Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил

Наука про розміщення продуктивних сил і регіональну еконо­міку використовує знання економічного, соціального, демографічно­го, історичного, політичного і природничого характеру. Тому вико­ристовуються різноманітні методи дослідження РПС і регіональної економіки, які можна поділити на загальнонаукові й спеціальні. Загальні методи — системний, історичний, порівняльний, кар­тографічний, нормативний, метод техніко-економічних показ­ників та ін. — використовуються у багатьох науках. До спеціальних можна віднести ряд економічних, статистичних, соціологічних, економіко-математичних та інших методів.

Прийнято також виділяти традиційні і нові методи дослідження. Традиційними вважаються методи, які тривалий час використову­ються у наукових дослідженнях і вже стали звичними. Нові методи включають найновіші розробки й підходи до дослідження проблем РПС і РЕ. Умовно всі загальнонаукові методи можна віднести до тра­диційних, а значну частку спеціальних методів — до нових. Хоча се­ред останніх є також підходи, які поступово стають традиційними, наприклад, балансовий метод, метод індексів та ін. До найновіших спеціальних методів слід віднести деякі економічні моделі, метод геоінформаційних систем (Г/С¹ -технологій).

Поділ методів на загальні і спеціальні, нові й традиційні є умов­ним. Нові та спеціальні методи поступово трансформуються в тра­диційні й загальні (за умовами значного історичного терміну їх ви­користання). Деякі традиційні і загальні методи після внесення в них нових аспектів перетворюються на найновіші методи, наприк­лад, ГІС-технології (це старий системний аналіз з використанням найновіших можливостей сучасної комп'ютерної техніки).

Загальнонаукові методи дослідження

Системний аналіз є фундамен­тальним (універсальним) методом дос­лідження всіх наук. Його суть — під­хід до дослідження будь-якого об'єкта як до системи. Цей метод має особли­ве значення для вивчення територіальних аспектів економіки. Як правило, територіальні господарські системи (економічні райони, галузеві й міжгалузеві комплекси, територіально-ви­робничі комплекси та ін.) є складними утвореннями соціаль­но-економічного і природного характеру. Тріада «природа — гос­подарство —■ населення» — головний предмет територіальних (регіональних) досліджень. Отже, системний, або комплексний, підхід до вивчення проблем РПС і РЕ є головною методологічною вимогою їх наукового дослідження.

Історичний метод також є одним з найвідоміших загально-наукових методів дослідження. Він переважає у регіональних до­слідженнях тому, що господарство, населення, природа — це інер­ційні системи. Кардинальні зміни в їх розвитку можливі тільки протягом тривалого часу. Вивчення динаміки показників є необ­хідною умовою визначення тенденцій розвитку і розміщення.

Дослідження динамічних рядів в економіці зазвичай охоплює період не менш як 5 років.

Порівшільний метод дає змогу визначити відмінності у рів­нях і особливостях розвитку різних територіально-господарських структур. Цим методом можна обчислити відносну ефективність функціонування різних об'єктів господарської діяльності. Часто історичний і порівняльний методи поєднують в один — історико-порівняльний метод.

Графічні методи є універсальним засобом наочного відобра­ження об'єктів і явищ дослідження. Сучасна комп'ютерна техніка дає змогу з невеликими витратами часу і праці практично мати будь-яке графічне зображення (графіки, діаграми та ін.). Графічні методи використовують переважно у дослідженнях динаміки роз­витку і структури об'єктів.

Найважливішим з них у територіальних дослідженнях є картог­рафічний метод. Вивчення територіальних аспектів розвитку гос­подарства і населення неможливе без картографічного матеріалу (карти, картосхеми, картограми, картодіаграми та ін.). Комп'ю­терні технології дають необмежені можливості у його використанні.

