- •Курс лекцій
- •Лекція 1. Загальна характеристика мови як суспільного явища
- •Проблемно-пізнавальні питання:
- •Література:
- •Російська мова Норма Калька
- •Лекція 2. Стилістична диференціація української мови План:
- •Стиль як різновид літературної мови.
- •Проблемно-пізнавальні питання:
- •Література:
- •1. Науковий стиль.
- •2. Офіційно-діловий стиль.
- •Публіцистичний стиль.
- •4. Художній стиль.
- •5. Розмовний стиль.
- •Орфоепія. Норми української літературної вимови
- •Наголос. Норми наголошення в українській мові
- •Проблемно-пізнавальні питання:
- •Література:
- •Став (дієсл.) [став] ставь [стаф’]
- •Проблемно-пізнавальні питання:
- •Література:
- •4. Синоніми, пароніми, омоніми, антоніми
- •Література:
- •Проблемно-пошукові питання:
- •Лекція 6. Прийменник. Класифікація та особливості використання
- •Проблемно - пошукові завдання:
- •Література:
- •Лекція 7. Писемне мовлення офіційної сфери: ділове листування
- •Проблемно-пізнавальні питання:
- •Література:
- •Такий вступний комплімент, що засвідчує вашу повагу, буде приємним для адресата і буде мати відповідну реакцію.
- •Лекція 8. Синтаксичні засоби текстів офіційно-ділової та професійної сфери спілкування
- •Проблемно-пізнавальні питання:
- •Література:
- •Лекція 9. Специфіка усного професійного спілкування
- •Проблемно-пізнавальні питання:
- •Література:
Поняття культури мовлення.
Орфоепія. Норми української літературної вимови
Наголос. Норми наголошення в українській мові
Чинники мовленнєвої виразності.
Проблемно-пізнавальні питання:
Дайте визначення поняття “культура. мовлення”.
Що таке орфоепія ?
Які фактори спричиняють порушення норм літературної вимови?
Назвіть особливості вимови голосних звуків в українській мові.
Назвіть особливості вимови приголосних звуків в українській мові.
Що таке асиміляція? Наведіть приклади.
Дайте визначення наголосу і назвіть характеристики наголосу в українській мові.
Які чинники впливають на правильність наголосу?
Назвіть найхарактерніші особливості літературного наголошення власномовних слів.
Як наголошуються іншомовні слова?
Доведіть, що майстерність усного мовлення є важливою для усного ділового спілкування.
Поясніть поняття “дикція”, “інтонація”, “логічний наголос”.
Зробіть висновок із даної теми.
Література:
Білодід І.К. Дбаймо про високу культуру мови //Питання мовної культури – К.: Наук.думка, 1969.
Коваль А.П. Культура ділового мовлення.-К.: Вища шк.,1977.
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2002.
Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського.-К.: Либідь, 1990.
Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів.-К.: Либідь, 1999.
Тараненко 0.0., Брицин В.М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). -К.: Рідна мова, 1996.
Український правопис /АН України. Інститут мовознавства ім. 0.0 Потебні,
Інститут укр. мови - 4-те вид., випр. і допов. -К.: Наук. Думка, 1993.
1. Людина створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.
Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тільки найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його історія і водночас необхідна умова існування не лише культури народу, а і його самого. Мова є засобом духовного формування особистості. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу, його духовні надбання. Вона допомагає краще зрозуміти людину в її минулому й сьогоденні. Мова, крім цього, є важливим державотворчим чинником, засобом консолідації народу. Саме тому кожен свідомий етнос дбайливо ставиться до рідної мови, оберігає її.
Як відомо, мова має дві сторони: формальну (звукову) і змістовну. Звукова сторона мови – її матеріальне втілення – необхідний елемент, без якого мова як засіб спілкування не могла б існувати. Проте значення звукової сторони мови не самостійне, а службове . Головним у мові є зміст, бо слухаючи один одного, люди не зосереджують увагу на звучанні мови, а сприймають зміст повідомлення. Увагу на звукову сторону мови ми звертаємо тоді, коли з’являються відхилення від узвичаєної вимови. Усякі помилки у вимові, наголошенні ускладнюють спілкування, утруднюють сприймання уже хоча б тим, що відвертають увагу від змісту й зосереджують її на помилках форми.
Рівень мовленнєвої культури людини – це її духовне обличчя. Але для фахівця – це й одна з найважливіших ланок його професіоналізму. Мовна неграмотність, невміння написати текст, підготувати виступ, зробити переклад із російської мови на українську й навпаки сьогодні сприймається як професійна невідповідність.
