19. Доктринальные подходы к проблеме соотношения международного и внутригосударственного права.

Питання про співвідношення міжнар. і внутрішньодерж. (нац.) права є одним із центральних у теорії МП. Міжнар. доктрина в цьому питанні виробила три основних напрямки: одне дуалістичне і два моністичних. В основі дуалістичного підходу лежить теза про те, що МП і право нац. являють собою два різноманітних правопорядки. Г. Трипель: «МП і внутрішньодерж. право суть не тільки різноманітні галузі права, але і різноманітні правопорядки. Це два кола, що не більш ніж стикаються і ніколи не перетинаються». Суть моністичних концепцій полягає у визнанні єдності обох пр. систем. МП і нац. право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому прихильники цих концепцій розходяться тільки в питанні примату (першості, верховенства) цих пр. систем. Одні з них виходять із примату внутрішньодерж. права над МП (німецька юр. літ-ра другої пол. XIX — поч. XX в.). А. Цорн: «МП юридично є правом лише тоді, коли воноє держ. правом». А. Лассон «держ. лишає за собою свободу вирішувати, дотримуватися МП або ні, в залежності від того, чи диктується це її інтересами». Радянська концепція по цьому питанню грунтувалася на таких посилках: — МП і внутрішньодерж. право, будучи самостійними пр. системами, знаходяться в постійній взаємодії, що опосередковується волею держав-учасниць міжнародного спілкування; — оцінюючи обидві моністичні теорії як невідповідні об'єктивній реальності існування суверенних держав, не можна заперечувати можливого переважного значення тієї або іншої системи права в процесі їхньої тісної взаємодії; — якщо вплив норм внутрішньодерж. права на МП можна назвати первинним, тому що кожна держ, що бере участь у створенні МП, виходить із характеру і можливостей свого внутрішнього права, то в процесі взаємодії вже існуючих норм вона не може не визйавати принципу переважного значення норм МП. Цей принцип одержав чітке вираження в статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, відповідно до якої учасник договору «не може посилатися на положення свого внутрішнього права в якості виправдання для невиконання ним договору».. В даний час такий примат норм МПзнаходить своє закріплення в поточному законодавстві У. ЗУ «Про міжнародні договори України»).

20. Взаимодействие и взаимовлияние международного и внутригосударственного права.

З одного боку, МП справляє суттєвий вплив на становлення, формування і динаміку норм нац. права, покладаючи на держави виконання зобов'язань, узятих ними під час підписання різних міжнародних договорів (н-лад, до цього їх зобов'язував Віденський документ НБСЄ 1989 p.). З іншого боку, і саме МП може відчувати на собі вплив норм внутрішньодерж. права. Н-клад, прийняття в 1951 в СРСР Закону про заборону пропаганди війни призвело до того, що в статті 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 році, з'явилася норма, відповідно до котрої «всяка пропаганда війни повинна бути заборонена законом». Норми МП створюють права й обов'язки тільки для S МП. Органи держ. влади й інші S, що знаходяться на території держ., безпосередньо нормам МП не підпорядковуються. Реалізація міжнар. зобов'язань на внутрішньодерж. рівні здійснюється шляхом входження норм МП в норми внутрішньодерж. права. Сам процес входження норм МП в нац. законодавство називається імплементацією. Засоби входження іменуються трансформацією. У широкому значенні трансформація, на думку Р.А. Мюллерсона, являє собою «засіб здійснення МПза допомогою видання державою внутрішніх нормативних актів (законів, актів ратифікації і публікації міжнародних договорів, адмін. постанов, розпоряджень і т.п.) і забезпечення виконання нею свого міжнар. зобов'язання або в інтересах використання нею своєї міжнар. правомочності». Норма МП не перетворюється, вона зберігає свій статус. А от її змісту, правилу повод-ження надається статус норми нац. права. Трансформація може бути загальною й індивідуальною. При загальній трансформації держ. встановлює, що усі або тільки визначені види прийнятих нею міжнар.-правових норм є частиною нац. права країни. При індивідуальній трансформації необхідно в кожному випадку вводити міжнародні норми в нац. право країни спеціальним актом. У деяких країнах, н-клад у Великобританії, у відношенні звичаєвого МП застосовується загальна трансформація, а у відношенні договорів — індивідуальна. В У.у відношенні міжнародних договорів застосовується індивідуальна трансформація ВРУ видається спеціальний закон про ратифікацію. У доктрині МПрозрізняють декілька засобів трансформації: а) пряму рецепцію — коли норма МПбез зміни запозичується нац. законодавством — має місце в У. (ст. 9 КУ). Нерідко цей засіб іменується ін корпорацією, тобто включенням; б) бланкетну рецепцію — коли норма МПне запозичується, але на неї робиться відповідне посилання в) власне трансформацію — коли норма МПзмінюється шляхом створення словесної нац. транскрипції (перекладається на іншу мову) і закріплюється в нац. нормативному акті, але її смислове значення при цьому не зазнає значних змін.

21. Институт международно-правовой ответственности.22. Пон-е международно-правовой ответственности

Поняття і підстави міжнародно-правової відповідальності.

