5.2. Насильницькі дії, що вчиняються в сексуальній сфері

Зґвалтування (стаття 152 КК). Основний безпосередній об’єкт злочину – статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути здоров’я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

Потерпілий від злочину – це соціальний суб’єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої¹¹. Потерпілою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

Ст. 152 не містить обмеження у тому плані, що зґвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Віктимна (про­вокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст. 152 не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання¹².

На кваліфікацію діяння за ст. 152 КК України не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досяг­нення нею шлюбного віку або статевої зрілості.

Об’єктивна сторона зґвалтування (ч. 1 ст. 152) полягає у стате­вих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригнічується); 3) використанням безпорадного стану потерпілої особи (воля по­терпілої особи ігнорується)¹³.

Під статевими зносинами у ст. 152 КК України слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус - спо­лучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Для визначення факту наявності природного статевого ак­ту призначається судово-медична експертиза. Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого ак­ту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за на­явності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК України або деякими ін­шими статтями Особливої частини КК.

Перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад, шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись за статтею 152 КК¹⁴.

Фізичне насильство – умисний зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан. Такий вплив може виражатись у нанесенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних ушкоджень, здавлюванні дихальних шляхів, триманні рук або ніг, обмеженні або позбавленні особистої волі, уведенні в організм потерпілої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин тощо.

Заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною статті 152 КК і додаткової кваліфікації за статтею 125 КК не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров’ю у таких межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування. У разі поєднання зґвалтування із заподіянням потерпілій особі умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження дії винної особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною статті 122 КК та відповідною частиною статті 152 КК.

Зґвалтування слід визнавати вчиненим із застосуванням фізичного насильства і тоді, коли таке насильство застосовувалося не до самої потерпілої особи, а з метою подолання чи попередження її опору до іншої людини, доля якої їй не байдужа (родича, близької особи).

Заподіяння в ході зґвалтування з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи тілесних ушкоджень її родичам чи близьким їй особам, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтею 152 КК та відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я особи, оскільки у такому разі умисел суб’єкта злочину направлений не тільки на вчинення зґвалтування потерпілої особи, а й на заподіяння шкоди здоров’ю іншій особі (іншим особам).

Погрозою застосування фізичного насильства як способу подолання чи попередження опору потерпілої особи слід вважати залякування її застосуванням такого насильства до неї і (або) до іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа (родича, близької особи), яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях.

Погроза застосування фізичного насильства повинна сприйматися потерпілою особою як реальна, тобто у неї має скластись враження, що у разі, якщо вона протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, цю погрозу буде реалізовано. Така погроза може сприйматися потерпілою особою як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася (оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статеві зносини чи задовольнити статеву пристрасть неприродним способом тощо).

Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майно потерпілої особи чи її родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини чи дії сексуального характеру як зґвалтування.

Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом охоплюється диспозиціями статей 152 КК і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК.

Якщо погроза вбивством була висловлена після зґвалтування, наприклад, з метою, щоб потерпіла особа не повідомила про вчинене щодо неї, дії винної особи за умови, зазначеної у диспозиції ч. 1 ст. 129 КК, підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною цієї статті та відповідною частиною статті 152 КК.

Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорад­ного стану потерпілої особи у тих випадках, коли вона за своїм фі­зичним або психічним станом не може розуміти характеру і зна­чення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідо­млюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпора­дність). Так, стан потерпілої особи слід визнавати безпорадним, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір. При цьому необхідно, щоб винна особа, яка вчиняє зґвалтування, усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що потерпіла особа перебуває саме у такому стані¹⁵.

Вирішуючи питання про те, чи є стан потерпілої особи безпорадним внаслідок алкогольного, наркотичного сп’яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, судам слід виходити з того, що безпорадним у цих випадках можна визнати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу можливості розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій або чинити винній особі опір. При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи. Якщо потерпілу особу доведено до безпорадного стану з метою зґвалтування шляхом уведення проти її волі в її організм алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, слід вважати ці злочини вчиненими із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Визначення характеру впливу на організм потерпілої особи лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, вживання яких могло привести її до безпорадного стану, потребує спеціальних знань. Тому у таких та в інших подібних випадках слід призначати відповідну експертизу.

Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин, при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.

Дії, спрямовані на вчинення зґвалтування, але не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи, слід розглядати як замах на зґвалтування і кваліфікувати із посиланням на відповідні частини статті 15 КК. При цьому суди повинні встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення злочину, передбаченого статтею 152 КК, і чи було застосовано фізичне насильство або висловлена погроза його застосування з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи та з яких причин злочин не було доведено до кінця.

Засуджуючи особу за замах на зґвалтування, суд повинен вказати у вироку конкретні причини, що не залежали від волі винної особи і перешкоджали їй довести злочин до кінця¹⁶.

Суб’єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання прини­зити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо).

Стосовно неповнолітнього та малолітнього віку потерпілої особи й особливо тяжких наслідків психічне ставлення винного може бу­ти і необережним. Кваліфікуючі ознаки, пов’язані з віком потерпі­лої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з неповноліт­ньою чи малолітньою особою, а й у тому разі, коли він міг і повинен це передбачити. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фак­тичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся суку­пність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією.

Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 КК України) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати,

За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого винна особа діє з метою вчинення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне і психічне насильство, потрібно відмежо­вувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема ст. ст. 121, 122, 125, 153, 156 КК України .

Суб’єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічне неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

Кваліфікуючі ознаки зґвалтування містяться у частині другої статті 152 КК України, відповідно до якої кваліфікованим складом зґвалтування визнається вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, пере­дбачених статтями 153-155 КК України.

Особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування передбачені частинами 3 і 4 статті 152 КК України:

1) вчинення його групою осіб та 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК України);

3) спричинення особливо тяжких наслідків та 4) зґвал­тування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК України).

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом (стаття 153 КК). Об’єкт цього злочину аналогічний об’єкту злочину, передба­ченого ст. 152 КК України. Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка всупереч своїй волі виконує роль сексуального партнера вин­ного, якщо особа, яка не досягла 16-річного віку, добровільно бере участь у задоволенні неприродним способом статевої пристрасті чоловіка або жінки, то дії винного можуть кваліфікуватись за ст. 156 КК.

Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного на­сильства, погрози його застосування або з використанням безпо­радного стану потерпілої особи.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чолові­ка або жінки. Це, зокрема, мужолозтво, лесбіянство, орогенітальний контакт (соіtus реr оs) жінки з чоловіком або чоловіка з чоло­віком, аногенітальний контакт (соіtus реr аnus) чоловіка з жінкою, сурогатні форми статевих зносин, які імітують природний статевий акт, садистські дії сексуального характеру (наприклад, проникнен­ня у піхву жінки певним предметом), сексуальний мазохізм, при якому задоволення статевої пристрасті винного відбувається в про­цесі заподіяння потерпілій особі фізичних мордувань.

Під мужолозтвом розуміють один із різновидів чоловічого гомо­сексуалізму – аногенітальний сексуальний контакт чоловіка з чо­ловіком. Лесбіянство (жіночий гомосексуалізм) – це форма задо­волення статевої пристрасті жінки шляхом вчинення нею різнома­нітних дій сексуального характеру з особою жіночої статі (напри­клад, мастурбація, орально-генітальні контакти, вплив на ерогенні зони партнерші за допомогою штучних пристосувань).

Поняття фізичного насильства, погрози його застосування та використання безпорадного стану потерпілого у коментованому складі злочину за своїм змістом є такими ж, як і при зґвалтуванні (ст. 152 КК України).

Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вважається закінченим злочином з початку здійснення дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті неприродним способом. При цьому не вимагається, щоб сексуальний контакт був завершений у фізіологічному розумінні.

