Останні роки життя

Важко хворого Колумба перевезли в Севілью. Він не зміг домогтися відновлення дарованих йому прав і привілеїв, а всі гроші витратив на товаришів по експедиціях.

Помер вимовивши свої останні слова: «У твої руки, Господи, я вручаю мій дух», 20 травня 1506 року в іспанському Вальядоліді, похований у Кафедральному соборі в каплиці Луїса де Серда міста Севілья (Іспанія).

Сучасники майже не помітили його смерті. Величезне значення відкриттів Колумба для Іспанії було визнано лише в середині XVI століття, після завоювання Мексики, Перу та держав на півночі Анд, коли до Європи пішли судна зі сріблом і золотом.

Бартоломе́у Ді́аш ді Нова́їш (порт. Bartolomeu Dias de Novaes; *бл. 1450 — пропав без вісти, імовірно, загинув 29 травня 1500) — один з найславетніших португальських мореплавців-першовідкривачів, що покоряв води Атлантики в XV столітті.

В 1488 році в пошуках морського шляху з Європи до Індії Бартоломеу Діаш першим з європейців обігнув Африку з півдня й відкрив мис Доброї Надії, вийшовши у води Індійського океану.

Життєпис і морські походи

Про дитинство і молоді роки Бартоломеу Діаша відомо мало. Деякий час вважалось, що Діаш був сином одного з капітанів Генріха Мореплавця, що однак не достеменно. Відомим є факт належності Діаша до шляхти. Звичний додаток до прізвища «де Новаїш» уперше задокументований у 1571 році, коли онук Діаша отримав призначення губернатора Анголи.

В 1474 році майбутній король Португалії Жуан II узяв під свій особистий нагляд португальську торгівлю з Гвінеєю. Король переймався питанням, як да́леко на південь простягається африканське узбережжя. Саме з метою визначити цей окрай споряджаються кораблі декількох капітанів, з числа яких найдалі пощастило просунутись Діогу Кану, що встановив пам'ятний знак з королівською печаткою на території сучасної Анголи.

Після того, як Кан пропав без вісти під час чергової експедиції, король доручив Діашу обійняти його місце і вирушити на пошуки «пресвітера Йоанна», який за чутками проповідував десь у глибинах Африки. Експедиція Діаша мала у своєму складі три кораблі, одним з яких командував його брат. Під проводом Діаша були найкращі мореплавці, що плавали під орудою ще Кана і краще за інших знали прибережні води.

Морська експедиція Діаша, 1487—88 рр.

Якщо прийняти на віру свідчення Колумба, Діаш відплив із Португалії в серпні 1487 року, а 4 грудня вже дістався південніше за межу, яку покорив Діогу Кан і врешті наприкінці грудня кинув якір у затоці св. Стефана (зараз відома як бухта Єлизавети) на півдні сучасної Намібії. Головним кормчим експедиції був інший португальський мандрівник Перу ді Аленкер. Після 6 січня 1488 року у водах затоки завирували бурі, які винудили Діаша вийти у відкрите море. За декілька діб капітан спробував повернутися у затоку, але на видноколлі не проглядала земля. Морські блукання корабля Діаша тривали до 3 лютого 1488 р., коли, звернувши в північний бік, португальцям відкрився південний берег Африки трохи на схід миса Доброї Надії.

Висадившись на берег, Діаш виявив на суходолі поселення готтентотів і, оскільки того дня був саме день св. Власія, нарік бухту іменем цього святого. Ані капітан, ні хто-небудь з його супроводу, в тому числі і негри-првідники з Гвінеї і Анголи не спромоглися порозумітися з тубільцями, які спершу ретирувалися, а потому вчинили спробу напасти на табір європейців. Діаш хотів плисти далі на схід, однак по досягненні затоки Алгоа (поблизу сучасного міста Порт-Елізабет) усі офіцери, що знаходились під його орудою, висловились за повернення до Європи.

Крайньою межею просування Діаша на схід стало гирло річки Великої риби (Great Fish River), де в 1938 році було виявлено встановленый ним пам'ятний знак. Він повернув назад, переконаний, що завдання експедиції виконано і що за потреби, обігнувши південу оконечність Африки, можна морем дістатися Індії. На його думку, лишалось тільки віднайти цю південну оконечність.

У травні 1488 року Бартоломеу Діаш висадився якраз на цьому омріяному мису і, як прийнято вважати, нарік його мисом Бурь на згадку про шторм, за замалим не перервав його подорожі. У подальшому король, що покладав на щойно відкритий Діашем морський шлях до Азії великі сподівання, перейменував його на мис Доброї Надії.

Діаш повернувся до Європи в грудні 1488 р. і, вірогідно, отримав вказівку тримати свої відкриття в таємниці. Свідчень про обставини прийому Діаша при королівському дворі не збереглося. Король чекав на відомості про пресвітера Йоанна, до якого суходолом виправили Перо да Ковільяна, і тому деякий час гаяв з фінансуванням нових морських мандрівок. Тільки після смерті Жуана II, за 9 років після повернення Діаша, португальці нарешті спорядили експедицію до Індії. На чолі її став Васко да Гама, а Діаш супроводжував його до Золотого берега (Гвінея).

Коли да Гама повернувся і підтвердив правоту здогадок Діаша, в Індію було організовано потужніший флот на чолі з Педру Кабралом. У цій подорожі Діаш командував одним із кораблів. Він брав участь у відкритті Бразилії, однак під час переходу в бік Африки розігралась буря і його судно було назавжди втрачено. Таким чином, він загинув у тих самих водах, що принесли йому славу.

Син і онук Бартоломеу Діаша управляли від імені короля Анголою; останній заснував там перше європейське місто Південної Африки — Луанду (зараз столиця Анголи).

Ва́ско да Га́ма (порт. Vasco da Gama, в сучасній європейській вимові: Вашку да Ґама, *1469 — †24 грудня 1524) — португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки.