38

Самостійна робота №4

1. Принципи розвитку міжнародних економічних відносин Прагнення будь-якої держави, в тому числі й України, увійти до складу світового ринку ще не означає, що її ділові кола та законодавці мають чітке уявлення про правила і принципи взаємодії на світовому ринку та пов’язані з цим реальні складнощі та проблеми. В Україні участь у міжнародному поділі праці нерідко уявляється тільки як одержання прав та додаткових надходжень без визнання обов’язків та обмежень. Врахування загальновизнаних правил розвитку світового ринку та підпорядкування їм – невід’ємна умова функціонування відкритої економіки, хоч це звужує національний суверенітет та ставить вирішення низки внутрішніх питань у залежність від дії зовнішніх чинників, які складно, або взагалі неможливо коригувати.

Принципи розвитку міжнародних економічних відносин визначають як суттєві, об’єктивні та загальновизнані норми і правила міжнародної господарської взаємодії.

Уся сукупність таких принципів поділяється на: загальні та специфічні. До загальних принципів світогосподарської взаємодії належать:

1) об’єктивність міжнародних економічних відносин, тобто відповідність їх розвитку об’єктивним економічним законам (ігнорування міжнародних зв’язків – це втрати як потенціал втрачених можливостей);

2) взаємовигідність економічних зв’язків для двох і більше партнерів;

3) конкурентні підвалини механізму зовнішньоекономічних зв’язків;

4) компромісний характер міжнародної економічної взаємодії, що передбачає певні поступки один одному з боку партнерів;

5) неконфронтаційність міжнародних економічних відносин;

6) спільне вирішення глобальних проблем людства.

Специфічні принципи розвитку міжнародної економічної взаємодії конкретизують зміст загальних:

1) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні і культурні системи;

2) економічне співробітництво між державами повинно здійснюватись незалежно від розбіжностей побудови їхніх політичних, економічних і соціальних систем;

3) своєчасні міжнародні розрахунки;

4) надійність і конвертованість валют, що передбачає організацію валютного контролю, використання тих чи інших форм валютного регулювання;

5) підвищена роль транспортної проблеми та пов’язаних з нею витрат;

6) повага права власності;

7) підтримка платіжного балансу;

8) міжнародна стандартизація та сертифікація продукції, виконання вимог яких потребує суттєвих додаткових витрат;

9) сприяння економічному зростанню у найбідніших країнах;

10) співпраця у подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, безпеки, ліквідація голоду тощо.

2. Сучасні моделі міжнародної торгівлі.

Дещо умовно можна виділити дві взаємно пов’язані моделі міжнародної економічної діяльності, які є підсистемами єдиного механізму національної участі в міжнародній кооперації:

- перша модель взаємодії – співробітництво на приватному рівні – є провідною та самовизначальною для ринкової системи. І не дивно, що саме лібералізація експортно-імпортної діяльності в перші роки економічної реформи в незалежній Україні розглядалася як ключовий інструмент, від якого залежить застосування всіх інших важелів регулювання.

- друга модель — співробітництво за участі державних інститутів (як однієї зі сторін угоди або тільки з участю таких інститутів) — у сучасних умовах є допоміжною за своєю природою. Вона використовується в тих сферах економічної діяльності, де з економічних причин або через певні обмеження державні органи перебирають на себе відповідні комерційні повноваження. Трапляються й особливі випадки, в умовах так званої директивної економіки, наприклад колишньої радянської, в якій існувала державна монополія на зовнішньоекономічну діяльність.

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:

- меркантилізму (раннього та пізнього);

- переваг (абсолютних і відносних);

- факторів виробництва;

- неотехнологічні;

- конкурентоспроможності.

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими особливостями:

1.Різким зростанням обсягів експорту та імпорту.

2.Зростанням ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що свідчить зростання експортної квоти країн.

3.Зміни в товарній структурі світової торгівлі: - збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів; - зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів; - інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями, "ноу-хау", інжиніринговими послугами).

4.Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.

5.Розповсюдження сталих та довгострокових відносин між постачальниками та покупцями, зростання питомої ваги внутрішньо фірмових постачань у межах ТНК.

6.Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.

7.Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн.

8.Посилення конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку: США, Японією та країнами ЄС.

9.Активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі.

10.Посилення протекціоністських тенденцій у зовнішньо-економічній політиці більшості країн.

11.Поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів. Нові явища у стр-рі міжн. торгівлі після II світ. війни, динамічний НТП (з точки зору світогосподарської практики) та виявлення “Парадоксу Леонтьєва” обумовили розвиток теорії міжн. торгівлі двома шляхами, що характеризувалися появою так званих неофакторних моделей та моделей неотехнолог. напряму.