляються ознаки, спільні для обох норм, а також ознаки, що відрізняють їх одна від одної.

Зрозуміло, що мова може йти про порівняння лише однорід­них норм, регулюючих однорідні суспільні відносини. Порівню­ватися можуть, як правило, норми однієї галузі, одного інституту права, хоча і не виключається порівняння норми різних інсти­тутів і різних галузей права, якщо вони регулюють, наприклад, різні сторони одних і тих же суспільних відносин.

Так, підлягають обов'язковому порівнянню, і на цій основі об­меженню, норми, що передбачають однорідні склади злочинів; норми сімейного і цивільного права, що регламентують май­нові відносини подружжя; норми кримінального, адміністра­тивного права, що передбачають відповідальність за однорідні в деяких аспектах правопорушення (порушення правил безпеки тощо).

По-третє, норму, пов'язану з нормою, яка тлумачиться, можна використовувати для конструювання норми, що прямо не вира­жена в її тексті. Наприклад, коли ми маємо справу з статтею, що містить відсилку.

Певний практичний і теоретичний інтерес являє собою роз­гляд різних видів зв'язків між нормами права, котрі потрібно вра­ховувати при тлумаченні.

З точки зору системи законодавства це можуть бути зв'язки між нормами, що знаходяться:

1. в одній статті;

2. в одному нормативно-правовому акті, одному розділі, главі кодифікаційного акту;

3. в різних розділах, главах та інших частинах нормативно-правового акту;

4) в різних нормативно-правових актах, прийнятих різними державними органами.

Причому дані зв'язки можуть існувати комплексно. Наприклад, норма права, яка тлумачиться, може бути пов'язана з нормою, що міститься в цьому ж нормативно-правовому акті, і одночасно з нормою іншого або навіть декількох інших нормативно-право­вих актів.

З точки зору системи права це можуть бути зв'язки норм:

1. одного інституту;

2. різних інститутів, але однієї галузі;

3. різних галузей.

Норми можуть перебувати між собою одночасно у різних співвідношеннях. Відповідно, у норми права, яка тлумачиться, можуть бути зв'язки з однією, двома, трьома і більше нормами од­ного, декількох інститутів та інших галузей права.

Типи функціональних зв'язків між нормами права, що враховуються при їх тлумаченні

Найбільше практичне значення має аналіз функціональних зв'язків норм права. Констатації простої приналежності норми права до певного інституту, галузі ще недостатньо для системно­го способу тлумачення.

Мова йде про функціональні зв'язки взаємозалежності, взає­модії, доповнення, уточнення, корекції, обмеження, виключення, визначення і т. д. Виокремимо найбільш типові зв'язки між нор­мами права, які слід враховувати при тлумаченні.

1. Зв'язок норми, яка тлумачиться, з нормами, що розкрива­ють значення терміну, який використовується в нормі, яка тлу­мачиться.

З наведеного нами раніше правила мовного тлумачення вип­ливає, що при встановленні значення термінів і слів, що зустріча­ються в нормі, яка тлумачиться, слід перш за все виходити із спеціального їх значення, яке встановлено законодавцем в ле­гальному визначенні. Для цього потрібно: встановити чи є нор­ми, що дають легальне визначення терміну, використаного в нормі, яка тлумачиться; виявити зв'язки між цими нормами, а та­кож пересвідчитися, що легальне визначення відноситься саме до терміну, використаного у нормі, яка тлумачиться.

Серед норм, що дають легальне визначення термінам, пере­дусім слід назвати дефінітивні норми, єдиним призначенням яких є розкриття зміст термінів, використаних в нормативно-правових актах. Прикладами дефінітивних норм є ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Часто законодавець для розкриття змісту поняття не закріп­лює його безпосереднє визначення, а вказує лише на явища, суб'єкти чи об'єкти, які ним охоплюються.

Визначення тих чи інших понять можуть міститися і в самих регулятивних або охоронних нормах. Наприклад, саме таким чи­ном законодавець надає визначення сервітуту і суперфіція (ст. 395 Цивільного кодексу України), а також крадіжки (ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України), розбою (ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України), бандитизму (ч. 1 ст. 257 Кримінального кодексу України) тощо.

Слід мати на увазі важливість встановлення відносності ле­гальних визначень до термінів, які використовуються у нормі, яка тлумачиться. З цього приводу у літературі сформульована низка правил:

1. Якщо визначення терміну або інший спосіб його розкриття міститься в загальній частині кодексу, то таке -визначення відно­ситься до всіх норм цієї галузі;

2. Якщо визначення терміну міститься в нормах певного інституту, то воно поширюється на всі норми відповідного інсти­туту;

3. Перш ніж використовувати легальне визначення однієї га­лузі (або інституту) стосовно норми, яка відноситься до іншої га­лузі (інституту), слід встановити чи немає в цій галузі (інституті) власного легального визначення вказаному терміну, або за допо­могою інших способів тлумачення з'ясувати, чи не вживається цей термін в іншому смислі.

За загальним правилом, значення термінів відповідних галу­зей матеріального та процесуального права є однаковим. Всі ос­новні терміни, наприклад, цивільного і кримінального права, ви­користовуються у відповідних процесуальних галузях в тому ж розумінні, що й в матеріальних галузях права, і навпаки. Відповідно, в даному випадку легальне визначення однієї галузі права мають обов'язкове значення для іншої.

2. Зв'язок норми права, яка тлумачиться, з оперативними нормами.

Вказаний зв'язок обов'язково повинен враховуватися при тлу­маченні норм права, оскільки оперативні норми або вказують момент набуття чинності нормами права, або скасовують їх дію, або поширюють їх дію на нове коло суспільних відносин, або пролонгують норми на новий строк дії. Встановлення цього зв'язку дозволяє на основі оперативної норми більш точно і пра­вильно визначати дію норми в часі, просторі і за колом осіб, тоб­то, по суті справи, визначати сферу її дії. Ігнорування цього зв'яз­ку може призвести, наприклад, до необгрунтованого обмежу­вального тлумачення норми.

3. Зв'язки норми права, яка тлумачиться, з нормами, що ви­дані зі спеціальною метою гі доповнення, зміни або уточнення.

Важливість врахування таких зв'язків для тлумачення не по­требує доказів. їх неврахування обов'язково призводить до пору­шення вимоги законності.

4- Зв'язки відсилочних норм.

В цілях законодавчої економії, щоб запобігти зайвих повто­рень, законодавець іноді в тій чи іншій статті не окреслює пов­ністю всіх елементів правової норми, а звертається до викорис­тання методу відсилок У відсильній статті можуть бути не пов­ністю вказані обставини, при наявності яких діє ця норма, не повністю вказано на юридичні наслідки її дії тощо. Відсутність формулювання тих чи інших елементів норми або окремих ознак цих елементів доповнюється відсилкою до інших норм, статей.

Ця відсилка по суті заміняє недостатні частини або ознаки норми права. Спосіб формулювання відсилочних статей такий, що норма, котра лише частково окреслена у цій статті, не може бути з'ясована без звернення до статей, на які посилається відси-лочна стаття.

Відсилки формулюються різним чином в залежності від того, яка частина норми не знайшла повного відображення. Напри­клад, якщо це відноситься до гіпотези, то використовуються фор­мулювання типу: «у випадках, передбачених статтею X», «якщо це не суперечить вимогам статті X», «при вчиненні дій, вказаних в статті X» тощо.

5- Зв'язки бланкетних норм.

На відміну від відсилочних норм, бланкетні норми не вказують конкретного нормативно-правового акта, конкретної статті то­що, а містять просте посилання на певний рід норм, чітко не на­зиваючи їх джерел.

Регулятивні норми бланкетного характеру регламентують певні відносини лише частково і містять вказівку на необхідність

8-911

врахування інших норм права. Так, у ст. 15 Кодексу законів про працю України зазначено, що порядок реєстрації колективних договорів визначається Кабінетом Міністрів України. Або, напри­клад, у ст. 144 Цивільного кодексу України зазначено, що розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

Охоронні норми бланкетного характеру встановлюють відповідальність за порушення якихось інших норм спеціального характеру. Наприклад, у ч. 6 ст. 36 Господарського кодексу Ук­раїни встановлено: «За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом».