Що ж таке “культура мовлення”?
Культура мовлення полягає у бездоганно правильному користуванні лексичними, граматичними, синтаксичними нормами літературної мови, а також у правильній вимові й уживанні нормативних наголосів у словах. Вона (к. м.) обіймає уміння найточніше й найповніше висловлювати будь-яку думку, логічно розгортати її, добирати слова, граматичні форми та фразеологічні звороти найбільш відповідні стилю мовлення.
Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. А ефективність мовлення найвища тоді, коли воно повно й чітко передає думки й легко та зрозуміло сприймається.
Як видно зі сказаного вище, саме культура мовлення є об’єктом вивчення нашого курсу : ми оволодіваємо граматичними, лексичними, синтаксичними нормами писемної та усної форм ділового мовлення. Дана тема знайомить із нормами вимови й наголошення у сучасній українській літературній мові.
2. Якщо фонетичні процеси в усному народному мовленні не знають обмежень (у діалектному мовленні українців можна почути свєто “свято”, гаварити “говорити”, щьо “що”, робиф “робив”, ходю “ходжу”), то в літературній мові вони регламентовані орфоепічними нормами.
Орфоепія ( від гр.orthos “правильний”, epos “мовлення”, “розповідь”) – 1) вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам (сукупність вимовних правил); 2) розділ мовознавства, який установлює систему вимовних норм.
Спираючись на фонетичні процеси, орфоепія подає індивідуальні норми для різних випадків і вибирає з наявних варіантів вимови те, що найбільш відповідає прийнятим традиціям і тенденціям розвитку мови.
Розрізняють два стилі орфоепії – повний і неповний. Повний стиль характеризується чіткою вимовою (прикладом може служити мовлення дикторів). Неповний – нечіткою, недбалою вимовою (розмовне побутове мовлення).
Відхилення від літературної (нормативної) вимови спричиняється:
1) місцевим діалектом (зорйя, бурак, пи'шу);
2) впливом контактуючої мови, що особливо виявляється в умовах двомовності ([ні’шка], [ри’пка], [харашо’], [ч’ай]);
3) правописом. (Між написанням і вимовою багатьох слів існує різниця, і намагання копіювати написання в усному мовленні веде до помилок: контрастний – [контра'сний] ; проситься – [про'сиц’а]).
Норми української літературної вимови
Відсутність " акання" та редукції голосних.
Редукція голосних ( від лат. reductio “відсунення, відведення назад”) – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.
Голосні [ а ] і [ о ] вимовляються чітко як у ненаголошеній позиції так і під наголосом:
укр. рос.
голова [голова'] [гълава']
картон [карто'н] [кърто'н]
контроль [контро'л’] [кънтро'л’]
2. Звук [о] перед складом із наголошеним [у] вимовляється як [оу] :
зозуля [з оу з у 'л’а]
союз [с оу й у' з]
3. Звуки [и ] і [е ] - нестійкі й, за законом вокальної гармонії, уподібнюються й зливаються у проміжному звучанні в ненаголошеній позиції:
пливе [п л и е в е' ]
неси [ н е и с и']
4. Сполучення літер дж вимовляється як один звук [ д^ж ], а дз як [д^з] якщо ці літери належать до однієї морфеми:
джем [д же м], дзеркало [д з е' р к а л о]
Якщо ці літери належать до різних морфем, то вимова роздільна:
відживати [в’іджива'ти] , відзнака [в’ і д з н а'ка].
5. Дзвінкі приголосні у кінці слів і складів не оглушуються:
укр. рос.
Дуб [д у б] [дуп]
Мороз [моро'з ] [маро'с]
Казка [ ка'зка] [ска'ска]
6. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко:
боротьба [бород’ба']
7. Префікс з- (як і прийменник з )
перед глухими приголосними переходить у звук [с]:
зцементувати [ сцеиментува'ти]
з цими [сци'ми]
8. Префікси роз- і без- перед глухими приголосними мають паралельну вимову:
[рос- ] і [роз-] - [беc-] і [без-]
[ро'зкв’іт]
розквіт —
[ро'скв’іт]
[ беизкошто'вно]
б езкоштовно —
[беискошто'вно]
9.Губні приголосні на відміну від рос. мови вимовляються твердо (це відображається орфографічно):
укр. рос.
голуб [го'луб ] голубь [го'луп’]
кров [кров] кровь [кроф’]
степ [степ] степь [степ’]