Методом техніко-економічних показників можна кількісно і якісно вимірювати будь-які процеси і об'єкти, бо кожен такий по­казник є своєрідною одиницею виміру їх ознак, характеристик, особливостей. Науковим виробленням цих показників займається статистика. В окремих науково-дослідних працях для поліпшення аналізу пропонуються нові техніко-економічні показники, які посту­пово можуть стати традиційними. Вони мають переважно інтег­ральний характер, тобто складаються з ряду звичних статистичних показників, наприклад, більшість індексних величин.

У територіальних дослідженнях найважливішим є аналіз таких груп техніко-економічних показників:

1. Показники, що характеризують обсяги виробництва продук­ції, товарну (реалізовану) продукцію, динаміку виробництва (темпи зростання, приріст, темпи приросту) та ін.

2. Показники, що відображають технологічні особливості різних галузей господарства. Значною мірою вони визначають фактори розміщення окремих галузей і специфіку територіальної орга­нізації, яка відповідає їм. Знання технологічних особливостей галу­зей є необхідним критерієм оцінки правильності (ефективності) розміщення підприємств. Наприклад, у хімічній промисловості, ко­льоровій металургії часто можна мати однакову кінцеву продукцію, вироблену з різної сировини із застосуванням різних технологій. Відповідно до цього розміщення підприємств орієнтоване на різні фактори. Схожий ефект може бути у разі зміни технологій. Так, ви­робництво каучуку раніше орієнтувалося на привізний латекс з ге­веї, потім — на райони вирощування картоплі, а тепер — на можли­вості постачання нафти.

Серед технологічних найважливішими є показники: ресурсо-місткість (паливо-, енерго-, водо-, матеріаломісткість та ін.), тру­домісткість, наукомісткість, транспортомісткість, фондомісткість, капіталомісткість, екологомісткість (відношення кількості забруд­нювальних речовин до одиниці кінцевої продукції) та ін. їх обчис­люють за співвідношенням обсягу ресурсів, що споживаються у виробництві, до обсягів виробництва кінцевої (готової) продукції. Отже, ці показники виражають кількість одиниць ресурсу на ви­робництво одиниці продукції. Відповідно до цього виробництва поділяються на ресурсомісткі (розмішуються поблизу джерел сиро­вини), трудомісткі (орієнтуються на трудові ресурси), наукомісткі (тяжіють до наукових центрів) та ін.

Аналіз технологічних показників та порівняння їх з норматив­ними (або середніми по галузі, країні, світу) дає змогу визначити ефективність використання ресурсів, а отже, і рівень техно­логічності підприємств (відповідності їх вимогам НТП). Наприк­лад, економіка нашої країни є занадто ресурсомісткою (на вироб­ництво кінцевої продукції витрачається ресурсів і енергії у 3-5 разів більше, ніж у високорозвинених країнах). Внаслідок цього вітчизняна продукція часто є дорогою і не конкурентоспроможною на світовому ринку.

3. Показники ефективності виробництва, до яких належать собівартість (поточні витрати), обсяг капітальних вкладень (інвестицій), прибуток, продуктивність праці (співвідношення обсягів виробництва (товарної або чистої продукції) до витрат праці (кількість годино-людей роботи та ін.), співвідношення тем­пів зростання заробітної плати і продуктивності праці, знижен­ня частки ручної праці, фондоозброєність (скільки одиниць ос­новних виробничих фондів припадає на одиницю продукції або одного працюючого), фондовіддача (скільки одиниць продукції дає одиниця основних виробничих фондів), ефективність ка­пітальних вкладень (приріст обсягів виробництва на одиницю інвестицій; строк окупності капітальних вкладень — співвідно­шення обсягу інвестицій на річний прибуток), рентабельність продукції (відношення прибутку підприємства до собівартості виробництва), рентабельність виробництва (відношення при­бутку до вартості основних фондів), абсолютна економічна ефективність (відношення прибутку до приведених витрат на виробництво) та ін. Ці показники потрібні для аналізу розміщен­ня виробництва, оскільки дають змогу визначити недоліки, по­милки і диспропорції у територіальній організації господарства.