6. Зв'язки загальних і спеціальних норм.

Під загальними, як правило, розуміються норми, які поширю­ються на даний рід суспільних відносин, а спеціальні регулюють певний вид цього роду. При тлумаченні зв'язків між загальними та спеціальними нормами потрібно враховувати такі моменти.

По-перше, слід відзначити відносність поділу норм на загальні та спеціальні. Норми, які є загальними відносно одних норм, мо­жуть бути спеціальними відносно інших.

По-друге, загальні норми можуть регламентувати не рід суспільних відносин, а якийсь один елемент або навіть окрему оз­наку суспільних відносин.

По-третє, загальні і спеціальні норми права не пов'язані з ха­рактером (загальним або спеціальним) всього нормативно-пра­вового акта, в якому вони містяться.

Зв'язки між загальними та спеціальними нормами повинні враховуватися при тлумаченні, але при цьому не слід упускати ха­рактер зв'язків цих норм.

1. Зв'язки норми, яка тлумачиться, із загальними, що регла­ментують якийсь елемент (або окрему його ознаку) цілого роду суспільних відносин. Такі норми містяться в загальній частині га­лузі права або відносяться до загальних положень певного інсти­туту.

2. Зв'язки загальних і спеціальних норм, регламентуючих певні відносини в цілому. Здебільшого саме про такі випадки йдеться у літературі при розгляді питання поділу норм на за­гальні та спеціальні. Загальні регламентують рід відносин, а спеціальні - їх вид. Спеціальна норма виключає дію загальної у випадках, передбачених першою.

Наявність спеціальних норм у структурі права випливає із не­обхідності диференціації правового регулювання, а також кон­кретизації найбільш загальних положень законів у спеціальних нормативних актах.

В ідеальній ситуації загальна та спеціальна норма не супере­чать одне одній, а гармонійно здійснюють регулювання тих чи інших відносин. Якщо їх взаємозв'язок містить у собі супе­речність, то діє передусім правило пріоритетності спеціальної норми над загальною. Адже саме існування спеціальної норми вказує на те, що у даному випадку встановлений спеціальний ре­жим правового регулювання відносин, в цілому врегульованих загальною нормою. Втім, це правило не є абсолютним, адже якщо спеціальна норма однозначно суперечить змісту загальної, то за­стосовується саме загальна норма права. В даному випадку вихо­дять з того, що норма, яка регулює один з елементів суспільних відносин, не може явно суперечити нормі, що регулює відносини в цілому¹⁶.

Особливо слід наголосити на тому, що йдеться саме про за­гальні і спеціальні норми, але не про загальні та спеціальні нор­мативно-правові акти. Хоча більшість загальних норм дійсно містяться у нормативно-правових актах, що мають загальний ха­рактер. Так, норми Господарського процесуального кодексу Ук­раїни щодо провадження у справах про банкрутство є загальни­ми щодо норм Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом». Стосовно цього у Постанові Вищого господарського суду України від 16.07.2008 р. вказано, що згідно з ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України провадження у справах про банкрутство здійс­нюється з урахуванням того, що вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» як спеціальні норми права, превалюють у застосу­ванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України¹⁷.

Утім, наприклад, у кодексі як акті загального характеру може міститися норма, яка буде спеціальною щодо норм певного зако­ну. Саме таким чином характеризуються відносини між п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», який встановлює, що місцеві ради вправі вирішувати питання ре­гулювання земельних відносин (норма загального характеру), та ст. 12 Земельного кодексу України «Повноваження сільських, се­лищних, міських рад у галузі земельних відносин» (норма спеціального характеру).

