- •1. Самодержавство
- •2. Особливості розвитку промисловості
- •3. Особливості селянського суспільства
- •4. «Робітниче питання»
- •1. Ліберали
- •2. Революційні і національні рухи
- •3. Криза 1900-1903 рр.
- •1. Від російсько-японської війни до Кривавої неділі
- •2. Два шляхи революції
- •3. Підйом революційного руху і Жовтневий маніфест
- •4. Поразка соціальної революції і повернення до консерватизму
- •5. Перша Дума і кінець парламентських ілюзій
- •6. Друга Дума - доказ неможливості політичного оновлення
- •II. Столишнські реформи: невдача просвіченого консерватизму
- •1. Основи «оновлення» країни
- •2. Політичні й ідеологічні переваги
- •3. Економічні переваги
- •4. Помилки Столипіна
- •5. 1912-1914 Рр.: політичний застій і соціальне бродіння
- •2. Нищівні поразки на фронті, розвал економіки, політичне безсилля
- •3. Розкол опозиційних рухів
- •II. Лютнева революція та падіння царизму
- •1. Лютневі дні
- •2. Встановлення «двовладдя» і зречення Миколи II
- •1. «Двовладдя» або багатовладдя?
- •2. «Звільнення» слова
- •4. Коаліційний уряд і зростання соціальної напруженості
- •5. Криза літа 1917 р.
- •6. Крах державних інститутів і розпад суспільства
- •7. Взяття влади більшовиками
- •1. Перші декрети
- •2. Робітничий контроль і початок націоналічації
- •3. Витіснення Рад і розпуск Засновницьких зборів
- •II. Брест-литовський договір та
- •III. Громадянська війна та іноземна інтервенція
- •1. На фронтах громадянської війни
- •2. Іноземна інтервенція
- •IV. «військовий комунізм»
- •1. Створення Червоної Армії
- •2. Націоналізація та мобілізація економіки
- •3. Встановлення політичної диктатури
- •4. Кінець громадянської війни: чому більшовики перемогли?
- •5. Народження Комінтерну
- •V. Криза «військового комунізму»
- •1. Економічна відсталість і соціальна деградація
- •2. Зміни і криза в партії
- •3. Кронштадтське повстиннії
- •4. X партійний з'їзд - вирішальний поворот
- •1. Право на самовизначення: теорія і реальність
- •2. Спроби союзного об'єднання
- •3. Яким бути Союзу?
- •4. Як створити «новий соціум смільної долі»?
- •5. Політика в області культури та релігії
- •II. «союз робітників і селян»
- •1. Неп у сільському господарстві
- •2. Неп у промисловості
- •3. Суспільне невдоволення
- •4. Суперечки про шляхи розвитку країни
- •III. Політична боротьба
- •1. «Остання ленінська битва»
- •2. Перші битви за владу
- •3. Ленінська спадщина
- •4. Розкол «трійки»
- •5. «Об'єднана опозиція»
- •6. Роздуми над невдачею
- •IV. Кінець непу
- •1. Зима 1927-28 р., хлібозаготовча криза
- •2. Розгром «правої опозиції»
- •3. Уперед без оглядки
- •2. Перша п'ятирічка: Індустріалізація. Культурна і соціальна революція
- •3. Партія і «великий перелом»
- •II. Розрив і змова (1934-1939 рр.)
- •1. XVII з'їзд партії. Початок розриву
- •2. Вбивство Кірова. Втілення ідеї змови
- •3. Рік 1935-й, вирішальний
- •4. Значення першого Московського процесу
- •5. Єжовщина. Боротьба з бюрократією, терор та економічна криза
- •6. XVIII з'їзд партії. Початок розрядки?
- •III. Підсумки вирішального десятиріччя
- •1. Становлення моделі економічного розвитку
- •2. Суспільство зруйнованих структур
- •3. Демонізм, «соціалістична законність», націоналізм і повернення до етичних підвалин
- •II. Основні напрями радянської зовнішньої політики в роки непу (1921-1928)
- •3. Німеччина як головний партнер у Європі
- •2. Складності в радянсько-британських і радянсько-фрашіузьких відносинах
- •3. Китай як головний партнер в Азії
- •III. Боротьба проти «соціал-фашизму» і «загострення капіталістичних протиріч» (1928-1933)
- •1. VI конгрес Комінтерну: крутий поворот
- •2. Міф про «капіталістичне оточення»
- •3. Розширення радянської диплома пічної діяльності
- •IV. Радянська дипломатія і «колективна ьезгїека» (1934-1939)
- •1. «Новіш курс» радянської дипломатії
- •2. Срср і війна в Іспанії
- •3. Крах політики «колективної безпеки»
- •V. Ера радянсько-німецького пакту та його наслідки (1939-1941)
- •1. Радянсько-німецький пакт
- •2. Секретний протокол в дії
- •3. Погіршення радянсько-німецьких підноснії
- •1. План «Барбаросса»: успіх і невдача «бліцкригу»
- •2. «Розстріляна Червона Армія»
- •3. Евакуація і перебудова країни на військовий лад. Солідарність союзників
- •II. Поворот у війні (літо 1942 - літо 1943)
- •1. Військові поразки срср влітку 1942 р.
- •2. Сталінград і Курськ: дві вирішальні перемоги срср
- •III. Роздуми про крутий поворот
- •2. Роль допомоги союзників
- •3. Нацистські звірства і невдача «східної політики»
- •4. Патріотизм, пом'якшення режиму і соціальний консенсус
- •IV. До перемоги (ліго 1943 - травень 1945 р.)
- •1. Тегеранська конференція
- •2. Великий наступ 1944 р.
- •3. Ялтинська конференція і перемога
- •1. Дискусія про основні напрями
- •2. Нездійсненна сільськогосподарська реформа
- •3. Повернення до передвоєнної політики
- •II. Посилення контролю у всіх сферах
- •1. Обмеження національностей
- •2. Жданівщина
- •3. Апогей системи концтаборів
- •1. Нове співвідношення сил в Європі: від Потсдаму до Паризької конференції
- •2. Біполяризація світу і «холодна війна».
- •3. Радянеько-югославськиії розрив та його наслідки
- •4. Апогей «холодної війни».
- •V. «розвинений» сталінізм
- •1. Специфіка структур влади
- •2. Політичні конфлікти і альтернативи
- •3. Повна трансформація партії
- •4. Остання «змова».
- •1. Реорганізація владних структур
- •2. Економічні та політичні дискусії: народження хрущовських реформ
- •3. «Відлига» у зовнішній політиці
- •4. XX з'їзд: початок керованої десталінізації
- •5. Від XX з'їзду кпрс до усунення антипартійної групи
- •II. Межі та перегини хрущовських проектів (1958-1964)
- •1. «Наздогнати та перегнати Америку!».
- •2. Межі культурної відлиги
- •3. Економічні «пробуксовки» та міф про комунізм
- •4. XXII з'їзд кпрс та його наслідки
- •5. Волюнтаризм зовнішньої політики
- •6. «Законна» відставка
- •1. Політичний консерватизм та економічна реформа
- •2. Консенсус і розбіжності
- •3. Персоналізація влади та інституційний плюралізм
- •4. Брежнєвська конституція
- •5. Консервативні тенденції та невдала спроба реформ
- •II. Криза «розвиненого соціалізму»
- •2. Криза організації праці
- •1. Демографічні зміни
- •2. Урбанізація та її наслідки
- •3. «Міський мікросвіт» і «неформальні с груктури».
- •4. Заохочення і контроль суспільної активності
- •5. Форми незгоди й відсторонення
- •IV. Срср у світі
- •2. Розрядка напруженості та її межі
- •3. Радянська присутність у світі та кінець «розрядки».
- •V. «міжцарів'я».
- •1. Внутрішні аспекти
- •2. Зовнішні аспекти
- •1. Гласність і десталінізація
- •2. Повернення до джерел
- •3. «Видатки» гласності
- •II економічні реформи
- •1. Спроби реформ: розвиток самостійності підприємств
- •2. Спроби реформ: розвиток приватної ініціативи
- •III. Політичні реформи
- •1. Зміна дійових осіб
- •2. Цілі та етапи політичної реформи (1985-1990)
- •3. Правова держава і політичний плюралізм
- •4. «Нове мислення» і поворот у зовнішній політиці
- •5. Розпад Радянського Союзу (осінь 1990 - зима 1991)
Н.Верт
ІСТОРІЯ
РАДЯНСЬКОЇ
ДЕРЖАВИ
1900-1991
Переклад з французької
Видавнича агенція
"ВЕРТЕКС"
Рівне, 2001
ББК 63.3(2)6
В35
NICOLAS WERTH
HISTOIRE DE I'UNION SOVIETIQUE De l'Emrire russe a TUnion sovietique 1900-1991
Верт Н.
Історія Радянської держави. І900-1991: Пер. з фр.
Навчальний посібник.
Видавнича агенція «Вертекс», 2001 - 480 с.
Підручник Н. Верта за останні роки став одним з найбільш популярних у вищих учбових закладах Росії та України. Об'єктивність викладу, концептуальна стрункість дозволяють успішно використовувати його не тільки викладачам, студентам і абітурієнтам, але й школярам старших класів. Крім української та російської, книга перекладена також на англійську та італійську мови.
ISBN 966-7147-11-8
Presses Universitaires de France, 1990
«Прогресс-Академия», 1992, 1994
Издательство «Весь Мир», 1995
Видавнича агенція «Вертекс», 2001
ПЕРЕДМОВА ДО ДРУГОГО РОСІЙСЬКОГО ВИДАННЯ
Коли готувалося до виходу в світ перше видання цієї книги, ні автор, ні видавництво ще не знали, як воно буде зустрінуте читачами. На щастя, наші хвилювання були марними. Протягом тижня книга зникла з прилавків магазинів. Позитивна реакція преси, листи читачів остаточно переконали нас у тому, що перший перекладний підручник із сучасної російської історії відбувся. Звісно, у відгуках на видання містилися й вказівки на окремі неточності, висловлювалися зауваження та пропозиції по підготовці книги до перевидання. Ми додали бібліографію і постаралися врахувати всі істотні і корисні зауваження. Дякуємо нашим читачам за відгуки про книгу.
ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ
Одного дня видавнича агенція «Вертекс» вирішила розпочати роботу над перекладами на українську мову найкращих (на наш погляд) російськомовних навчальних посібників для студентів вищих учбових закладів. Одразу постало питання: що перекладати ? Було розпочато роботу одразу над кількома підручниками. Однак нам здається досить символічним, що історія нового проекту розпочинається з книги історичного напрямку. В усякому разі ми сподіваємося, що переклад «Історії Радянської держави» Н.Верта знайде своє місце серед кращих україномовних навчальних посібників.
Розділ І
Російська імперія на початку XX ст.
І. ПОЛІТИЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПРОТИРІЧЧЯ
1. Самодержавство
При розгляді політичного становища в європейських державах початку XX ст. відразу впадають в очі специфічні особливості Російської імперії. У той час, як повсюди в Європі державна влада розвивалася в напрямку парламентаризму та виборних структур. Російська імперія залишалася останнім оплотом абсолютизму, а влада государя не обмежувалася ніякими виборчими органами. У Зведенні законів Російської імперії видання 1892 р. урочисто проголошувався обов'язок цілковитої слухняності цареві; влада його визначалася як «самодержавна й необмежена».
Абсолютні прерогативи царя обмежувалися лише двома умовами, означеними в основному правовому документі імперії: йому ставилося в обов'язок неухильно дотримуватися закону про престолонаслідування та сповідувати православну віру. Будучи наступником і спадкоємцем візантійського імператора, цар-самодержець отримував владу безпосередньо від Бога. З цієї точки зору будь-яка спроба відмови від верховної влади ставала святотатством. У 1907 г. Д.Мережковський писав, що в той час, коли будь-який інший імператор міг силою обставин перетворитися на конституційного монарха, православний государ був позбавлений такої можливості. Подвійна природа його влади перешкоджала будь-якій еволюції, прирікала самодержавство на застій. Непорушність принципу царської влади робила неможливим введення конституційного ладу. Звичайно, самодержавство могло провести реформи зверху, але в його наміри ніколи не входило створення будь-якого конституційного органу, який неминуче став би оплотом організованої опозиції.