4. Показники, що характеризують особливості міжрайонних та внутрішньорайонних економічних, виробничих та інших зв'язків. Як правило, це дані про обсяг вивозу і ввозу сировини, палива, ма- теріалів, готової продукції та ін. їх аналіз має особливе значення в територіальному дослідженні, оскільки вони відображають спе- цифікудвстановлення зв'язків між окремими підприємствами, г - лузями, регіонами, країнами. За цими показниками можна виз- начити рівень забезпечення ресурсами, розподіл по території технологічних стадій виробництва, спеціалізацію і зв'язки кооперу- вання, формування територіально-господарських систем (угрупо- вань, комплексів, промислових центрів і вузлів, економічних ра- йонів). Пріоритетне значення вони мають також для розробки між- галузевих балансів, оптимізаційного моделювання територіальної організації господарства. Загалом вивчення зв'язків становить основу науки про РПС і РЕ.

5. Інноваційні показники визначають ступінь розвитку НТП, відповідальність технологій світовим стандартам. Найважливішими з них є ті, що відображають частку чинних або впровадження нових прогресивних (екологічно чистих, ресурсозберігаючих, високих, біо­логічних та ін.) технологій.

6. Соціальні (соціально-економічні) показники є головними в дослідженні особливостей соціально-економічного розвитку регіонів. Це можуть бути демографічні показники (природний приріст, стате­во-вікова структура населення та ін.); показники рівня життя насе­лення (доходи населення, зміни в структурі споживання продоволь­чих та непродовольчих товарів, забезпеченість житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, до­шкільними закладами тощо); показники, які характеризують зай­нятість населення (кількість трудових ресурсів та їх зайнятість, структура зайнятості, кількість безробітних та ін.); показники рівня розвитку соціальної і виробничої інфраструктури (транспорту, зв'яз­ку, сфери послуг та ін.); екологічні показники (рівень забруднення, збитків, відшкодування збитків та ін.) та ін.

Розглянуті показники не вичерпують усього багатства техніко-економічних, соціально-економічних, економічних та інших даних, потрібних для аналізу регіональної економіки та РПС. Доцільність їх вибору залежить від конкретних завдань територіальних досліджень.

Розглянуті показники не вичерпують усього багатства техніко-економічних, соціально-економічних, економічних та інших даних, потрібних для аналізу регіональної економіки та РПС. Доцільність їх вибору залежить від конкретних завдань територіальних досліджень.

Формули обчислення основних техніко-економічних показників дано в додатку 3.

Нормативний метод дає змогу визначити, наскільки «погани­ми» чи «гарними» є явища або об'єкти, що досліджуються. Його вико­ристовують порівнянням чинних показників з нормативними або стандартним (чи середніми за рівнем). У регіональних дослідженнях для порівняння використовують різні соціальні, економічні, тех­нічні, екологічні та інші нормативи. Розрізняють міжнародні, дер­жавні (затверджені Держстандартом України), відомчі (нормативи галузеві, різних відомств і організацій) та інші нормативи. Наприк­лад, є нормативи використання ресурсів (природних, трудових та ін.) у кожному виді виробництва; забезпеченості населення об'єктами сфери послуг (нормативи житла, торгівельних площ, зак­ладів освіти, охорони здоров'я та інші на душу населення); фізіо­логічні норми споживання харчової продукції (на душу населення); ефективності виробництва (рентабельності, ресурсомісткості, строків окупності капітальних вкладень) та ін. Нормативи і стан­дарти з часом змінюються, що слід враховувати у науково-дослідній роботі.

Часто в регіональних економічних дослідженнях треба зробити порівняння не з нормативами, а з іншими чинними показниками. Як правило, це так звані базові і середні показники, які виступають своєрідними нормативами у кожному конкретному дослідженні. Базові показники використовуються переважно для аналізу ди­наміки процесів. За «базу» приймаються показники певного року, вибір якого залежить від мети аналізу. Дані на всі інші роки розра­ховуються відносно базового показника, найчастіше у вигляді про­центів.

Середні по галузі, регіону, країні, світу показники використо­вують для визначення рівня розвитку об'єкта дослідження по­рівняно із загальними (середніми) тенденціями розвитку анало­гічних об'єктів.

