§ 5. Відповідальність за шкоду, заподіяну органами державної влади

Відповідно до Конституції України кожен має право на відшко­дування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дія­ми чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого само­врядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Особливість відповідальності за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю ор­гану державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повнова­жень (ст.1173 ЦК), посадовими або службовими особами цих органів (ст.1174 ЦК), а також за шкоду, заподіяну внаслідок прийняття зазна­ченими органами нормативно-правового акта, який був визнаний не законним і скасований (ст.1175 ЦК), полягає в тому, що шкода відш кодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх по садових чи службових осіб. Однак після відшкодування шкоди держа­ва, АРК і територіальні громади мають право регресу до винної поса дової чи службової особи.

Держава Україна, АРК і територіальна громада несуть від­повідальність за шкоду, заподіяну їх органами та посадовими чи слу­жбовими особами, за рахунок власного майна, у тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності.

Протиправність діяння проявляється у незаконності рішень, дій або бездіяльності відповідних органів. Незаконними визнаються будь- які рішення, дії та бездіяльність, які обов'язкові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадовою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи виконанні посадових (службо­вих) обов'язків і внаслідок прийняття яких фізичним чи юридичним особам була заподіяна шкода.

ГІротиправиість може виражатися також у прийнятті такого но­рмативно-правового акта, що порушує законні права та інтереси осіб. Обов'язковою умовою відшкодування шкоди в даному разі є визнання нормативно-правового акта незаконним та його скасування. Переваж­на більшість нормативно-правових актів можуть бути визнані неза­конними та скасовані судами загальної юрисдикції. Закони визнають­ся неконституційними лише Конституційним Судом України.

Згідно ст.1167 ЦК України шкода, включаючи моральну, заподіяна майну фізичної та юридичної особи відшкодовується у повному обсязі.

§ 6. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я людини та заподіяння смерті

Особливість даного делікту полягає в тому, що заподіяння шко­ди здоров'ю особи або заподіяння їй смерті завади є протиправним, окрім випадків необхідної оборони без перевищення її меж. Сама шкода проявляється у заподіянні фізичній особі каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті.

Внаслідок заподіяння шкоди, заподіювач зобов'язаний компен­сувати потерпілій особі: втрачений заробіток (доход); витрати, викли­кані необхідністю посиленого харчування; витрати на санаторно- курортне лікування; витрати на придбання ліків, протезування, сто­ронній догляд (ст.1195 ЦК); витрати на поховання (ст.1201 ЦК).

Незалежно від розміру компенсації, потерпіла особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.

Даний делікт поділяється на два види:

1. заподіяння шкоди здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцт­ва чи іншого ушкодження здоров'я;

2. заподіяння смерті особі.

У разі ушкодження здоров'я особи, розмір компенсації визнача­ється двома чинниками:

1. втраченим заробітком (доходом);

2. ступенем втрати професійної працездатності.

Розмір заробітку (доходу), втраченого потерпілою особою внаслі­док ушкодження здоров'я, якщо така особа працювала за трудовим дого­вором визначається у відсотках від середнього місячного заробітку, який потерпіла особа мала до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати нею професійної працездатності, а за її від­сутності - загальної працездатності (ст.1197 ЦК України). Середньоміся­чний заробіток обчислюється шляхом поділу сукупного заробітку за два­надцять чи три останні календарні місяці роботи, що передували ушко­дженню здоров'я. При цьому право вибору найкращого співвідношення надається саме потерпілому. Однак, у будь-якому разі сума відшкоду­вання середньомісячного заробітку не може бути меншою від п'яти­кратного розміру мінімальної заробітної плати (ч.І ст.1197 ЦК).

Крім того, якщо заробіток потерпілого до його каліцтва чи ін­шого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (а саме - підвищення заробітної плати за посадою, переве­дення на більш оплачувану роботу, прийняття на роботу після закін­чення освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку врахо­вується лише той заробіток, який він одержав чи мав одержати після відповідної зміни.

У тому разі, коли ушкодження здоров'я було заподіяне фізичній особі - підприємцю або фізичній особі, яка самостійно забезпечує се­бе роботою (адвокат, особа, яка зайнята творчою діяльністю, тощо), розмір втраченого доходу визначається з річного доходу, одержаного потерпілою особою в попередньому році, і поділеного на дванадцять. Загалом розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого приватним підприємцем визначається на підставі органу державної податкової служби.

До втраченого заробітку обов'язково включаються всі види оплати праці за трудовим договором як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян. Не включаються до заробітку одноразові виплати, компенсація за неви­користану відпустку, вихідна допомога, допомога при вагітності та пологах тощо (ч.З ст. 1197 ЦК).

Якщо ж потерпіла особа на момент заподіяння шкоди здоров'ю не працювала, то її середньомісячний заробіток обчислюється, за її бажанням, виходячи з її заробітку до звільнення або ж звичайного розміру заробітної плати працівника її кваліфікації в даній місцевості.

По-друге, як ми вже зазначили, розмір втраченого заробітку за­лежить від ступеня втрати професійної працездатності, а за її від­сутності - ступеня загальної працездатності.

Втрату працездатності прийнято подіяти на тимчасову та стійку (тривалу).

