4.2 Резерви оптимізації балансу тдв «Надвірнянський кар’єр-Карпати

Підприємства добувної промисловості, як зазначалося, належать до капіталодомінаційних, що виявляється у високій фондомісткості продукції. Сьогодні фондомісткість продукції даної галузі приблизно у 2-2,5 рази перевищує середній показник по народному господарству.

Отже, перша особливість потенціалу підприємств добувної промисловості полягає у деформації його структури у напрямку зростання частки виробництва, що обумовлено значними вартісними показниками основних виробничих фондів.

Додатково зазначимо, що на сучасному етапі економічного розвитку підприємства добувної галузі орієнтовано на зовнішні ринки збуту. Іншою особливістю процесів формування потенціалу підприємств видобувних галузей є визначальний вплив природних чинників на діапазон коливань витрат у окремих підприємствах. До них можуть бути віднесені:

• гірничо-геологічні умови розробки родовищ ;

• властивості корисних копалин (у гірничорудній промисловості – вміст корисних компонентів і шкідливих домішок у добутій руді, об’ємна вага руди, міцність руди в масиві й т. п.; у вугільній, торф’яній, сланцевій і газовій промисловості – теплота горіння, зольність, вологість, вміст сірки, спікливість, об’ємна вага і т. п.; у нафтодобувній промисловості – маслянистість, вміст сірки і парафіну в нафті, питома вага летючих речовин і т. п.);

• географічний чинник (відстань від родовища до транспортних шляхів загального користування, до головних пунктів споживання, віддаленість від джерел енергії, освоєність і кліматичні умови району).

Крім того, специфіка діяльності зумовлює належність добувних підприємств до капіталодомінаційних, що дає змогу виокремити певні функціональні зв’язки елементів потенціалу. Зростання виробничого потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу відбувається через поліпшення використання виробничих потужностей, а також через їхнє екстенсивне та інтенсивне нарощування. За таких умов підвищення продуктивності праці спричинятиметься до скорочення затрат живої праці на видобуток 1 тонни вугілля, руди тощо, але зовсім не вплине на обсяги видобутку. Зростання ефективності використання основних виробничих фондів зумовить підвищення продуктивності праці внаслідок випереджального збільшення обсягів видобутку проти зростання затрат живої праці.

Таким чином, формуючи потенціал підприємств добувної промисловості, слід особливу увагу приділяти діагностиці наявного фондового потенціалу, можливостей його якісного та кількісного зростання, а також основних факторів, що перешкоджають максимальній його реалізації.

Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:

• поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства;

• удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

• зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

• підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці.

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.

Саме тому терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що найістотніше на економічно доцільний термін експлуатації впливають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати на практиці дуже простий метод оптимізації термінів експлуатації шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників використовуючи графічний спосіб

• розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

• технічного переозброєння діючого підприємства;

• реконструкції виробництва;

• розширення виробничих потужностей підприємства;

• нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.

Поліпшення використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємств, у тому числі знову введених в експлуатацію, може бути досягнуте завдяки:

1) підвищенню інтенсивності використання виробничих потужностей і основних фондів;

2) підвищенню екстенсивності їхній навантаження.

Більш інтенсивне використання виробничих потужностей і основних фондів досягається насамперед за рахунок технічного удосконалювання останніх.

Інтенсивність використання виробничих потужностей і основних фондів підвищується також шляхом удосконалювання технологічних процесів; організації безперервно-потокового виробництва на базі оптимальної концентрації виробництва однорідної продукції; вибору сировини, його підготування до виробництва відповідно до вимог заданої технології і якості що випускається продукції; ліквідації штурмівщини і забезпечення рівномірної, ритмічної роботи підприємств, цехів і виробничих ділянок, проведення ряду інших заходів, що дозволяють підвищити швидкість обробки предметів праці і забезпечити збільшення виробництва продукції в одиницю часу, на устаткування або на 1 кв. м виробничої площі.

Інтенсивний шлях використання основних фондів діючих підприємств включає, отже, технічне їхнє переозброєння, підвищення темпів відновлення основних фондів. Поліпшення екстенсивного використання основних фондів припускає, з одного боку, збільшення часу роботи діючого устаткування в календарний період (протягом зміни, доби, місяця, кварталу, роки) і з іншого боку, збільшення кількості і питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві й у його виробничій ланки.

