2.Функції внс.

Вегетативна нервова система здійснює два види рефлекторних впливів — функціональний і трофічний. Функціональний вплив на органи полягає в тому, що подразнення вегетативних нервів або посилює функцію органу, або гальмує її. Трофічний вплив поля­гає в тому, що у виконавчих органах змінюється безпосередньо обмін речовин, чим і визначається рівень їхньої діяльності. Тим самим, регулюються фізіологічні властивості органу, і він при­стосовується до певного виду діяльності. Цей ефект називаєть­ся адаптаційно-трофічним впливом.

Прикладом такого впливу може бути класичний дослід Орбе­лі-Гінецинського на скелетному м'язі. Так, якщо трива­лим ритмічним подразненням соматичного нерва викликати втому м'яза, то додаткове подразнення симпатичного нерва призводить до збільшення амплітуди м'язових скорочень. Це відновлення працездатності м'яза під впливом симпатичної імпульсації залежить від поси­лення обміну речовин у ньому.

Симпатична нервова система загалом сприяє інтенсивній ді­яльності організму у стресових ситуаціях, тоді як парасимпа­тична система забезпечує відновлення тих ресурсів, які були витрачені організмом при його напруженій діяльності. Так, при збудженні симпатичної нервової системи прискорюється діяльність серця, підвищується артеріальний тиск, мобілізується глікоген печінки, зростає рівень цукру в крові, збільшується працездатність скелетних м'язів, проте гальмується діяльність непосмугованих м'язів травного тракту.

При збудженні парасимпатичної нервової системи, навпаки, гальмується робота серця, знижується артеріальний тиск, збіль­шується секреція інсуліну, що знижує рівень цукру в крові, але зростає моторика шлунковокишкового тракту і посилюється його секреторна діяльність.

Вищенаведені дані нібито дають підставу говорити про "ан­тагонізм" симпатичної і парасимпатичної систем. Проте такі протилежні впливи цих систем виявляються не завжди. Так, для слинних залоз, що мають подвійну іннервацію, подразнення пара­симпатичних нервів викликає секрецію водянистої слини, а стиму­ляція симпатичних нервів — густої слини, багатої на ферменти. Отже, парасимпатична нервова система виявляє пусковий (секре­торний) вплив, а симпатична система — переважно трофічний  стимулює синтез ферменів..

Співвідношення діяльності симпатичної і парасимпатичної систем в організмі буває у деяких випадках дещо зміщене в бік переважання однієї з них. Тому поряд з нормотоніками, у яких спостерігається збалансованість діяльності обох систем, існу­ють симпатотоніки і парасимпатотоніки —залежно від переважан­ня однієї з них.

У звичайних умовах у здорових людей спостерігаються добо­ві коливання тонусу вегетативної нервової системи. Вважається, що вночі підсилюється тонус парасимпатичної системи, а вдень — симпатичної. У фізично тренованих людей тонус симпатичної сис­теми при навантаженні зростає в більшій мірі, ніж у нетренова­них осіб, а в стані спокою зростає також тонус парасимпатичної системи.

Наведені вище дані про тонус симпаптичної чи парасимпатичної нервової системи грунтуються на уявленні, що кожна із цих систем є більш-менш однорідною і діє на контрольовані нею функції до деякої міри генералізовано. Проте останні дані свідчать, що це не зовсім так. Було встановлено, що фонова електрична активність у різних симпатичних нервових волокнах, що йдуть до різних органів чи тканин ( до кровоносних судин шкіри чи скелетної мускулатури, до секреторних залоз травного тракту, потових залоз тощо) істотно відрізняється за частотою і залповим характером, а також по різному реагує на один і той же вплив на організм. На цій підставі розвивається погляд, що ВНС побудована із окремих блоків, які характеризуються різними властивостями, мають різні органи-мішені та різні функції (В.Яніг, 1992). і до того ж кожний блок має свій окремий набір медіаторів у нейроефекторних синапсах (Г.Барнсток, 1986). Звичайно, робота цих блоків є диференційованою, хоча вона координується вищими вегетативними центрами гіпоталамуса і кори півкуль головного мозку.