Крім того, між нормами самих кодексів може існувати взаємовідносини по типу «загальна норма-спеціальна норма»: ч. З ст. 925 Цивільного кодексу України передбачає, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти застосо­вується позовна давність в один рік. В той же час ч. 5 ст. 315 Гос­подарського кодексу України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправника та вантажоодержувачів по­зовів, що випливають з перевезення, встановлюється шес­тимісячний строк. Стосовно цієї ситуації Вищий господарський суд України вірно відзначив, що в даному випадку має місце співвідношення загальної та спеціальної норми права: за загаль­ним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік, але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк¹.

7. Зв'язки загальних і виключних норм.

Виключними є норми, що встановлюють певні виключення із інших норм. При цьому виключення можуть встановлювати як спеціальні норми з загальних, так і навпаки. Однак частіше за все мають місце виключення з загальної норми, які встановлюються спеціальною нормою. Так, у ч. З ст. 249 Сімейного кодексу України вказано, що опікун, піклувальник не має права перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими родичами, за винят­ком випадків, коли таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Сфера дії загальної норми обмежується наявністю виключної. В свою чергу, наявність загальної норми не допускає розширю­вальне тлумачення положень, що є виключенням.

З цього питання у літературі зазвичай вказується, що виклю­чення із загальних правил не повинні тлумачитися розширено.

¹ Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. № 01-8/211.

8. Зв'язки норм, що не знаходяться у співвідношенні загальних і спеціальних, загальних і виключних.

У попередніх випадках мова йшла про норми, що регулюють рід або вид суспільних відносин (або їх елемент) і таким чином сфера дії їх приписів так чи інакше перетинається. (Умовно на­звемо такі зв'язки «перехрещувальними»). Однак існує чимало ви­падків, коли дві або більше норм права регулюють однорідні відносини, але при цьому не знаходяться у взаємовідносинах «за­гальна норма - спеціальна норма» або «загальна норма - ви­ключна норма». (Умовно назвемо такі зв'язки «паралельними»).

Специфіка співвідношення загальної та спеціальної норм, а та­кож загальною та виключною нормами, полягає у тому, що якщо відмінити спеціальну або виключну норму, то відносини, врегуль­овані нею, будуть регулюватися загальною нормою. В той же час для «паралельних» зв'язків між нормами така закономірність відсутня.

Слід відзначити, що паралельні зв'язки між нормами можуть ма­ти ті чи інші особливості, що дозволяє виділити їх такі різновиди.

1. «Паралельні» зв'язки охоронних норм. Встановлення таких зв'язків необхідне для розрізнення норм, що окреслюють склади близьких правопорушень. Це твердження є особливо актуальним для схожих за своїм змістом норм кримінального та адміністра- тивного права. Паралельні зв'язки, наприклад, мають: ст. 107 Ко- дексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітар- них вимог» та ст. 251 Кримінального кодексу України «Порушен- ня ветеринарних правил». Правильне тлумачення норм про адміністративну відповідальність за порушення вказаних правил потребує виключення з їх змісту тих спеціальних ознак, що пе- редбачені нормами кримінального права, для чого проводиться співставлення вказаних норм.

2. «Паралельні» зв'язки регулятивних норм. Таким видом зв'язків характеризуються, наприклад, норми Цивільного кодексу України, що регулюють відносини: а) купівлі-продажу та даруван- ня; б) позики та позички.

9. Тлумачення норму зв'язку з колізійними нормами.

Наявність колізійних норм обумовлюється такою невід'єм­ною рисою права як конфлікти між його нормами, які назива­ються колізіями. Наявність суперечливих, неузгоджених норм, що по-різному регулюють певну ситуацію, в цілому є негатив­ним явищем, що істотно знижує ефективність дії законодавства. Разом з тим той чи інший рівень колізійності притаманний будь-якій правовій системі, оскільки суспільні відносини постійно розвиваються як в часі, так і в просторі: наприклад, певні відно­сини можуть виникнути під час дії одних норм права, а заверши­тись вже під час дії нових норм права; виникнувши в одному просторі (наприклад, в рамках правової системи одного суб'єкта федерації'), продовжуються в іншому просторі (наприклад, в рамках правової системи іншого суб'єкта федерації). Для таких випадків законодавець створює спеціальні колізійні норми, що вказують на шлях вирішення подібних ситуацій.