 Особливістю сучасного МПє те, що за невиконання його розпоряджень S МПдля них наступає відповідальність. Отже, можливо стверджувати, що відповідальність S МПє необхідною умовою й елементом визнання їх саме в якості таких Sв. Міжнародно-правова відповідальність — це юр. обов'язок S-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому S МП невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень МП. Невиконання або неналежне виконання міжнар-правових розпоряджень виявляється в тому, що держ.-порушниця своїми діями порушила сформований міжнар.правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду ін державі. Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідкі правопорушення. S міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фіз. і самостійні юр. особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою. Слід мати на увазі, що на практиці поведінка суб'єктів МПвиражається в діях їхніх органів і посадових осіб, що виступають саме в цій якості. Але держава за їхні дії відповідає в повному обсязі й, у принципі, всім національним надбанням. Отже, у сфері міжнародно-правової відповідальності держава розуміється як єдине ціле, незалежно від того, який її орган, посадова або інша уповноважена особа вчинили діяння, що кваліфікується як правопорушення. Причому дії посадових осіб спричиняють відповідальність для держави незалежно від того, чи діяли ці особи в межах своїх повноважень або вийшли за ці межі. Але якщо особа діяла як приватна, держ за її дії відповідальності не несе, хоча ця особа займає певну державну посаду, носить певний титул або звання. Прикладом тут може слугувати поведінка особи, яка має дипло-матичний ранг, що, знаходячись на відпочинку в третій держ, допустила образливі висловлення щодо гла-ви цієї держ. У цьому випадку вона може відповідати лише як приватна особа, за поведінку котрої її держ. відповідальності не несе. Підставами міжнар. пр. відповідальності є передбачені нормами МПоб'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнар-пр. відповідальності:— юридичні; — фактичні; — процесуальні. Під юр. підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнар. публ. права, відповідно до яких те або інше діяння вважається міжнар. правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнар. правопорушенні порушується не сама норма МП, а зобов'язання суб'єктів додержуватися її розпорядження, що містить міжнар. правило поведінки. Тому перелік джерел юр. основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел МП. Юр. підставамивідповідальності є:— міжнар. договір; — міжнар. порядок; — рішення міжнар. судів і арбітражів; — резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юр. відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН); — односторонні міжнар.-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.). Фактичною підставою міжнар.-пр. відповідальності є саме міжнар. правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта МП(його органів або посадових осіб), що порушують міжнар.-пр. зобов'язання. Під процесуальними підставами міжнар. відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнар.-пр. актах, в інших — його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує міри відповідальності. Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом МП. Його норми і принципи носять в основному характер міжнар. порядку, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах. Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані. Вперше питання про це виникло у 1930 році, коли під егідою Ліги Націй була скликана міжнародна конференція з питання відповідальності держав, у випадку заподіяння шкоди особистості або майну держави. Але її підсумки виявилися безрезультатними, тому що в ході конференції між державами виникли серйозні розбіжності. У 1953 була прийнята відповідна резолюція Ген. Асамблеї ООН, на базі якої передбачалося розробити в рамках ООН багатосторонню конвенцію про відповідальність держав. Комісія ООН з про-гресивного розвитку і кодификації МП призначила з цього питання спеціального доповідача, що, проте, не виконав своєї місії. Тому Комісією був призначений інший спеціальний доповідач — італійський професор Р. Аго, який діяв більш успішно. Протягом 1969-1980 років їм було подано 8 доповідей, що пізніше були покладені Комісією в основу частини 1 Проекту статей про відповідальність держав «Походження міжнародної відповідальності». З 1981 року комісія працює над частинами 2 і 3 проекту статей «Зміст, форми й обсяг міжнародної відповідальності» і «Здійснення міжнародної відповідальності та'врегулювання спорів». Відповідно до прийнятих Комісією в 1984 році в попередньому порядку статей: — усяке протиправне міжнар. діяння держави спричиняє міжнародно-правову відповідальність держави; — діяння держави може бути кваліфіковане як міжнародно-правове лише на підставі міжнародного права; — порушення державою міжнародного зобов'язання в наявності лише в тому випадку, коли поводження або діяння цієї держави не відповідають тому, що вимагає від нього зазначене зобов'язання, поза залежністю від того, чи носить воно звичайний або договірний характер. Крім того, безсумнівною перевагою проекту статей про відповідальність держав постало встановлення двох видів відповідальності держав: а) за правомірні дії — що включає обов'язок відшкодувати матеріальний збиток, заподіяний у результаті дій, що не порушують норми міжнародного права, причому тільки в тому випадку, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором (абсолютна відповідальність); б) за неправомірні дії — що включає обов'язок суб'єкта МП ліквідувати шкоду, заподіяну іншому суб'єкту, у результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання. У плані кодифікаційних процесів у сфері міжнародної відповідальності держав становить інтерес інший важливий напрямок у діяльності Комісії МПООН — підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, що проводилася з 1947 до 1954 років і відновилася в 1982 році. Міжнародно-правова відповідальність признається одним із загальновизнаних принципів МП, тобто практично виступає основою загального МПі міжнародного правопорядку. Згадки про міжнар. відпо-відальність містяться в ряді найважливіших міжнар.документів основного характеру, зокрема в Декларації про принципи МП, що стосуються дружніх відносин між держ, від 24 жовтня 1970 року, де закріплюється, що агресивна війна є злочином проти миру, що спричиняє відповідальність з МП. Заключний акт НБСЄ від 1 серпня 1975 року також містить положення, що згадують про міжнародну відповідальність держав. Деякі питання про відповідальність держав одержали свою кодифікацію. Вони були врегульовані угодами, частіше всього двосторонніми або багатосторонніми на регіональному рівні.