6. Спілкування.
Спілкування – це обмін вміннями і навичками, здібностями, досвідом діяльності та її наслідками. Спілкування об’єктивно зумовлене діяльнісною сутністю людини.
Морального значення будь-яка людська дія або вчинок можуть набути тільки в контексті певних стосунків між людьми – можливими суб'єктами волевияву, висловлювання і дії, тобто в контексті спілкування. Тільки за впливом, який справляє той чи той акт діяльності на людське спілкування, людські взаємини, ми можемо судити про його справжню моральну вагу.
Моральне спілкування своєю передумовою має моральну потребу в духовній взаємодії із іншою людиною. Спілкування набуває змісту самооцінки, не опосередковуючись жодною іншою потребою, крім радості чути, бачити людину, дихати одним повітрям з нею.
Моральність потреби, що налаштовує на спілкування, визначає моральну цінність наслідків. Наслідком злагодженого змістовного спілкування завжди є моральне удосконалення його суб’єктів.
Спілкування як морально визначений процес містить у собі мету: віднайти спільне, те, що цінне у досвіді сторін і завдяки чому вони є певною спільністю. Моральна цінність спілкування полягає у його процесуальності, що є рухом до усвідомлення людиною себе через іншу і завдяки іншій людині.
Сучасна етична теорія, досліджуючи комплекс чинників, що впливають на якість спілкування, бере до уваги не лише його вербальні форми, але й також міміку, жестикуляцію, безпосередні тілесні контакти між людьми. Мова йде про те, що кожному з нас від перших до останніх миттєвостей життя потрібне просте безсловесне людське тепло, відчуття прямого тілесного контакту з іншим «Я».
Іншою вважливою проблемою є дослідження шляхів уникнення агресивності у спілкуванні, вираженої у спробах однієї людини підпорядкувати собі іншу, приборкати її волю, узурпувати право вибирати вчинки за іншу людину. Названа поведінка часто не є зловмисною. Найчастіше вона зумовлена турботою про іншу людину, прагненням захистити її від несподіванок життя, озброївши готовими «рецептами» вчинків.
До принципів морального спілкування відносять:
Налаштування на злагоду. Цей принцип сприяє допуску іншої людини у світ власних почувань та потреб. Поступитися перед іншим, підпорядкувати власну потребу потребі іншої людини усвідомивши її як таку ж важливу і навіть більш важливу, ніж власна потреба, означає усвідомити іншого метою спілкування. Конкретним виявом налаштування на злагоду є доброзичливість.
Принцип поваги. Цей принцип здатний виконати роль критерію моральності стосунків. Його дія спирається на конкретні моральні підстави: наявність в особистості людських чеснот, що спонукають до поваги, схиляння, пошани. Конкретним виявом поваги є терплячість.
Принцип співпереживання. Співпереживання є важливим повагою права іншої людини на власний вибір; переживанням долі іншого як власної, а, отже, прощенням помилок, що спричинили нещастя. У співпереживанні наявна вдячність за досвід, який вдалося здобути не такою дорогою ціною, яку заплатила за досвід трагічна особа.
Дисципліна почуттів. Вона досягається усвідомленням потреби своїми людськими якостями створювати підстави для спілкування. Кант писав: «Люди доти шліфуються і притираються, доки не починають підходити одне одному».
Принцип толерантності. Цей принцип передбачає визначеність позиції, її утвердження засобами, що не нищать істину та не заперечують цінності особи – носія іншого, відмінного типу досвіду. Толерантність означає ставлення до іншого, як до неподібного, відмінного індивіда. Вона проявляється у прагненні досягнути взаєморозуміння і згоди різнорідних інтересів та точок зору у процесі спілкування без застосування тиску і погроз, переважно методами роз’яснення та переконування.
Вкорінена в цілісному існуванні людини здатність до спілкування, до прийняття у свій внутрішній світ «надлишкових» щодо нього цінностей і смислів інших «Я», буття загалом і до відповідної цьому перебудови власної суб'єктивності, називається відкритістю. Навпаки, відсутність такої здатності, цілковита зосередженість на внутрішніх цінностях і проблемах у своєму цілісному життєвому аспекті постає як замкненість.