Збільшення часу роботи устаткування досягається за рахунок:

1) постійної підтримки пропорційності між виробничими потужностями окремих груп устаткування;

2) поліпшення підходу за основними фондами, дотримання передбаченої технології виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці, що сприяє правильної експлуатації устаткування, недопущенню простоїв і аварій, здійсненню своєчасного і якісного ремонту, що скорочує простої устаткування в ремонті й міжремонтний період;

3) проведення заходів, що підвищують питому вагу основних виробничих операцій у витратах робочого часу, скорочення сезонності в роботі підприємств, підвищення змінності роботи підприємств.

Відомо, що на підприємствах крім діючих верстатів, машин і агрегатів частина устаткування знаходиться в ремонті і резерві, а частина - на складі. Своєчасний монтаж не встановленого устаткування, а також введення в дію усього встановленого устаткування за винятком частини, що знаходиться в плановому резерві і ремонті, значно покращує використання основних фондів.

Найважливішою умовою підвищення змінності є механізація й автоматизація виробничих процесів, і в першу чергу в допоміжних виробництвах, тому що це дозволяє перевести людей із важких немеханізованих робіт на кваліфіковані роботи в другій зміні.

Прискорені темпи механізації підйомно-транспортних, вантажо-розвантажувальних і складських робіт є основою для ліквідації наявної диспропорції в рівні механізації основного і допоміжного виробництва на підприємствах. Це основа для вивільнення значної кількості допоміжних робітників, забезпечення поповнення основних цехів робочою силою, підвищення коефіцієнта змінності роботи підприємств і розширення виробництва на діючих підприємствах без додаткового залучення робочої сили.

Важливий резерв підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей діючих підприємств укладений у скороченні часу міжзмінних простоїв устаткування. Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей залежить значною мірою від кваліфікації кадрів, особливо від майстерності робітників, що обслуговують машини, механізми, агрегати й інші види виробничого устаткування. Творче і сумлінне відношення робітників до праці є важливою умовою поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей.

Будь-який комплекс заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей і основних фондів, розроблювальний у всіх ланках управління, повинний передбачати забезпечення росту обсягів виробництва продукції насамперед за рахунок більш повного й ефективного використання внутрішньогосподарських резервів і шляхом більш повного використання машин і устаткування, підвищення коефіцієнта змінності, ліквідації простоїв, скорочення термінів освоєння знову введених у дію потужностей, подальшої інтенсифікації виробничих процесів.

Величезне значення в поліпшенні використання основних фондів і виробничих потужностей має матеріальне стимулювання робітників.

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

- впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

- наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують вироби до споживачів;

- широке використання прямих тривалих зв'язків;

- розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

- комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва:

- прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

- розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

- удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

- удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

- збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

- наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

- удосконалювання системи розрахунків;

- збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

- ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:

1) Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва.

2) Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.

3) Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивності праці.

4) Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний вплив і на фінансовий стан підприємства.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами варто розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів. В залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв'язані з якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання, удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносяться: комплекси заходів, зв'язаних з підвищенням наукового рівня нормування і планування матеріалоємності промислової продукції, розробкою і впровадженням технічно обґрунтованих норм і нормативів витрати матеріальних ресурсів; комплекси заходів, зв'язаних із установленням прогресивних пропорцій, що полягають у прискореному розвитку виробництва нових, більш ефективних видів сировини і матеріалів.

Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожному конкретному підприємстві - збільшення виходу кінцевої продукції з той самою кількості сировини і матеріалів - залежить від технічного оснащення виробництва, рівня майстерності працівників, рівня організації матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів матеріальних ресурсів.

Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок якого можна досягти 15-20% всієї економії матеріальних ресурсів.

При управлінні оборотними коштами важливо також правильно вибрати метод оцінки матеріально-виробничих запасів, що у підсумку впливає на розмір прибутку підприємства.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання. [6]

Слід також зауважити, що ефективність використання оборотних коштів залежить від багатьох чинників. Серед них можна виділити зовнішні чинники, що роблять вплив незалежно від інтересів і діяльності підприємства, і внутрішні, на яких підприємство може і повинно активно впливати.

