Медичнi групи.

 Для фiзичного виховання в навчальних закладах i занять фiзичною культурою осiб середнього та похилого вiку видiляють 3 медичнi групи:

1. Основна. Особи без вiдхилень у cтaнi здоров'я, а також особи, якi мають незначнi вiдхилення за умови достатнього фiзичного розвитку. Їм дозволяють заняття за програмою в повному обсязi, у секцiях та участь у змаганнях. До цiєї групи також зараховують осiб середнього i похилого віку без вiдхилень у cтaнi здоров'я за умови достатньої фiзич­ної пiдготовленостi. Вони займаються в групах загальної фiзичної пiд­готовки «Здоров'я», можуть змагатися i здавати норми з урахуванням віку.

2. Пiдготовча. Особи з недостатнiм фiзичним розвитком i мало фiзично пiдготовленi без вiдхилень та з незначними вiдхиленнями в cтaнi здо­ров'я. Вони займаються за програмою, вiдвiдують додатковi заняття, здають нормативи у бiльш пiзнi термiни. До групи також зараховують осiб середнього i похилого віку з незначними вiдхиленнями в cтaнi здо­ров'я на тлi вiкових змiн, але без icтотних функцiональних розладiв. Заняття в групах загальної фiзичної пiдготовки «Здоров'я» проводять за спецiальними програмами для рiзних вiкових труп.

3. Спецiальна. Особи, що мають вiдхилення в стані здоров'я постiйного або тимчасового характеру (в тому числi функцiональнi розлади на тлi вiкових змiн у осiб середнього та похилого віку без достатньої фiзичної пiдготовленостi) , якi потребують значного обмеження фiзичних наванта­жень. Вони займаються за спецiальними програмами фiзичного вихован­ня, звiльняються вiд складання деяких нормативiв. У середньому та по­хилому вiцi займаються лiкувальною фiзкультурою.

Кiлькicна оцiнка рiвня фiзичного здоров'я

Для оцiнки здоров'я органiзму, який росте, важливе значения має фiзична зрiлiсть (соматична i психiчна), котра проявляється резистент­нiстю або адаптацiєю до умов навколишнього середовища, яке постiйно змiнюється. Стан здоров'я є -пiдставою для розробки статево-вiкових нор­мативiв навчальної, трудової та спортивної дiяльностi.

Оцiнка здоров'я необхiдна як на iндивiдуальному, так i на популя­цiйному рiвнях. Визначення зі Статуту ВООЗ «3доров'я - це стан пов­ного фiзичного, душевного та соціального благополуччя, а не тiльки вiдсутність хвороб чи фiзичних вад»;- фактично стосується оцiнки здоров'я на iндивiдуальному piвні. Щодо популяцiйного рiвня, то його в медицинi традицiйно визначають за статистичними показниками фiзичного розвит­ку, эахворюваностi та медико-демографiчними характеристиками.

Фізичне (соматичне) здоров'я, зумовлює досить високий рівень фізичної підготовленостi, фiзичного розвитку i працездатностi. Але до остан­нього часу не вирiшено питання про те, яка рухова якiсть є провiдною у формуваннi фiзичного здоров'я. Бiльшу частину процесу становлення здоров'я справедливо пов'язувати iз розвитком витривалостi. Це зумов­лена тим, що саме витривалiсть забезпечує рiзнобiчну адаптацію внут­рiшнiх opгaнiв, розширення резервiв серцево-судинної i дихальної систем, забезпечує потребу тканин у киснi. А тому за ступенем розвитку витривалості судять про фiзичне (соматичне; тобто тiлесне, яке стосується ор­гaнiв тiла, а не нервової системи i психiки) здоров'я. Вважають, що його еквiвалентом є фiзичний стан людини. Існує декiлька бiльш коректних концепцiй, на яких базується визна­чення кiлькостi здоров'я. Серед них на особливу увагу заслуговують «адаптацiйна» концепцiя в. п. Казначеєва i Р. М. Баєвського (1974) та «енергетична» концепцiя Г. Л. Апанасенка (1985). В основу першої кон­цепцiї покладено положения про те, що адаптацiйнi властивостi людини є мiрою її здатностi зберiгати нормальну життєву дiяльнiсть У неадекват­них умовах середовища. Тому залежно вiд ступеня напруження адапта­цiйних механiзмiв автори пропонують здiйснювати донозологiчну дiагнос­тику. Без сумніву, що видiленi стали (задовiльна адаптацiя, функцiо­нальне напруження механiзмiв адаптацiї, незадовiльна адаптацiя та зрив адаптацiї) певною мiрою характеризують здоров'я. Вузьким мiсцем концепцiї є те, що дезадаптацiя та зрив адаптацiї можуть виникнути попри значнi резерви функцiй.

В основі другої концепцiї лежить бiологiчна закономiрнiсть, яка по­лягає в тому, що icнyє зумовлений еволюцiєю порiг енергопотенцiалу бiосистеми, вище вiд якого у iндивiдiв практично не реєструються нi ен­догеннi фактори ризику, нi хронiчнi соматичнi захворювання. Нижче вiд цього порогу, котрий названо автором як «безпечний piвeнь» соматнчного здоров'я iндивiда, розвиваються спочатку ендогеннi фактори ризику, а в разi наступного зниження - хронiчнi соматичнi захворювання, збiльшує­ться ризик cмертi. Цей порiг кiлькiсно визначають за показниками макси­мальної аеробної здатності та iншими показниками, якi з нею коре­люють.

Таким чином, для кiлькiсної оцiнки рiвня фiзичного здоров'я най­бiльш прийнятною методикою можна вважати ту, що заснована на ви­значеннi МСК. Як вiдомо з попереднiх роздiлiв, МСК визначають пря­мими (за допомогою газоаналiзаторiв) та непрямими методами. Придатнi i «польовi» тести типу Tecтів Купера, оскiльки мiж МСК i результатами тестування загальної витривалостi icнyє прямолiнiйна залежнiсть. Приблизно МСК можна розрахувати i за допомогою простої формули Ж. Шеррер (1973), яка враховує залежнiсть ЖЄЛ i аеробної здатностi: чим вища ЖЄЛ, тим бiльша максимальна вентиляцiя, а зна­чить вище МСК. Тому МСК=ЖЄЛ * 0,7. 

Вiдноснi показники МСК у перерахунку на 1 кг маси тiла дозволя­ють дати кiлькiсну оцiнку рiвня фiзичного здоров'я. Запропонованi також системи кiлькісної оцiнки рiвня фiзичного здо­ров'я за допомого'ю експрес-методiв. Рівень фiзичного здоров'я оцiнюють, пiдраховуючи суму балiв.

Остання зміна: Monday 31 January 2011 11:54 AM