Травми грудної клітки
Навіть не дуже тяжкі травми грудної клітки утруднюють дихання. Особливо важко дихати при переломі ребер, ушкодженні плеври та легенів. Дихання прискорюється, стає поверхневим, іноді хрипким. З'являється синюшне забарвлення губ, шкірних покривів обличчя, шиї. Одночасно із порушенням дихання настає розлад серцевої діяльності. Пульс досягає 100-120 ударів на хвилину. Якщо розривається тканина легень, стан потерпілого, як правило, дуже тяжкий. У плевральній порожнині скупчується повітря, і легені не беруть участі в диханні. Крім того, виникає масивний крововилив, що супроводжується ознаками внутрішньої кровотечі (блідість шкірних покривів, слабкість, запаморочення, швидкий слабкий пульс).
Коли загальний стан потерпілого задовільний (при ударах грудної клітки, поодиноких переломах ребер), досить забезпечити йому спокій, надавши напівсидячого положення. Якщо у хворого виявлено множинні переломи ребер, ушкодження плеври й легень, то його кладуть на спину, трохи піднявши верхню частину тулуба. У разі потреби проводять штучне дихання. На рану грудної клітки, особливо тоді, коли крізь неї в плевральну порожнину потрапляє повітря, накладають стерильну пов'язку, щільно притиснувши її до рани. І це треба зробити негайно, щоб припинити надходження повітря [6].
Травми серця
Травма серця - це група ушкоджень серця в результаті дії травматичного чинника. Причини травм серця можуть бути різними, найчастіше це ДТП, бійка
По класифікації ушкодження міокарду розділяють на чотири групи:
- струс серця;
- забиття серця;
- травматичний інфаркт міокарду;
- розриви міокарду.
Виділяють три основні чинники при ушкодженні серця :
1) раптове здавлення усіх відділів серця з підвищенням внутрішньосерцевого тиску;
2) раптовий удар в проекції серця або ушкодження серця відламками ребер;
3) зміщення серця при забитті грудної клітки.
А.П.Голиків і А.П.Борисенко вказують ще на два важливі чинники:
1) вплив ЦНС на серце (як прояв стресу);
2) порушення метаболізму в міокарді, викликане травмою, особливо полі травмою [5,c.84].
Клінічна картина захворювання (симптоми і синдроми)
Клінічна картина струсу серця характеризується виникненням короткочасних функціональних розладів серцево-судинної і центральної нервової систем: запамороченням, непритомністю, екстрасистолією рідше - миготливою аритмією, гіпотонією. Типове швидке зникнення (впродовж декількох годин) усіх симптомів. При струсі серця слід пам'ятати про можливість розвитку фібриляції шлуночків і обумовлених нею ознак раптової зупинки кровообігу.
До травматичної міокардиострофії деякі фахівці відносять поразки міокарду, обумовлені тільки порушеннями метаболізму. При цьому можуть виникати ниючі болі в ділянці серця, синусова тахікардія передсердна або шлуночкова екстрасистолія (рідше - інші форми порушення ритму і провідності), приглушення тонів, систолічний шум на верхівці, тенденція до гіпотонії. Ці ознаки з'являються через 1-5 днів після травми і можуть зберігатися довго (декілька тижнів) [5,c.80-81].
Клінічні прояви забиття серця
Обстеживши 100 потерпілих із закритою травмою серця, встановлено, що найчастіше зустрічаються наступні ознаки забиття серця
1) відразу після травми або через декілька годин (іноді днів) після неї у 55% потерпілих виникають болі ниючого характеру, або колючого, в ділянці серця, або за грудиною, часто наполегливі, пов'язані з актом дихання;
2) нерідкими є серцебиття і задишка;
3) при об'єктивному дослідженні у 75% хворих спостерігалися блідість і синюшність губ, вух, кінчика носа;
4) пульс м'який, слабкого наповнення, частий (130-150 уд/мін);
5) артеріальний тиск лабільний, з чіткою тенденцією до зниження систолічного (до 80-90 мм рт. ст.) і пульсового (до 10-20 мм рт. ст.);
6) тони приглушені або глухі; у 26% хворих вислуховувався систолічний шум на верхівці серця, у 16% - ритм галопу, у 7% - шум тертя перикарду;
7) при ЕКГ- обстеженні практично у всіх потерпілих були виявлені ті або інші порушення ритму і провідності :
- екстрасистолія шлуночкова - у 33%, передсердя - у 11%;
- мерехтіння або трепетання передсердя - у 15%;
- пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія - у 12%,
шлуночкова - у 2%;
- атріовентрикулярні блокади 1-3 міри - у 24%;
- порушення внутрішньошлуночкової провідності - у 57%.
Порушення ритму супроводили ознаки ішемії або метаболічних розладів.
В процесі спостереження за хворими нерідко впродовж перших двох тижнів після травми наростали клінічні, електрокардіографічні і гемодинамічні ознаки ураження міокарду, обумовлені, мабуть, приєднанням глибоких дистрофічних некротичних і запальних змін в зонах крововиливів [5,c.80].
При важких ураженнях міокарду у момент гострого періоду забиття серця ускладнювався кардіогенним шоком (протікаючим на тлі травматичного шоку) і фатальними порушеннями ритму і провідності.
Клінічні прояви травматичного інфаркту міокарду
Травматичний інфаркт міокарду характеризується важчою клінічною картиною: відразу після травми грудей (у літніх людей часто дуже незначною по силі) виникають дуже інтенсивні загрудинні болі, що часто супроводжуються порушеннями ритму і кардіогенним шоком. При об'єктивному обстеженні виявляються: бліда синюшність, холодний піт, тахікардія (рідше - брадикардія), пульс слабкого наповнення, гіпотонія; тони серця глухі систолічний шум з максимальною інтенсивністю на верхівці [7].
Клінічні прояви розриву міокарду
Розрив міокарду може бути зовнішнім і внутрішнім. При зовнішніх розривах міокарду виникає сполучення з сусідніми органами і порожнинами (перикардом, плевральними порожнинами, середостінням), що призводить до швидкого летального результату. Проте у разі надання екстреної кардіохірургічної допомоги видається можливим сприятливий результат.
При внутрішніх розривах міокарду порушується цілісність міжшлуночкової або міжпередсердної перегородки, ушкоджуються клапани, сухожильні нитки, папілярні м'язи. Клінічно це проявляється у вигляді задишки, синюшності, тахікардії, гіпотонії, грубого систолічного шуму з максимумом інтенсивності над зоною ураження (біля основи серця, у лівого краю грудини або на верхівці). Характерна поява ознак гостро розвинутою правошлуночковою (при дефекті міжшлуночкової перегородки) чи лівошлуночковій (при ушкодженні папілярних м'язів або стулок мітрального клапана) серцевій недостатності, що поєднується нерідко з кардіогенним і травматичним шоком. Прогноз часто несприятливий [8].