До зовнішніх чинників відносяться: загальна економічна ситуація, особливості податкового законодавства, умови отримання кредитів і процентні ставки по ним, можливість цільового фінансування, участь в програмах, що фінансуються з бюджету. Враховуючи ці і інші чинники, підприємство може використовувати внутрішні резерви раціоналізації руху оборотних коштів.

Підвищення ефективності використання оборотних коштів забезпечується прискоренням їх оборотності на всіх стадіях кругообігу. Значні резерви підвищення ефективності використання оборотних коштів закладені безпосередньо в самому підприємстві. У сфері виробництва це відноситься, перш за все, до виробничих запасів. Запаси грають важливу роль в забезпеченні безперервності процесу виробництва, але в той же час вони представляють ту частину коштів виробництва, яка тимчасово не бере участь у виробничому процесі. Ефективна організація виробничих запасів є важливою умовою підвищення ефективності використання оборотних коштів. Основні шляхи скорочення виробничих запасів зводяться до їх раціонального використання; ліквідації наднормативних запасів матеріалів; вдосконаленню нормування; поліпшенню організації постачання, зокрема шляхом встановлення чітких договірних умов постачань і забезпечення їх виконання, оптимального вибору постачальників, налагодженої роботи транспорту. Важлива роль належить поліпшенню організації складського господарства.

Скорочення часу перебування оборотних коштів в незавершеному виробництві досягається шляхом вдосконалення організації виробництва, поліпшення вживаної техніки і технології, вдосконалення використання основних фондів, перш за все їх активної частини, економії по всіх стадіях руху оборотних коштів.

У сфері обігу оборотні кошти не беруть участь в створенні нового продукту, а лише забезпечують його доведення до споживача. Зайве відвернення засобів в сферу обігу – негативне явище. Найважливішими передумовами скорочення вкладень оборотних коштів в сферу обігу є раціональна організація збуту готовій продукції, застосування прогресивних форм розрахунків, своєчасне оформлення документації і прискорення її руху, дотримання договірної і платіжної дисципліни.

Прискорення обороту оборотних коштів дозволяє вивільнити значні суми і таким чином збільшити обсяг виробництва без додаткових фінансових ресурсів, а засоби, що вивільняються, використовувати відповідно до потреб підприємства.

Важливим моментом в розрахунку запасів є знання витрат, пов'язаних з ними. Найбільш істотними з них є:

1. Вартість оформлення замовлення. Тут, як і у будь-якому випадку, виникають як постійні, так і змінні витрати. Постійні витрати – це заробітна плата працівників відділу постачання, вкладення в устаткування, накладні витрати, розраховані на певний об'єм сировини. Змінні витрати залежать від способу оформлення замовлення, вартості пересилки документів, збільшення числа замовлень і інших чинників.

2. Витрати на поточні запаси. Відомо, що кожне підприємство з метою безперебійного функціонування повинне підтримувати мінімальні запаси. І в цьому випадку запаси стають до певної міри формою капіталовкладень. В даному випадку капітал зв'язаний в матеріалах, сировині і товарах. І, природно, якби він був вільний, то він знайшов би своє застосування: навіть помістивши його в банк, можна було б отримувати відсоток. Іншими словами, з погляду економічної науки, створення навіть мінімальних запасів викликає витрати у формі невикористаних можливостей. Поточні витрати на запаси повинні також включати складські витрати. Вони виникають із збільшенням запасів в порівнянні з нормованим об'ємом, оскільки в цьому випадку потрібне розширення складів і т.п. У поточні витрати також слід включити витрати на страхування, псування запасів, розкрадання і т.д.

Найважливішою умовою для вдосконалення управління матеріальними ресурсами є зниження їх витрат на одиницю продукції, зниження матеріаломісткості. У зв'язку з цим необхідно знижувати норми витрачання матеріалів. До матеріальних ресурсів, норми витрат на яких встановлюються в натуральних вимірниках, відносяться сировина і матеріали, паливо і енергія на технологічні цілі, напівфабрикати власного виробництва, пристосування цільового призначення і окремі види матеріалів допоміжного технологічного призначення. По решті матеріальних ресурсів (запасні частини, матеріали для догляду за технологічним устаткуванням і поточного ремонту будівель і споруд) витрати нормуються по укрупнених нормативах з урахуванням вигляду і об'єму робіт, вони є складовою частиною кошторисних ставок витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню, включаючи витрати на зміст і експлуатацію інформаційно-технічних центрів. Під нормою витрати матеріальних ресурсів розуміються їх максимально допустимі величини, при яких забезпечується виробництво одиниці продукції (вироби) певного вигляду і встановленої якості в умовах налагодженого виробництва. Нормування матеріальних ресурсів включає розробку, твердження, впровадження і використання встановлених норм і нормативів витрати в конкретних виробничих умовах.

