Елокуція
Елокуція — це словесне оформлення думки, тобто власне творення тексту. Основними одиницями елокуції є тропи і фігури.
Тропами називають слова і вислови, вжиті у переносному значенні. Ці художні засоби використовуються для підкреслення основної думки вислову, прикрашення й увиразнення мови, збагачення її через розширення значень слова.
Тропи в риториці поділяють на граматичні та словесні. Прикладом граматичного тропа, що являє собою переносне вживання синтаксичної конструкції, є риторичне запитання. Риторичним називають звернене до аудиторії запитання, яке не передбачає відповіді з різних причин. Відповідь може бути очевидною, або, навпаки, відповісти на це запитання неможливо, або ж автор далі сам відповідає на нього, використовуючи питальне речення як вступ до висловлювання.
Наприклад. Критика — це діалог між критиком і творцем, вороже змагання, в якому стільки розуміння й пошани. Критика — це найвища форма філософії, філософії культури. Коли вона родиться нарешті? (В. Юринець)
Що таке «Березіль»? Історично це продовження тієї лінії у відношенні до сучасності, яку намітив і три роки запроваджував «Молодий театр» (Л. Курбас).
Теоретики ораторського мистецтва, розглядаючи словесні тропи, подають досить довгий їх перелік. Розгляньмо деякі з цих тропів, що використовуються в написанні як ораторських, так і художніх творів.
Метафора — перенесення назви одного предмета на інший, пов'язаний із ним рисами подібності:
Червоніють на узліссі вікна, Очі темних і ясних тривог.
М. Рильський
Запахло м'ятою, війнуло чебрецем, І крильцями мелодій заіскрило Над озера замисленим лицем. М. Бажан
Метонімія — перенесення назви з одного явища на інше, засноване на їхній суміжності. Поширений вид метонімії — синекдоха, за якої назва переноситься з цілого на частину, чи навпаки. Прикладом синекдохи є такі вислови: сто голів худоби; не вистачає робочих рук; твори належать перу відомого письменника. Назва однієї особи може позначати цілий народ чи певну групу людей:
І любимо слова, важкі, як чорний дим Зловіщих ватр, що сяяли татарину...
М. Бажан
Епітет — це художнє означення, що вказує на одну з ознак предмета і має на. меті конкретизувати уявлення про нього та надати опису предмета емоційного забарвлення.
У ніжно-білім теплім диві, Під спів жагучої струни Шепоче хтось: «Які щасливі Із нею він, вона із ним!» А. Тимченко
Одним із засобів увиразнення мови є іронія — прихована насмішка, коли про явище чи особу говорять у позитивному тоні, за яким приховано негативне ставлення. Засобом вираження іронії може бути вживання слова у протилежному значенні — антифразис (наприклад, слово «герой» у значенні «боягуз» тощо).
Фігурами в риториці називають незвичайні мовні звороти, які увиразнюють думку, передають певний настрій, надають висловлюванню емоційного забарвлення. Вони поділяються на три типи: ті, що передбачають пропуск важливої частини речення, повтор компонентів висловлювання та їх переставлення. До першої групи належать такі фігури:
— Еліпсис — пропуск члена речення, найчастіше — присудка. Така фігура надає промові динамічності.
Плечі тримайте прямо, не відтягуючи їх назад, голову — рівно, не нахиляючи вперед чи вбік (І. Томан).
— Асиндетон — пропуск сполучників у реченні з багатьма однорідними частинами:
Згадав у попелі самотності себе, тебе, пісні, слова. .. (М. Луків)
— Незакінчене висловлювання, яке спонукає слухача закінчити його або має на меті привернути увагу, зацікавити слухача. Такий засіб часто використовується в заголовках газетних статей: «У Цариграді на риночку...» (історична стаття про Дмитра Вишневецького, названа рядком із народної думи).
Фігури, що утворюються повторенням компонентів висловлювання, включають такі види:
— Повтор повнозначного слова; може вказувати на тривалість процесу (відома фраза із казки: «Баба била-била — не розбила, дід бив-бив — не розбив»); силу вияву ознаки (білий-білий, тихий-тихий тощо); дію, обмежену в часі (посиділи-посиділи і розійшлися).
— Полісиндетон — повторення сполучників, що надає оповіді урочистого характеру:
І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла, за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно (Із Біблії).
— Повтор частин слова (префіксів, коренів, закінчень), що вказує на значущість у вислові цієї частини, наприклад: Зашуміло, загомоніло, заворушилося разом усе товариство.
Повтор кореня є основою утворення сталих висловів типу сидьма сидіти, криком кричати тощо.
— Анафора — повторення слів чи виразів на початку кожної частини висловлювання:
Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. Леся Українка
— Протилежна до попередньої фігура — епіфора — повторення однакових слів, виразів або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, прозових уривків. Така фігура використовується в риторичному та художньому мовленні рідше, ніж анафора.
Коли дотримуюсь посту і хочу, щоб про це всі знали, — пишаюся; коли одягаю поношений одяг — пишаюся; коли розмовляю — пишаюся і коли мовчу не уникаю пихи (Із християнської проповіді).
Фігури, які передбачають переставлення компонентів тексту, мають назву інверсії. Інверсія — це незвичайний порядок слів у реченні, який має на меті підкреслити значущий компонент висловлювання:
Палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова (Л.тенко).