Метод типології і класифікації використовується для групу­вання об'єктів з однаковими або схожими рисами.

Типологія — це поділ за певними якісними характеристиками (ознаками) сукупності об'єктів (явищ) на групи. Наприклад, типо­логія міст за функціями.

Класифікація — групування об'єктів переважно за кількісними ознаками (межа між класами, як правило, виділяється за критични­ми величинами, в яких зміни кількісних ознак приводять до появи нової якості). Класи відображають динаміку розвитку об'єктів або їх ієрархію. Наприклад, типологія поселень за чисельністю населення.

СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У регіональних дослідженнях до спе­ціальних слід віднести три групи методів: економіко-математичні (у т. ч. економет-ричні), соціологічні і ГІС-технології.

Економіко-математичні методи. Суть їх полягає у формалізованому описі економічних явищ і про­цесів у вигляді систем математичних рівнянь, моделей. Еконо-міко-математичний апарат дуже великий. Ми розглядаємо ме­тоди, які найчастіше використовуються в економічному аналізі територіальної організації господарства.

Економіко-статистичні методи є загальноекономічними. Розробленням конкретних способів обробки статистичної інформації займається математична статистика. Серед великої сукупності цих способів для обробки економічних показників найчастіше вико­ристовують метод вибору, який дає змогу розмежувати дійсні й ви­падкові ознаки об'єкта дослідження. Суттєвими характеристиками великих сукупностей ознак можуть бути, наприклад, середні значен­ня, медіана, дисперсіята ін. Цим методом можна дослідити ймовірну залежність та зв'язок між випадковими величинами.

Ще один з відомих статистичних методів — кореляційний. За коефіцієнтом кореляції (К) двох послідовностей змінних величин визначають ступінь їх взаємозалежності. Цей взаємозв'язок може бути повним (К = 1) або його зовсім може не бути (К = 0). За допомо­гою кореляційного аналізу можна досліджувати не тільки дві (парна кореляція), а більшу кількість змінних (множинна кореляція).

З кореляційним аналізом тісно пов'язаний регресійний аналіз (метод регресій). Цим методом установлюють логіку зв'язків (пос­лідовність) між чинниками і наслідками (результатами) процесів у випадках, коли наслідки дії не є детермінованими (жорстко зу­мовленими). Тобто цим методом досліджують імовірність відхилен­ня від стандартного процесу, тобто його використовують для до­сліджень типу «що буде, коли...». Найбільше значення він має для вироблення імітаційних моделей, які імітують (повторюють) ре­альні процеси.

Метод індексів передбачає розрахунки пошукових величин по­рівняно із середнім, нормативним або базовим рівнем (показни­ком). Застосовують переважно для аналізу динамічних рядів та виз­начення рівнів розвитку об'єктів дослідження. Зазвичай він є головним у дослідженнях рівнів розвитку регіонів країни (регіональ­на діагностика) і країн світу.

Економетричні методи є одними з найважливіших серед економіко-математичних методів. їх головний інструмент — еко­номіко-математичні моделі, до яких належать лінійне програму­вання, міжгалузевий баланс, моделі теорії економічного зростання, теорія графів, теорія ігор та ін. Моделі поділяються на статичні (фіксовані за часом) і динамічні

1. Балансовий метод— один з універсальних економічних ме­тодів. Частково він виходить за рамки економетричних методів (до останніх безпосередньо належить тільки метод міжгалузевого ба­лансу). Розрізняють баланси матеріальні (ресурсні: баланси палива, енергії, сировини, води, земельних угідь, трудових ресурсів та ін.; го­тової продукції) і грошові (баланси готової продукції у вартісному виразі, фінансові та ін.). У регіональних дослідженнях використову­ють переважно баланси ресурсні, готової продукції і міжгалузеві. Балансові розрахунки можуть охоплювати різні за масштабами те­риторії. Залежно від цього вони поділяються на мікробаланси (ло­кальний рівень — одне підприємство, група їх, місто); мезобаланси (рівень окремої галузі, регіону, економічного району, області); мак-робаланси (рівень країни, групи галузей, глобальний).

