• Критерій Лапласа

В основі критерія лежить припущення: оскільки про стан обставин нічого не відомо, то їх можна рахувати рівно можливими. Критерій Лапласа являє собою часний випадок критерія середнього виграшу.

• Критерій Вальда

Один з критеріїв прийняття рішень в умовах невизначеності, критерій крайнього песимізму.

• Критерій Седвіджа

Один з критеріїв прийняття рішень в умовах невизначеності. Умовами невизначеності вважається ситуація, коли наслідки прийнятих рішень невідомі і ії можливо оцінити лише приблизно, для прийняття рішень використовуються різноманітні критерії, завдання яких знайти найліпше рішення змінімізумати збитки і змаксимізувати прибуток.

• Максимакс (maximax) - критерій оптимізму

Визначає альтернативу, яка максимізує максимальний результат для кожної альтернативи. Максімакс - критерій прийняття рішень, прагнучий до ризику суб'єкта; відповідно до нього вибір падає на варіант з найкращим із найкращих результатів. Критерій максімакс використовують при виборі ризикових рішень в умовах невизначеності, як правило, суб'єкти, схильні до ризику, або розглядають можливі ситуації як оптимісти. Критерій максімакс відповідає прагненню до ризику з боку особи, що приймає рішення. Правило максімакс орієнтує суб'єкт господарювання на найбільш щасливий хід керованого процесу. У разі критерію максімакс ми вибираємо в якості оптимальної таку стратегія, для якої самий сприятливий випадок дає найбільший виграш

Системний підхід до підготовки і реалізації управлінських рішень вимагає не тільки структуризації цього етапу процесу управління, типізації відповідних робіт і операцій, умов їх здійснення, а й комплексного його забезпечення стосовно змісту. Основними складовими такого комплексу є: правове, інформаційне і документальне, організаційне, технічне, психологічне, консультативно-дорадче забезпечення.

Правове забезпечення передбачає всебічне використання засобів і форм юридичного впливу на суб'єкт і об'єкт управління з метою забезпечення високої якості підготовки і реалізації управлінського рішення і включає: вироблення довготривалих або одночасних локальних нормативних актів,

Розглянемо прийняття рішень в детермінованих умовах.

Детермінованість (determanancy) — властивість алгоритму, яка передбачає, що в ньому усі вказівки повинні бути чіткими й однозначними: значення величин, які отримуються в конкретний момент часу, повинні визначатися значеннями величин, отриманими в попередні моменти часу.

Детерміно́вані систе́ми — системи, процеси в яких взаємозв'язані так, що можна відслідкувати ланцюг причин і наслідків.

Розглянемо загальну постановку задачі прийняття рішення. Нехай ОПР має набір стратегій (варіантів рішення), які подані вектором , на елементи якого накладено ряд обмежень, що зумовлені фізичним та економічним змістом задачі:

де a, b — вектори параметрів.

Тоді ефективність управління характеризується деяким числовим критерієм оптимальності f (x, c), а завдання ОПР полягає у виборі стратегії з множини допустимих стратегій , яка найкраще відповідає цьому критерію.

Очевидно, що загальна постановка однокритеріальної статичної детермінованої задачі прийняття рішення (ЗПР) збігається з загальною постановкою задачі математичного програмування (МП). Тому для розв’язання такого типу ЗПР може бути використаний арсенал методів, розроблений для задач МП.

Функціонуючи в умовах ринку, суб’єкт господарювання в кожний момент часу поставлений в умови коли від нього вимагається прийняти певне рішення: розробити шлях досягнення певної мети. І оскільки детермінованих ситуацій в економіці практично не існує, такий підприємець не може на 100% бути впевненим, що обраний ним шлях приведе до поставленої мети, тобто підприємець постійно стикається із ситуацією невизначеності.

Невизначеність – це ситуація, в якій імовірність отримання результатів прийнятого рішення невідома, в окремих випадках невідомий і весь спектр наслідків такого рішення.

Виробляти рішення в ситуації невизначеності підприємцю не тільки не вигідно, але й загрозливо, тому основною вимогою є переведення невизначеності в ризик.

Ризик – це ситуація, коли результат здійснення певного процесу не відомий, але відомі, його можливі альтернативні наслідки і достатньо інформації для того, щоб оцінити ймовірність настання цих наслідків.

Основним і першим правилом поведінки підприємця є - не уникати ризику, а передбачувати його, намагаючись знизити до найбільш низького рівня.

Вплив інфляції на прийняття рішень фінансового характеру.

Інфляція — це знецінення грошей через порушення їх кількості в обігу, перенасичення обігу грошима і, як наслідок, зростання цін на товари та послуги, розбалансування економіки, створення для підприємств якісно нових специфічних умов функціонування.

Коли рівень зростання цін порівняно невеликий (у межах 4—12 % на рік), підприємства починають відчувати потребу в певному коригуванні своїх дій у сфері управління фінансовими ресурсами.

Підприємства швидко вкладають вільні гроші в матеріальні активи і цим, між іншим, стимулюють розвиток інфляційного процесу. Зростає попит і зростають ціни на засоби виробництва, предмети споживання, в результаті підприємства підвищують договірні ціни на свою продукцію для збереження рівня дохідності.

За гіперінфляції (темпи зростання цін перевищують 100 відсотків на рік) успішна діяльність підприємств починає залежати не лише від їхніх власних зусиль, а й від зовнішнього середовища, діяльності інших суб’єктів господарювання, діяльності держави.