У керуванні країною цар спирався на централізований і суворо ієрархі-зований бюрократичний апарат, який виник ще у XVIII сторіччі: міністрів і радників, призначених ним самим, і консультативні органи, до яких входили вищі представники двору та бюрократії. Державна рада була законодорад-чим органом, а члени її, чиновники вищого рангу, призначалися довічно. Думки, висловлювані членами Ради при розгляді законів, ніяким чином не обмежували свободи рішень государя. Виконавчий орган самодержавної держави - Рада міністрів, створена за часів Олександра І, - мала також консультативні функції. Що ж до Сенату, заснованого ще за Петра І, то в кінці XIX ст. він фактично перетворився на орган, виконуючий функції Верховного суду. Сенатори, які призначалися майже завжди довічно особисто государем, повинні були обнародувати закони, роз'яснювати їх, стежити за їх виконанням і контролювати законність цій представників влади на місцях.
Як і в минулому, вищі державні чиновники у переважній більшості були спадковими дворянами. Аристократ ія також займала ключові посади в провінції, і, передусім пост губернатора, відповідального за збір податків та охорону державного майна. Аристокра пя проводила свій вплив і через інститут «предводителів дворянства», які обиралися дворянськими зборами на місцях і затверджувалися царем. Цей інститут, створений за Катерини II, являв собою одночасно виборчий орган дворянського самоврядування та основну ланку адміністративної системи. Єді і на значна зміна даного інституту стосувалася його родового складу, що було джерелом можливого непорозуміння між представниками вищих верств бюрократії та частиною земельної аристократії. Зниження частки представництва землевласників відбувалося паралельно із збільшенням частки міських і промислових власників. Поміщики середньої руки все рідше обирали адміністративну кар'єру, оскільки чиновництво, зі слів одного поміщика з Пензенської губернії, переродилося «на клас позастанових інтелектуалів» і стало тією «непереборною стіною, що розділила монарха та його народ».
Зрештою «великі реформи» царя-визволителя Олександра II, спричинені наполегливою необхідністю пристосувати до вимог сучасної держави юридичні та адміністративні інститути країни, призвели черговий раз до зміцнення вікового союзу між престолом і дворянами, не призвівши на відміну від реформ Петра І до рішучих змін у суспільних зв'язках. Обмеженим і суперечливим характером реформ пояснюється повернення назад, до реакції, яке сталося після вбивства Олександра II. Щоб придушити сплеск опозиції нових верств суспільства - представників ліберальних професій, студентів, купецтва й підприємців, далеких від традиційних соціальних структур, - яким царський абсолютизм відмовляв у будь-якій участі в політичному житті, - Олександр III (1881-1894 рр.) встав па шлях «коптрреформ». Протягом усіх грипаді ія ги років його царювання політиці реставрації самодержавства були підпорядковані всі галузі життя: університети були закликані до порядку й поставлені під урядовий нагляд, в ліцеях була проведена «чистка» від усякого роду педворянських елементів - «дітей крамарів, слуг та інше», посилилася цензура, посилилася русифікація Польщі, Фінляндії, влада адміністрації на місцях була зміцнена введенням інституту земських начальників, також із дворян. Законодавчі акти від 12 червня 1890 р. (відносно земств) і від 11 червня 1892 р. (відносно міських дум) обмежили повноваження цих органів, що були встановлені ще за часів «великих реформ» Олександра II. Із усіх заходів, зроблених з метою зміцнення самодержавства, найбільш непопулярним став, без сумніву, Указ від 14 серпня 1881 р., згідно якого можна було відмі-,нити, оголосивши «частковий» або «повний» надзвичайний стан, і без того куці гарантовані законом права й притягти до військового суду трибуналу винних у політичних злочинах.
Вступ на престол Миколи II (1894 р.) пробудив надії тих, хто, як і раніше прагнув, беручи за зразок суспільні цінності сучасних промислово розвинених країн, до реформ, таких, як відділення релігії від держави, гарантія основних свобод, наявність виборних органів влади, національний суверенітет. На адресу царя надходили прохання, в яких земства висловлювали надію на поновлення і продовження реформ, проведених в 60 - 70 рр. 29 січня 1895 р. Микола II у своїй промові перед представниками земств категорично відмовився від будь-яких поступок і, назвавши їх «безглуздими мріяннями», заявив: «Нехай всі знають, що Я, присвячуючи всі Свої сили благу народному, буду охороняти начало самодержавства так само твердо й неухильно, як охороняв його Мій незабутній, покійний Родитель». На рубежі століть у царської влади була лише одна насущна політична задача - у будь-який спосіб зберегти самодержавство.