Колізійні норми класифікують залежно від виду колізії, для вирішення якого вони призначені. Так, виділяють: 1) темпоральні колізійні норми, які визначають порядок вибору належної норми з числа діючих в різний час (наприклад, п. 6 Перехідних і прикінцевих положень Цивільного кодексу України: «Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовують­ся до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодав­ством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Ко­дексом»); 2) просторові колізійні норми, які визначають порядок вибору належної норми із числа норм, що мають різну тери­торіальну сферу дії (наприклад, ст. 37 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «До правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав»); 3) ієрархічні (суборди-наційні), що вирішують зіткнення між нормами різної юридич­ної сили (наприклад, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України: «Закони Ук­раїни та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу»); 4) колізійні норми, що вирішують колізії між за­гальними та спеціальними нормами (наприклад, п. 11.4 ст. 11 За­кону України «Про податок на додану вартість» визначено його пріоритетність як спеціального закону з податку на додану вартість щодо інших законів, що регулюють правила оподатку­вання цим податком).

У навчальній літературі тематику, пов'язану з колізійними нор­мами, не розглядають в рамках тлумачення норм права, виводячи ці питання до окремого розділу. Автори цього посібника також пішли таким шляхом, присвятивши колізіям між нормами права та порядку їх розв'язання окремий розділ¹⁸.

Однак перед розв'язанням колізії її потрібно спочатку чітко ідентифікувати. І якраз процес встановлення наявності колізії між нормами права відбувається за допомогою засобів тлумачен­ня. Отже, перед тим як звернутися до колізійної норми для вирішення колізії, необхідно встановити цю колізію за допомо­гою правил тлумачення.

10. Тлумачення норм права і принципи права.

Тлумачення норм права у зв'язку з його принципами випливає з тієї важливої обставини, що принципи права відіграють систе­моутворюючу роль у регулюванні тих чи інших відносин.

Принцип права може бути закріпленим у конкретній нормі права, у вигляді вельми абстрактного, узагальненого положення, а може знаходити свій вираз у сукупності норм права. У другому випадку зміст принципу права виводиться шляхом індукції.

Ті основоположні правові ідеї, котрі не були сформульовані у вигляді окремих норм, або не можуть бути виведені індуктивним шляхом із сукупності норм, не повинні розглядатися як принци­пи існуючого права.

Правило врахування відповідних принципів права у процесі тлумачення норм права у самому загальному плані зводиться до того, що в процесі тлумачення конкретної норми повинен вста­новлюватися її зв'язок з основоположною нормою права (прин­ципом права) і інтерпретація норми не повинна суперечити вка­заній основоположній нормі. Законодавством можуть бути вста­новлені певні обмеження або виключення з дії того чи іншого принципу права, що обов'язково повинно бути враховано у про­цесі тлумачення.

У тих випадках, коли принцип права закріплений у певній су­купності норм права, в ході інтерпретації спочатку встанов­люється зв'язок з нормами, в яких знаходить вияв той чи інший принцип, потім виводиться (за допомогою логічного способу тлумачення) зміст самого принципу, і лише після цього встанов­люється зв'язок норми, яка тлумачиться, з принципом права.

У літературі виділяють такі правила, які розкривають суть ви­користання принципів права в ході тлумачення норм права:

1. Якщо інтерпретатор посилається на принципи системи права (або її частини), то він повинен виявити ці принципи шля- хом вказівки на конкретну статтю або групу статей, у котрих міститься даний принцип або ті статті, з яких цей принцип пев- ним чином випливає;

2. Якщо у суб'єкта тлумачення виникає сумнів щодо змісту нор­ми права, то слід обрати той варіант, який відповідає принципам системи права або частини системи права, до якої належить нор­ма, яка тлумачиться;

3. Значення норм права встановлюється таким чином, щоб во­но не суперечило відповідному принципу.