Баланси відображають співвідношення: «виробництво — споживан­ня», «витрати — випуск», «завезення — вивезення», «прибуток — витрати».

Міжгалузевим балансам віддають перевагу під час розробки про­грам (прогнозів) розвитку регіонів, оптимізації розміщення господар господар­ства в межах регіону, визначення міжрегіональних пропорцій розміщення виробництва. За своєю суттю такий баланс є опти-мізаційною моделлю, яка встановлює загальні пропорції розвитку господарства в районі, країні. В регіональній економіці переважають оптимізаційні моделі регіонального розвитку В. Леонтьєва, У. Ізарда.

Міжгалузеві баланси розробляють як у межах країни (дода­ток 4), так і по регіонах (територіальні баланси). Застосовують тери­торіальні баланси земельних, лісових, водних, трудових ресурсів тощо. Останні використовують також за простою формулою (без III і IV квадрантів) і у внутрішньогалузевих розрахунках.

2. Оптимізаційні моделі — це методи знаходження найефек­тивнішого рішення. У регіональних дослідженнях використовується багато оптимізаційних моделей. Одна з найпоширеніших — метод лінійного програмування (перша за часом виникнення і найпоши­реніша складова оптимізаційного програмування), а також нелінійне, дискретне, динамічне та інші види програмування. Цей метод дає змогу розв'язувати екстремальні задачі, в яких між змінними діє лінійна залежність. Одним із їх різновидів є задачі лінійно-транс­портного програмування (відкриті й закриті). їх суть полягає у по­шуку найоптимальнішого варіанта постачання продукції за зада­ною кількістю постачальників і споживачів. За алгоритм розв'язання приймають математично-матричний метод.

Найпростішою, але надійною моделлю для одержання досто­вірного результату є закрита виробничо-транспортна задача. її формалізований вигляд (з урахуванням обмежень) і конкретний приклад розв'язання подано в додатку 5.

Ще простішим варіантом розв'язання такої задачі (з двома ви­робниками та умовою, що уся продукція споживається у межах їхних зон збуту) є формула розрахунку виробничо-збутової зони — визначення економічних меж рівнозначних виробничо-транспор­тних витрат. Раціональний радіус перевезення продукції Р визнача­ють за приведеними витратами на одиницю продукції у пунктах Пі, Пг з урахуванням відстані між ними Д і транспортних витрат на 1 ткм при перевезенні від одного пункту до другого Ті і від другого до першого Тг:

_г_п₂-п_{1 +} Т₂Д т₂ + А

Обґрунтовуючи розміщення збутових зон, слід звертати увагу й на те, що в реальному житті на межі зонування може виявлятися вплив політичних, соціальних та інших чинників. Тому пов'язані з цим обґрунтуванням розрахунки є лише теоретичними оптималь­ними моделями збутового районування.

За розробку основ лінійного програмування Л.В. Канторович (1912-1986) та Т. Купмансбумл нагороджені в 1975 р. Нобелівською премією.

Серед інших оптимізаційних моделей слід відмітити моделі те­риторіальних пропорцій, розроблені відомими радянськими еко­номістами B.C. Немчиновим (1894-1964) та М.М. Албєговим. Ця мо­дель має такі особливості:

• умови розвитку й розміщення кожного виробництва в окре­мому районі подано у вигляді функції, котра характеризує зміну витрат по галузі в цілому залежно від обсягу виробництва її про­дукції в даному районі;

• економічні показники виробництва і перевезення продукції в окремих районах подано у вигляді коефіцієнтів цільової функції, в розрахунках якої широко використовуються прямі витрати.