У системі матеріальних норм виділяють чотири основні групи норм:

– норми витрати в основному виробництві;

– норми витрати на допоміжні та інші потреби;

– норми витрати паливно-енергетичних ресурсів;

– норми витрати на ремонт і експлуатацію основних засобів.

Формування норм по кожній групі полягає, як правило, з двох етапів: розрахунку індивідуальних норм і формування укрупнених (звідних) норм. До складу норм витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції не включаються втрати і відходи понад затверджені норми і нормативи природного спаду, втрату при транспортуванні і зберіганні, а також витрати, обумовлені відступом від встановлених вимог до якості сировини і матеріалів, пов'язані з виробничим браком, випробуванням нових зразків, ремонтом устаткування, відробітком технологічних схем і агрегатів, порушенням і відступом від регламентованих процесів і режимів роботи, профілактикою устаткування, і інші аналітичні види витрат. Норми витрати матеріальних ресурсів встановлюються з точністю не менше 0,05% розрахункового значення норми. Нормування проводиться по кожному елементу матеріальних витрат виходячи з особливостей використання матеріалів.

Поточний запас забезпечує безперебійну діяльність підприємства і є основною частиною оборотних коштів. Тривалість інтервалу між черговими постачаннями встановлюється на основі договорів з постачальниками. На підприємствах, де сировина і матеріали споживаються щодня і рівномірно протягом долі, поточній запас встановлюється у розмірі 50% від тривалості інтервалу між двома суміжними постачаннями. Страховій запас створюється для забезпечення безперебійної роботі підприємства на випадок порушень періодичності постачань матеріалів. Розмір його залежіть від частоті постачань, кількості і віддаленості постачальника. Норма страхового запасу встановлюється у розмірі 50% від потокового складського запасу. Підготовчий запас — це година, необхідний для підготовки і запуску у виробництво матеріалу, що поступає. Розмір підготовчого запасу визначається шляхом множення середньодобової споживи в матеріалі на якийсь годину, необхідне для підготовки матеріалів у виробництво. Нормування оборотних коштів по допоміжних матеріалах. До допоміжних матеріалів відносяться ті матеріали, які не є складовою частиною продукції, але беруть участь в її освіті або входять до складу продукції в невеликих кількостях для додання певних властивостей. Характерним для допоміжних матеріалів є те, що вони відрізняються величезною номенклатурою і їх витрата на кожному підприємстві невелика.

На тих підприємствах, де є матеріали, використовувані у великих кількостях, і матеріали, використовувані в невеликих кількостях, при нормуванні їх ділять на дві групи.

До першої групи відносяться матеріали, споживані у великих кількостях і на значну суму, і норматив по цій групі допоміжних матеріалів розраховується тим же методом, що і норматив по сировині і основним матеріалам.

До другої групи відноситься решта всіх допоміжних матеріалів, і розрахунок нормативу по цій групі проводиться за допомогою аналітичного методу, тобто виходячи з середньої величини фактичних залишків, що склалися, за минулий рік.

Середні залишки допоміжних матеріалів визначаються на підставі звітних даних на початок кожного кварталу, з них виключають всі зайві і непотрібні запаси.

Норма оборотних коштів по цій групі допоміжних матеріалів визначається шляхом ділення середньої величини залишків на одноденну фактичну витрату цих матеріалів на виробництво. Умножаючи цю норму на одноденну планову витрату, визначають норматив по допоміжних матеріалах другої групи. Отже, одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є їх нормування. Незаповнення нормативу приводить до перебоїв у виробництві і реалізації товарів. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації товарів. В умовах ринкової економіки однієї з найважливіших завдань кожного підприємства стає економія матеріальних ресурсів, оскільки саме матеріальні витрати складають велику частину витрат виробництва, від яких безпосередньо залежить величина прибули. А прибуток в умовах ринкової економіки - основне джерело життєзабезпечення підприємства.

Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи (або напрями) економії показують, яким чином, за допомогою яких заходів може бути досягнута економія. На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами слід розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів. З погляду сфери виникнення і використання резервів економії матеріальних ресурсів вони можуть бути підрозділені на три групи: .2. Використання досвіду зарубіжних країн при аналізі матеріальних ресурсів. Запаси підприємства обумовлені перервою в обороті продукції (товари, сировина, готова продукція) між різними фазами циклу: постачання - виробництво - збут. З розвитком економічної кризи, з переходом на нові методи «управління потоками засобів» роль запасів повністю змінилася. Економічний і фінансовий аналітик підприємства не може ігнорувати цю радикальну еволюцію, яка обумовлює прочитання фінансових документів підприємства.

Традиційна концепція про роль запасів. В рамках управління за системою Тейлора наявність запасів на підприємстві розглядається як необхідна умова по двох основних причинах. По-перше, при функціональному підході закупівлі і виробництво партіями відбуваються у вузькоспеціалізованих установах. Останні, у свою чергу, прагнуть до зниження витрат на одиницю продукції, що випускається, і придбанням товарів. Ця політика масових закупівель (виробництва) вимагає запасів які дозволяють відповідним службам здійснювати політику «оптимальних» закупівель в очікуванні, коли служби-споживачі зажадають ці закупівлі. По-друге, запаси вважаються необхідними, оскільки вони є елементами безпеки для підприємства:

– при труднощах постачання;

– сировина і матеріали;

– перед виробничим ризиком (поломки, страйки, брак і т.д.);

• запаси напівфабрикатів і кінцевої продукції;

– при коливаннях продажів ;

запаси кінцевої продукції.

Запаси підприємства містять зазвичай мінімальний рівень, відповідній політиці закупівель і виробництву партіями, до якого додається більш менш значний запас. Нова концепція ролі запасів в контексті нових методів управління. У новій концепції управління (розробленою японцями) запаси не допускаються, вважаються даремними і одночасно небезпечними. В умовах попиту, що росте, і стабільної продукції підприємство може дозволити собі запаси, які рано чи пізно у нього закінчаться, але в умовах нестабільного ринку з високим рівнем конкурентної боротьби така політика складування все менш можлива.

Перехід до умов виробництва «точно в строк» виправдовується необхідністю пристосуватися до попиту споживачів, перетворює виробництво на потік і робить непотрібними запаси. Створення запасів страхового призначення може привести до політики всеприпустимості, зокрема, допущення бракованих товарів. Отже, в рамках концепції управління промисловими потоками «точно в строк» різке скорочення запасів є свідоцтво того, що обслуговування споживачів поліпшується.

Якщо кожен виробничий осередок проводить продукт без дефекту, який потрібний наступному по ланцюжку осередку, то знадобляться лише запаси, викликані наступними причинами:

– розривом в часі між оцінками продажів в короткостроковій перспективі і отриманими замовленнями;

– потребою в деталях, що забезпечують взаємозв'язок між ніжнім і вищими рівнями.

Якщо підприємству вдалося значно скоротити час свого циклу і отримати відмінні прогнозні оцінки за якістю, запаси повинні складати лише незначну частину інвестицій підприємства. Таке різке скорочення запасів, очевидно, має значну дію на функцію складування. Її значення не тільки різко падає, але вона повинна сильно перебудуватися. Фактично епоха централізації функцій складування сировини у кінцевої продукції пройшла. Щоб реалізувати політику «точно в строк», необхідно збалансувати запаси з виробництвом. Функція складування децентралізується, «залучається» безпосередньо до ланцюга операцій. Це ще один приклад дезінтеграції (деспеціалізації) функцій, успадкований від системи Тейлора. Значення аналізу запасів. У контексті традиційного фінансового аналізу аналіз запасів полягає у визначенні того, наскільки запаси відповідають мінімальним нормам в рамках управління постачаннями і серійним виробництвом. Перевищення норм запасів оцінюється з погляду управління запасами. За зайвим обсягом запасів фінансовий аналітик виявить:

– вартість необхідного капіталу для їх фінансування;

– вартість приміщень, які вони використовують;

– витрати по їх прийому і управлінню.

Наявність складів значніших за об'ємом, ніж у конкурентів, що вже перейшли на систему «точно в строк», означає не тільки появу «класичних» витрат, а також і збереження невідповідних методів управління, які, природно, означатимуть для підприємства втрату клієнтів, нездатність вчасно їх задовольнити із-за вимог цієї клієнтури, що постійно ростуть. Деякі дослідники включають у витрати на складування втрати клієнтури або втрати на брак, які відбуваються в результаті збереження системи виробництва Тейлора, тоді як ринкові умови змінилися. Загальні принципи аналізу запасів. Питому вагу запасів підприємства не можна визначити на базі абсолютних величин, необхідно привести його у відносні величини з урахуванням розмірів підприємства. Фінансові аналітики використовують показники оборотності запасів. Мета цих показників полягає в тому, щоб зіставити ті або інші запаси з їх споживанням, тобто з використанням запасів за використовуваний період.

Порівняння запасів з виходом продукції може відбутися двома способами:

– можна поставити споживання в чисельник, а запаси в знаменник, у такому разі ми отримуємо показник, який виражає кількість оборотів, що здійснюються запасами за даний період (кількість виходів запасів в споживання).

– можна також обчислити зворотний показник: в цьому випадку ми отримаємо частку споживання в запасах. Дуже часто аналітики обчислюють саме другий показник, коли в знаменнику фіксується щоденне споживання (середнє за період). Це дозволяє отримати цифру, яка відображає кількість днів, необхідних для того, щоб збути запаси. Залишається дати деякі уточнення по чисельнику (запаси) і знаменнику (щоденне споживання). Оцінка запасів. Питання не викликає труднощів, якщо запаси трохи варіюються за даний період. Тоді можна узяти початкові і кінцеві запаси для розрахунку. Якщо зміни в поточному періоді значні, то необхідно обов'язково використовувати середній запас. У разі сезонних підприємств зміни можуть мати екстрений характер і вимагати особливого вивчення. Підрахунок споживання. Відповідні дані можна отримати безпосередньо з рахунків або ж шляхом непрямого розрахунку: Споживання за період = Початковий запас + Надходження – Кінцеві запаси. Початкові і кінцеві запаси можна легко визначити за даними балансу, з надходженнями ж справа йде складніше. Такими є базові принципи, але зовнішній аналітик із-за недостатньої інформації не завжди зможе їх застосувати. Тому необхідно мати запасні варіанти, що менш задовільно з погляду теорії, але проте корисно. Управління запасами – це дуже важлива і відповідальна ділянка роботи. Від оптимальності запасів залежать всі кінцеві результати діяльності підприємства. Ефективне управління запасами дозволяє прискорити оборотність капіталу і підвищити його прибутковість, зменшити поточні витрати на їх зберігання, вивільнити з поточного господарського обороту частину капіталу, реінвестуючи його в інші активи. Мистецтво управління запасами полягає в:

– оптимізації загального розміру і структури запасів ТМЦ;

– мінімізації витрат по їх обслуговуванню;

– забезпеченні ефективного контролю за їх рухом.

Важливу роль в управлінні запасами грає логістика, яка використовується для оптимізації товарних потоків в просторі і в часі. Вона координує рух товарів по всьому ланцюжку «постачальник – підприємство – покупець» і гарантує, що необхідні матеріали і продукти будуть надані своєчасно, в потрібному місці, в необхідній кількості і бажаної якості. В результаті скорочуються витрати на складування, значно зменшується тривалість знаходження капіталу в запасах, що сприяє прискоренню його оборотності До узагальнюючих показників ефективності використання матеріалів у виробництві відносяться: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача, питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів і показник прибули на гривну витрат. Ефективність використання оборотних коштів означає прискорення їх оборотності і вивільнення з обороту, що є додатковим джерелом фінансування приросту оборотних коштів. Уповільнення оборотності приводить до іммобілізації оборотних коштів і зростання частки позикового і привернутого капіталу в джерелах фінансування. Одним з елементів процесу управління оборотними коштами підприємства є нормування. Незаповнення нормативу приводить до перебоїв у виробництві і реалізації продукції. Наднормативні запаси товарно-матеріальних цінностей відволікають з обороту грошові кошти і свідчать про недоліки в матеріально-технічному забезпеченні, неритмічності процесів виробництва і реалізації продукції. Необхідною умовою вдосконалення управління є корінна реконструкція його технічної і інформаційної бази на базі автоматизованої системи обліку. Одним з найважливіших завдань є подальший розвиток і вдосконалення інформаційних систем підприємств з використанням сучасних методів управління і технічних засобів.