Аналіз роботи підприємства за умов інфляції натрапляє на певні труднощі тому, головно, що зміни цін, зміни вартості активів і пасивів не знаходять належного відображення у бухгалтерській звітності.

Але існує можливість вимірювання впливу інфляції за використання таких показників:

• рівень інфляції;

• індекс інфляції.

Рівень цін відображає зростання цін за певний період у відсотках. Індекс інфляції відображає, у скільки разів зросли ціни за певний період. Якщо середні ціни на продукцію для розрахунку рівня інфляції в кінці періоду позначити як Ц1, а на початку періоду — Ц0,то рівень інфляції визначатиметься формулою:

а індекс інфляції:

Для того, щоб визначити реальний дохід, необхідно розрахувати суму внеску з відсотками з урахуванням купівельної спроможності (інфляції) для ставки простих відсотків за такою формулою:

де Сі — сума з урахуванням інфляції;

С — сума інвестування в цінні папери або інші фінансові операції;

in — відсоткова ставка за n-й період.

Якщо підприємство має вільні грошові засоби і хоче їх розмістити в комерційному банку на депозит, йому треба розрахувати реальну суму депозиту з відсотками, рівень інфляції і реальний дохід.

Оптимальним рішенням називається те, при якому досягається найкращий середній виграш або те, яке приносить найкращий наслідок з найбільшою ймовірностю.

Для отримання оптимального управлінського рішення потрібно, перед тим, як здійснювати вибір остаточного варіанта розв'язання проблеми, підготувати для цього всі необхідні дані, що характеризують кожен з варіантів у сформульованому спектрі альтернатив. Насамперед потрібно оцінити переваги різних варіантів.

Цей процес починають з якісного опису переваг і недоліків кожної альтернативи з урахуванням ступеня досягнення цілей, задоволення висунутих обмежень, можливостей реалізації рішення та передбачуваних прямих і непрямих наслідків. Усі результати якісної оцінки доцільно подати у вигляді таблиці, за допомогою якої легше провести групування й узагальнення варіантів, перевірити повноту й точність формулювань якісних характеристик.

На цьому етапі важливо виявити сильні та слабкі сторони кожного варіанта альтернатив, потенційні можливості системи й загрози, що можуть виникнути

Перед тим, як вибирати остаточний варіант вирішення проблеми, необхідно підготувати для цього всі необхідні дані, що характеризують кожну з альтернатив. Насамперед потрібно оцінити переваги варіантів. Спочатку здійснюють якісний опис переваг і недоліків кожного рішення з урахуванням ступеня досягнення цілей, задоволення висунутих обмежень, можливостей реалізації рішення й передбачуваних прямих і непрямих наслідків. Усі результати якісного оцінювання доцільно подати у вигляді таблиці, за допомогою якої легше провести групування й узагальнення варіантів, перевірити повноту і точність формулювань якісних характеристик

Завершивши оцінювання переваг і недоліків варіантів рішень, здійснюють їх техніко-економічне обґрунтування, визначаючи: види й обсяги ресурсів, необхідних для реал1зацп р1шень; очікуваний від цього ефект та ступінь досягнення поставлених цілей; можливість реалізації рішень.

У підсумку за кожним варіантом рішення визначається абсолютна оцінка переваги. Потім потрібно перейти до порівняльного оцінювання усіх варіантів шляхом ранжирування рішень за кожним показником окремо. При цьому необхідно враховувати, що порівняльна оцінка значно більшою мірою, ніж абсолютна, піддається суб'єктивізму експертів і ОПР, оскільки ті самі об'єктивні дані в різних варіантах рішень у їх інтерпретації можуть одержувати різну оцінку. Завершивши підготовку даних, переходять до вибору оптимального варіанта рішення

У підсумку вибір здійснює ОПР на основі всіх попередніх етапів системного аналізу й отриманих даних

До моменту вибору рішення в багатьох реальних задачах зазвичай зберігається значна невизначеність інформації, зумовлена наявністю різних ситуацій і цілей. Тому обрати відразу єдине оптимальне рішення дуже складно й доводиться діяти поступово, послідовно зменшуючи невизначеність шляхом звуження спектра припустимих альтернатив.

Звуження здійснюють трьома стадіями. Загальна множина альтернатив спочатку звужується до множини припустимих рішень Остання є або підмножиною, або збігається з нею.

Прийнятними чи припустимими називають рішення, що задовольняють усім висунутим обмеженням. Звуження загальної множини до припустимої здійснюють ще на етапі формування спектра альтернатив

Другою стадією звуження є перехрещення однієї множини до множини ефективних рішень. Він здійснюється на основі аналізу переваг. Рішення називають ефективним, якщо не існує кращого за нього за всіма параметрами. Множину ефективних рішень називають також множиною Парето, за однойменним принципом його визначення. Усі ефективні рішення відносять до розряду конкурентоспроможних чи непорівнянних між собою

Третя стадія звуження - пошук єдиного оптимального рішення з множини ефективних рішень. Через непорівнянність останніх пошук оптимального рішення може бути здійснено тільки із залученням додаткової інформації, одержуваної або в результаті додаткових досліджень варіантів, або шляхом експертного опитування. Уся ця інформація дає змогу уточнити показники важливості цілей, виявити перевагу одних варіантів над іншими і, у кінцевому підсумку, вибрати оптимальне рішення.