Суб’єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (зале­жно від змісту вчинюваних дій сексуального характеру), якій ви­повнилось 14 років. Якщо особа, використовуючи фізичне насиль­ство або погрозу його застосування, бере безпосередню участь у подоланні опору потерпілого або приводить останнього у безпорад­ний стан і при цьому сама у безпосередній сексуальний контакт з потерпілим не вступає, вона повинна визнаватись співвиконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним спо­собом. Дії такого учасника групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 153 КК без посилання на ст. 27 КК України.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим уми­слом. За спрямованістю умислу даний склад злочину потрібно від­різняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування. заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) по­вторно; 2) групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із зло­чинів, передбачений ст. ст. 152 або 154 КК України; 4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153 КК України), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення злочину щодо малолітнього (малолітньої); 2) спричи­нення особливо тяжких наслідків (ч. 3 ст. 153 КК України). За своїм змістом ці ознаки аналогічні кваліфікуючим ознакам зґвалтування.

Примушування до вступу в стате­вий зв’язок (cтаття 154). Об’єкт злочину – статева свобода жінки або чоловіка.

Об’єктивна сторона злочину характеризується примушу­ванням особи до вступу в статевий зв’язок. Примушуванням є психічний вплив на жінку або чоловіка з метою присилувати їх проти свого бажання вступити в статевий зв’язок природним або неприродним способом. При цьому за змістом частини першої статті 154 КК під статевим зв’язком природним або неприродним способом слід розуміти природний статевий акт, акт мужолозтва або лесбійства, на який відповідно до умислу винної особи, має погодитись потерпіла особа внаслідок її примушування.

Матеріальна залежність потерпілої особи має місце зокрема тоді, коли вона перебуває на повному або частковому утриманні винної особи, проживає на її житловій площі, а також тоді, коли винна особа своїми діями чи бездіяльністю спроможна викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої особи. Службова залежність має місце, коли жінка або чоловік обіймає посаду, згідно з якою вона підлегла особі, яка застосовує примушування, або підпадає під контрольні дії такої особи, або інтереси потерпілої особи залежать від службового становища винної особи.

Сама лише пропозиція особі, яка матеріально або службово залежна від особи, яка висловлює таку пропозицію, до вступу у статевий зв’язок за відсутності примушування не утворює складу злочину, передбаченого частиною першою статті 154 КК. Не можна вважати примушуванням обіцянку іншій особі поліпшити її матеріальне або службове становище, якщо жінка або чоловік дадуть згоду вступити у статевий зв’язок.

Злочин вважається закінченим з моменту факту приму­шування, незалежно від того, погодилась особа під тиском на статевий зв’язок чи ні, і мав він місце чи ні¹⁷.

Дії, зазначені у ч. 1 ст. 154 КК, поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів, кваліфікуються за частиною другою статті 154 КК. Погроза має бути адресована потерпілій особі та сприйматися нею як реальна.

Погроза знищення майна – погроза доведення майна, яке належить потерпілій особі або її близьким родичам, до повної непридатності щодо використання його за призначенням. Погроза пошкодження майна – це погроза приведення майна у часткову непридатність. Погроза вилучення майна означає погрозу протиправним шляхом із застосуванням насильства або без такого позбавити власника його майна.

Відомостями, що ганьблять потерпілу особу чи її близьких родичів, слід вважати такі відомості, які, як на думку зазначених осіб, так і об’єктивно здатні принизити честь та гідність особи. При цьому не має значення, відповідають ці відомості дійсності чи є вигаданими. Розголошення – це повідомлення таких відомостей будь-яким способом хоча б одній особі, котрій вони не були відомі, які потерпіла особа бажала зберегти у таємниці.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 154 КК, вважається закінченим з моменту примушування особи до статевого зв’язку та застосування погрози знищення, пошко­дження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: суб’єкт усвідомлює, що, використовуючи зазначені фор­ми впливу, він домагається вступу з жінкою або чоловіком у статевий зв’язок з собою чи з третьою особою.

Суб’єктом злочинів, передбачених чч. 1 і 2 ст. 154 КК, є фізична осудна особа як чоловічої, так і жіночої статі, від якої потерпіла особа матеріально або службово залежна.

Якщо суб’єкт здійснював примушування щодо особи, яка не досягла статевої зрілості, діяння кваліфікуються за сукупністю злочинів за відповідною частиною ст. 154 і ч. 1 ст. 14 та ст. 120. У разі якщо статевий зв’язок мав місце, кваліфікація здійснюється за відповідними частинами ст. 154 і 155 КК.