5 Дефініція та підходи до аналізу соціальної безпеки держави

Соціальна безпека - це такий стан розвитку держави, при якому держава здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх загроз.

Якщо економічна безпека має своїм об’єктом розвиток економічну структуру су- спільства, удосконалення господарського механізму, то соціальна безпека спрямована передусім на захист індивідуума як найвищої цінності будь-якої країни.

Захист життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини утворює внутрішній зміст соціальної безпеки. Із соціалізацією економічного розвитку соціальна безпека підпорядковує своїм завданням усі форми взаємин стосовно безпеки як в економічній, так і в політичній сферах суспільства, зумовлюючи динаміку соціальної системи регулювання та життєзабезпечення. Відповідно об’єктами соціальної безпеки виступають люди, їхні спільноти і стосунки, належні соціальні потреби, системи соціалізації людини і соціальні інфраструктури: освіта, виховання, культура, торгівля, охорона здоров’я, спосіб життя. Отже, соціальна безпека — це надійна захищеність життєво важливих інтересів соціальних суб’єктів макро- та мікрорівнів, збереження і розвиток людського потенціалу, підтримка ефективного стимулювання діяльності людей, систем їхньої соціалізації та життєзабезпечення.

Важливою ознакою наявності високого рівня соціальної безпеки є можливість самостійно (без зовнішнього впливу) реалізовувати заходи розвитку соціальної сфери відповідно до системи усвідомлених національних інтересів.

Найважливішими національними інтересами в соціаль­ній сфері є:

-гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

-розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

-розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для необхідного відтворення населення;

-створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

-забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства.

Реалізація окреслених соціальних інтересів потребує запобігання реалізації руйнівних загроз, найнебезпечніші серед яких у соціальній сфері такі:

-невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

-неефективність державної політики щодо підвищення трудових прибутків громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

-криза системи охорони здоров’я та соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

-загострення демографічної кризи;

-зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

-прояви моральної та духовної деградації суспільства.

Таким чином, соціальна безпека виникає як соціальний феномен у процесі розв’язання суперечності між такою об’єктив­ною реальністю, як небезпека, і потребою соціального індивідуума, соціальних груп і спільнот запобігти їй, локалізувати чи усунути наслідки небезпеки, реалізувавши свої соціальні інтереси найадек­ватнішими засобами. Цілеспрямована діяльність щодо забезпечення високого рівня соціальної безпеки як у межах  політики соціально-економічних реформ держави, так і в процесі реалізації механізмів самозабезпечення з боку соціальних суб’єктів, потребує визначення критеріїв, показників, факторів зміни стану безпеки. Звідси виникає гостра потреба в науково обґрунтованому дослідженні рівня соціальної безпеки та її констатації в системі параметрів, здатних виконувати функцію спря­мування практичних заходів на досягнення цілей безпеки в соціальній сфері.

Підходи: Суть системного підходу в дослідженні „соціальна безпека” полягає в тому, що діяльність особи, суспільства і держави щодо забезпечення соціальної безпеки розглядається як відкрита динамічна система в сукупності її найважливіших внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків. Особистість, суспільство та держава, об’єднуючись у процесі вирішення завдань забезпечення соціальної безпеки, спрямовують свої зусилля на отримання бажаного результату при реалізації власних інтересів. Взаємозалежність, взаємозв’язок цих інтересів визначають зміст та характер взаємовідносин між компонентами системи, її структуру і функції, а також конкретні завдання щодо підтримання керуючого процесу на визначеному рівні або зміну його стану. Життя суспільства розгортається в різних сферах, у кожній із них можлива дія факторів, які генерують ті чи інші загрози. Тому з позицій внутрішніх властивостей соціальну безпеку можна розглядати як сукупність взаємопов’язаних елементів, різнорідних за функціональними сферами соціальної безпеки, коли склад характеризується тільки за якістю, або однорідних, коли об’єкту дають і кількісну характеристику.

При дослідженні проблем соціальної безпеки найбільшого поширення і схвалення отримує методологічний підхід, згідно з яким її першооснову складають інтереси окремих людей, з яких витікають інтереси суспільства та держави в цілому. При цьому держава розглядається як інструмент, за допомогою якого забезпечуються найкращі умови для розвитку особи, суспільства і самої держави, а узагальнена схема вирішення проблем соціальної безпеки на досягнутому рівні розвитку її теорії ґрунтується на трьох базових елементах: інтереси – загроза – захист.