Тимчасова втрата працездатності повинна посвідчуватися лист­ком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), що видається відповідним лікувальним закладом.

Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико- соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України. На підставі проведеної цими органами експертизи встанов­люється ступінь втрати професійної працездатності особи. Якщо ж втрати професійної працездатності немає, то комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності.

Остаточно розмір втраченого заробітку розраховується шляхом співвідношення середньомісячного заробітку потерпілої особи зі сту­пенем професійної втрати, а у разі її відсутності - ступеневі втрати загальної працездатності.

Крім зазначеного, законодавство допускає можливість змен­шення або збільшення розміру компенсації потерпілій особі залежно від різних факторів. Наприклад, зменшення розміру відшкодування допускається при наявності грубої необережності потерпілої особи. ГІри цьому загальна сума втраченого заробітку зменшується на певний відсоток, що залежить від ступеня необережності потерпілої особи за рішенням суду. Якщо ж заподіянню шкоди сприяв умисел потерпілої особи, то заподіяна шкода взагалі не підлягає відшкодуванню.

Суд має право зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка перебуває у важкому матеріальному становищі, але крім випадків, коли шкода завдана вчиненням злочину.

Ст.1204 ЦК України надає право заподіювачеві шкоди в судо­вому порядку вимагати зменшення розміру відшкодування, якщо він доведе, що працездатність потерпілої особи зросла порівняно з тією, яка була у неї на момент вирішення питання про відшкодування шко­ди. У жодному разі на зменшення розміру втраченого заробітку не впливає розмір пенсії, призначеної у зв'язку з утратою здоров'я або пенсії, яку потерпілий одержував до заподіяння шкоди.

Збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої потерпіло­му ушкодженням здоров'я, законодавством допускається:

1. якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст.1203 ЦК);

2. у разі підвищення вартості життя (ч.І ст.1208 ЦК);

3. у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.1208 ЦК).

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи, має свої осо­бливості. Зокрема, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи заподіювач шкоди зобов'язаний відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування. Після досягнення потерпілою особою 14-річного віку (а учнем - вісімнадцяти років) заподіювач зобов'язаний відшкодувати потерпілому також шкоду, пов'язану з утратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

У тому разі, коли на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але знову ж таки не нижче встановленого зако ном розміру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної ква­ліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшко­дування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працезда­тності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації.

Крім відшкодування втраченого заробітку та додаткових витрат особа, яка зазнала ушкодження здоров'я, має право на відшкодування моральної шкоди.

Особливість делікту, який виникає внаслідок заподіяння смерті потерпілій особі, полягає в тому, що право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на утриманні потерпілої особи або ж мали на день її смерті право на одержання від нього утримання, а та­кож дитина потерпілого, народжена після його смерті (ч.І ст.1200 ЦК).

Відповідно до законодавства шкода відшкодовується:

1. дитині до досягнення нею вісімнадцяти років, а у разі, якщо вона є учнем або студентом, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею 23-річного віку;

2. чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3. інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, від­шкодування виплачується впродовж всього строку його інва­лідності;

4. одному з батьків або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не пра­цюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, відшкодування виплачується до досяг­нення останніми (підопічними) 14-річного віку;

5. іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потер­пілого, відшкодування виплачується протягом п'яти років пі­сля його смерті.

Загалом зазначеним особам виплати проводяться у розмірі сере­дньомісячного заробітку потерпілого з вирахуванням частки, що при­падала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. При цьому до складу доходів потерпілого включаються пенсія, суми, що належа­ли йому за договором довічного утримання (догляду), та інші виплати, які він одержував.

У будь-якому разі, окрім розміру середньомісячного заробітку потерпілого, особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі смертю годувальника, а також витрат на поховання та на спорудження над­гробного пам'ятника. При цьому моральна шкода, завдана смертю фі­зичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які прожива­ли з нею однією сім'єю.

Окрім компенсації шкоди, заподіяної внаслідок втрати годува­льника, заподіювач повинен також відшкодувати витрати на похован­ня потерпілої особи та на спорудження надгробного пам'ятника. ГІри цьому, згідно зі ст. 1201 ЦК України, допомога на поховання, одержа­на фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується. Таким чином, закон чітко не встановлює хто саме наділений правом на відшкодування зазначених витрат. Отже, це може бути будь-яка фізична особа, яка фактично понесла такі витрати.

На відміну від попередніх деліктів визначений розмір відшкоду­вання шкоди не підлягає подальшому перерахуванню. Разом з тим ви­няток становлять випадки:

1. народження дитини, зачатої за житгя і народженої після сме­рті годувальника;

2. призначення або припинення виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Саме відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю потерпілого здійснюється зазвичай що­місячними платежами. Водночас за наявності обставин, що мають іс­тотне значення та з урахуванням матеріального становища заподіюва­на шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Якщо ж шкода була заподіяна юридичною особою, яка надалі припиняє свою діяльність шляхом реорганізації, то всі деліктні зо­бов'язанні перекладаються на правонаступників. У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або його утриманцям, мають бути капіталізовані у порядку, встановленому законодавством. У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для ка­піталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталі­зації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.