Метою досліджень за допомогою цієї моделі є визначення основ­них територіальних пропорцій розміщення галузей промисловості. Вона дає змогу зробити варіантні розрахунки для визначення най­важливіших чинників розміщення виробництва. Так, змінюючи об­числені як гранично допустимі розміри використання трудових, вод­них та інших ресурсів в окремих районах, можна досліджувати вплив на формування територіальних пропорцій розміщення вироб­ництва таких важливих чинників, як, наприклад, співвідношення чисельності зайнятих у промисловості в різних районах країни.

На Заході поширені імітаційні моделі, які розробляються мето­дом регресій. Вони є багатоваріантними сценаріями розвитку гос гос­подарства для регіонів або країни в цілому та основою індикативно­го (рекомендаційного) планування.

3. Теорія графів (або графоаналітичний метод). Засновником теорії графів вважають швейцарського математика Л. Ейлера (1707-1783). Сучасна інтерпретація цього методу для економічних досліджень дуже широка. Його суть полягає в тому, що ряд об'єктів дослідження розглядається у вигляді точкових елементів, пов'яза­них між собою векторами зв'язків. За його допомогою розв'язують задачі оптимізації схеми перевезень продукції від постачальника до споживача, визначають найоптимальніші маршрути перевезень. На цьому методі ґрунтується використання сітьових методів плану­вання та управління. Метод графів корисний також для створення цільових комплексних програм.

4. Теорія гри — один з найсучасніших економічних методів. її засновником вважається відомий науковець XX ст. Д. Нейман (1903-1957). Використовують переважно в дослідженнях так зва­них «конфліктних ситуацій» для узгодження інтересів зацікавлених сторін, що є найважливішим для пошуку компромісних варіантів розв'язання комплексних регіональних проблем.

Географія поведінки

Географія поведінки — нова наука, яка досліджує вплив поведінки люди­ни, зумовлений її належністю до пев­них соціальних груп, культурою, традиціями, менталітетом, етніч­ними та психологічними особливостями, на облаштування (районне планування) території, як правило, на локальному рівні (формуван­ня міських та сільських поселень, об'єктів соціальної інфраструк­тури тощо). Методи географії поведінки застосовуються також у до­слідженнях у сфері стратегічного менеджменту, тобто для з'ясування різних інтересів у процесі прийняття рішень щодо подальшого роз­витку і розміщення підприємств та інших об'єктів господарства.

ГІС технології

Метод геоінформаційних сис­тем — найновіший комплексний ме­тод аналізу соціально-економічних та інших регіональних проблем. Комп'ю­терні технології дають змогу істотно полегшити й поліпшити збір, обробку, оцінювання та прогнозування важливих показників роз­витку соціально-економічних регіональних систем та їх картогра­фування. ГІС-технології широко використовуються у високорозви-нених країнах для прийняття рішень у плануванні, управлінні, проектуванні, створенні інформаційних банків, автоматизації кар­тографування, побудові кадастрів у виробництві, на транспорті, у зв'язку, бізнесі, освіті, туризмі та ін. Початок розвитку ГІС-тех-нологій припадає на 60-ті роки XX ст. Вони були створені у США для автоматизації розробки карт.

В Україні необхідність формування регіональних геоінформа­ційних систем, основною метою яких є розроблення технологій інформаційно-аналітичного забезпечення управління областю, ад­міністративним районом і містом, обґрунтована у Законі «Про на­ціональну програму інформації» (1998). Програмний блок ГІС — це сукупність інтегрованих програмних моделей, які застосовуються в регіональному плануванні та управлінні, аж до організації (район­ного планування) територій, розвитку інфраструктури, природоко­ристування тощо.

Географія поведінки — нова наука, яка досліджує вплив поведінки люди­ни, зумовлений її належністю до пев­них соціальних груп, культурою, традиціями, менталітетом, етніч­ними та психологічними особливостями, на облаштування (районне планування) території, як правило, на локальному рівні (формуван­ня міських та сільських поселень, об'єктів соціальної інфраструк­тури тощо). Методи географії поведінки застосовуються також у до­слідженнях у сфері стратегічного менеджменту, тобто для з'ясування різних інтересів у процесі прийняття рішень щодо подальшого роз­витку і розміщення підприємств та інших об'єктів господарства.