При подразненні інтеро- та екстероцепторів виникає ряд ве­гетативних рефлексів, серед яких розрізняють вісцеро-вісце­ральні, та сомато-вісцеральні (вісцеро-кутанні та кутанно-вісцеральні) рефлеси.

Вісцеро-вісцеральні рефлекси виникають при подразненні рецепторів внутрішніх органів і виявляються у змінах діяльнос­ті також внутрішніх органів. До таких рефлексів відносяться рефлекторні зміни діяльності серця, судинного тонусу, кровона­повнення селезінки тощо.

До соматовісцеральних рефлексів належать реакції вісцеральних органів чи систем на подразнення соматичних органів. Наприклад подразнення пропріорецепторів м`язів кінцівки при пасивному її згинанні спричиняє рефлекторне посилення вентиляції легень.

Вісцеро-кутанні рефлекси виникають при подразненні внут­рішніх органів і виявляються у змінах потовиділення, електроп­ровідності шкіри і шкірної чутливості на обмежаних ділянках тіла.

Кутано-вісцеральні рефлекси виявляються у тому, що при подразненні деяких ділянок шкіри з'являються судинні реакції та виникають зміни діяльності певних внутрішніх органів. На цьому грунтується цілий ряд лікувальних процедур, наприклад, локального нагрівання чи охолодження певних ділянок шкіри при захворюваннях внутрішніх органів, а також методика рефлексоте­рапії (акупунктура).

Метод акупунктури останним часом набув широкого застосування, хоча теоретичне його обгрунтування досить слабеньке. Вважається, що локальний стимулюючий вплив на біологічно ак­тивні точки (БАТ) чи на так звані зони Захар'їна-Геда викли­кає підвищення секреції ендорфінів — речовин, які відносяться до антибольової системи. У деяких випадках метод акупунктури дає блискучі результати.

Центри ВНС. Якщо вважати центрами скупчення нейронів в межах ЦНС, аксони яких виходять із неї та прямують безпосередньо чи з синаптичними перервами до відповідних органів, то в такому разі центром симпатичної нервової системи буде скупчення прегангліонарних нейронів у бокових рогах спинного мозку  так зване інтермедіолатеральне ядро, що тягнется вподовж грудних та поперекових сегментів. Аксони його нейронів після переключення у відповідних вертебральних та превертебральних вузлах іннервують та регулюють роботу непосмугованих м`язів ока, тонус бронхів та кровоносних судин всього організма, роботу серця, органів травного тракта, нирок, ендокринних органів тощо.

Центри парасимпатичної нервової системи знаходяться у ядрах III, YII, IX та X пар черепномозкових нервів. Всі вони крім Х пари керують роботою органів голови (ока, слинних та слізних залоз). Останній парасимпатичний нерв блукаючий регулює роботу майже всіх внутрішніх органів: стимулює моторику і секрецію у травному тракті, звужує бронхи, спричиняє скорочення мязів статевих органів, але гальмує роботу серця. Другий парасимпатичний центр міститься у крижових сегментах спинного мозку і є продовженням інтермедіолатерального ядра. Він контролює переважно органи малого таза: сечовий міхур, пряму кишку, їхні сфінктери, статеві органи. Але більшість центрів ВНС, особливо симпатичної нервової системи, не є самостійними, вони жорстко підпорядковані центрам довгастого та проміжного мозку. Вищий вегетативний центр, розташований у гіпоталамусі, координує через нижчі вегетативні центри роботу всіх внутрішніх органів і систем, шляхом спряженого (реципрокного) гальмування узгоджує діяльність центрів антагоністичних функцій ( центри вдиху і видиху, серцевогальмівний та серцевоприскорюючий центри тощо).