Метод геоінформаційних сис­тем — найновіший комплексний ме­тод аналізу соціально-економічних та інших регіональних проблем. Комп'ю­терні технології дають змогу істотно полегшити й поліпшити збір, обробку, оцінювання та прогнозування важливих показників роз­витку соціально-економічних регіональних систем та їх картогра­фування. ГІС-технології широко використовуються у високорозви-нених країнах для прийняття рішень у плануванні, управлінні, проектуванні, створенні інформаційних банків, автоматизації кар­тографування, побудові кадастрів у виробництві, на транспорті, у зв'язку, бізнесі, освіті, туризмі та ін. Початок розвитку ГІС-тех-нологій припадає на 60-ті роки XX ст. Вони були створені у США для автоматизації розробки карт.

В Україні необхідність формування регіональних геоінформа­ційних систем, основною метою яких є розроблення технологій інформаційно-аналітичного забезпечення управління областю, ад­міністративним районом і містом, обґрунтована у Законі «Про на­ціональну програму інформації» (1998). Програмний блок ГІС — це сукупність інтегрованих програмних моделей, які застосовуються в регіональному плануванні та управлінні, аж до організації (район­ного планування) територій, розвитку інфраструктури, природоко­ристування тощо.

На пострадянському просторі ГІС-технології вперше були засто­совані МДУ ім. М.В. Ломоносова на навчальній базі географічного факультету «Сатіно». Нині цей метод поширюється в Росії, інших країнах СНД. В Україні ГІС-технології, хоч і дуже повільно, впровад­жуються в Києві, Одесі, Сімферополі та інших містах.

На пострадянському просторі ГІС-технології вперше були засто­совані МДУ ім. М.В. Ломоносова на навчальній базі географічного факультету «Сатіно». Нині цей метод поширюється в Росії, інших країнах СНД. В Україні ГІС-технології, хоч і дуже повільно, впровад­жуються в Києві, Одесі, Сімферополі та інших містах.

Метод факторного аналізу найефективніший для пошуку най­важливіших (найвпливовіших) факторів з великої їх сукупності. Як правило, використовується для їх ранжування (впорядкування за рівнем значущості) з допомогою відповідного математичного алго­ритму рішення.

РПС часто називають наукою факторів (чинників), що дає під­стави вважати цей метод найдоцільнішим для розв'язання задач вибору місця розміщення нових підприємств та аналізу ефектив­ності функціонування діючих господарських об'єктів.

Соціологічні методи дослідження. Соціологічні методи ви­користовують у дослідженнях соціальних аспектів РПС і РЕ пере­важно для аналізу проблем формування регіональних спожив­чих ринків, зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструк­тури. Ці методи розробляє наука соціологія. Основними з них є ме­тоди опитування населення (анкети, тести, реєстри питань та ін.), формулювання яких вимагає обов'язкового додержання пра­вил валідності, надійності, репрезентативності, стандартизації.

Валідність — це об'єктивність, достовірність інформації, пра­вильність формулювання запитань для опитування. Поставлені пи­тання мають відображати об'єктивну дійсність, а не суб'єктивні по­гляди людини, яку опитують.

Надійність означає точність показників опитування без похи­бок виміру, а також відносну рівноцінність запитань для респон­дентів (для цього вводиться ціна кожного завдання в балах). Для оцінювання значущості запитань використовують факторний аналіз, який спочатку застосовувався у психологічних досліджен­нях, а згодом — і для обробки статистичних даних в економічних дослідженнях.

Репрезентативність означає придатність запитань, наприк­лад, анкети щодо різних соціальних груп людей, а також визначен­ня межі опитування — кількості людей, яких треба опитати для от­римання достовірного результату дослідження.

Стандартизація— процедура середньостатистичного обчис­лення частоти різних відповідей. Вона дає змогу визначити шкалу значень, за якою потім оцінюють відповіді на запитання окремих респондентів.

Недодержання вказаних вимог робить будь-яке опитування не­науковим.

29