1 варіант

Основна проблема схоластики

Проблема універсалій

Кантівська критика раціональної космології

Переходячи до критики “раціональної космології”, тобто ідеалістичного (і разом з тим метафізичного, антидіалектичного) тлумачення світу як безумовного цілого, Кант насамперед відзначає, що і ця філософська дисципліна походить від обумовленого, наявного в досвіді, до безумовного, котре в даному випадку розуміється як “уся сума умов”, що визначають існування світу явищ. Відповідно до Канта, тут, як і в “раціональній психології”, має місце неправомірне застосування категорій до того, що не є почуттєво даним. Наслідком цього виявляються антиномії, тобто суперечні один одному (взаємовиключні) судження, що, однак, володіють однаковою логічною обґрунтованістю. Антиномія являє собою протиріччя між тезою (визначеним твердженням) і антитезисом (його запереченням), протиріччя, що не може бути дозволене шляхом синтезу.

Межова ситуація у трактуванні екзистенціалізму.

Суть людини можна пізнати на грані життя і смерті, за наявності "межових ситуацій", що ставлять людину перед загрозою моральної, інтелектуальної, фізичної загибелі (хвороба, втрата рідних, обвинувачення, смерть та ін.).

Раціональний світогляд просвітництва.

Раціоналізм трактується як гносеологічне вчення, що стверджує, що основним інструментом пізнання є розум, а відчуття і досвід мають в пізнанні вторинне значення. У центрі усіх філософських шкіл, систем, плину того часу знаходиться, як правило, активно діючий суб'єкт, здатний пізнавати і змінювати світ відповідно до свого розуму. Розум, як сутнісна характеристика суб'єкта, виступає в раціоналізмі як передумова і як найбільш яскравий прояв усіх інших характеристик : свободи, самодіяльності, активності і так далі. Людина, як розумна істота, з точки зору раціоналізму, покликана стати володарем світу, перебудувати громадські стосунки на розумних підставах. Представники: Вольтер, Жан Жак Руссо, Шарль Луі Монтескє.

8 варіант

Сократ про своє призначення у житті.

своє призначення Сократ бачив у тому, щоб спонукати людей для пошуку істини.

Структура світогляду та його види.

Структура світогляду проявляється у його функціях:

-функція тлумачення розуміння світу

- оцінювальна або аксіологічна

- праксеологічна.

Види світогляду:

Магічний, міфологічний, релігійний, філософський.

Раціоналізм та емпіризм в Новому Часі.

Раціоналісти вважали, що джерелом і критерієм достовірного знання є тільки розум. прибічники раціоналізму дотримувалися головного принципу - порядку ідей відповідає порядок речей.Представники: Рене Декарт, Барух Спіноза, Г. Ляйбніц. Френсис Бэкон (1561-1626) - родоначальник емпіризму в англійській філософії. Його головний філософський твір "Новий органон" протистоїть "Органону" Арістотеля - символу старої схоластичної умоглядної науки. На відміну від суджень і понять схоластики, утворених на принципах логіки Арістотеля, Ф.Бэкон пропонує абсолютно інший шлях формування загальних понять - індукцію, в основі якої лежить експеримент і очищення розуму від помилок ("ознак" або "ідолів"). Цей процес пізнання заснований на русі думки від частки до загального: на основі окремих досвідчених даних в результаті систематизації досягається істина у формі загального висновку.

Верифікація в позитивізмі.

Верифікація спирається на центральну в “логічному позитивізмі” ідею “поелементної” збіжності світу (як сукупності “атомарних фактів>) і знання (як сукупності образів).

Виходячи з цього, неопозитивісти запропонували попередньо переводити обрані для верифікації філософські-твердження з форми загальності у форми одиничності й лише після цього зіставляти їх з фактами.

Реалізм і номіналізм в середньовіч. Філос.

Реалізм – це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність буття існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з їх вченням, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття.

В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття т.зв. універсалії – лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленнях. Основними представниками цього напряму були: Д.Скот, І.Расцлін, У.Оккам.

Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності "святої трійці".

Реалізм наполягав на істотності, реальності, саме єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав "лики" іпостасі трійці. Проте "проблема трійці" була лише зовнішньою формою, так би мовити "офіційним приводом", який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного.

13 варіант

1 Рівень

1) математику і..

2) Шопенгауер

3)феноменологія

4) Нового часу

2 Рівень

1) VI ст. до н. є. до VI ст. н. є

2)Арітотель

3 Рівень

1) Августин Аврелій створив онтологічне вчення про Бога як абстрактне буття, наслідував неоплатоністську онтологію, виходив не з об'єкта, а від суб'єкта, від самодостатності людського мислення. Буття Бога, згідно з вченням Августина, можна вивести безпосередньо із самопізнання людини, а буття речей — ні. Психологізм найбільше проявився у його вченні про час як сутність, що не може існувати без душі, яка пам'ятає, чекає, споглядає дійсність.

2) До законів діалектики належать: закон єдності і боротьби протилежностей; закон взаємного переходу кількісних змін у якісні; закон заперечення заперечення. Закон єдності і боротьби протилежностей - один з основних законів діалектики, який визнає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні.

3) Ніцше розкривав концепцію надлюдини через гостру критику християнської релігії, до своєї смерті встиг видати першу частину атеїстичної книги «Антихристиянин» («Антихрист»).Свій перший твір Ніцше присвятив аналізу культури Давньої Греції.

Реферат Між європейською філософією, з одного боку, та індійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.    Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією. Даосизм і конфуціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філософія була тісно пов´язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов´язана з наукою. На Сході такого зв´язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки.: Західна і Східна моделі філософії. Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і соціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ (онтологія) і пізнання (гносеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона лише на окремих етапах розвитку і не в усіх системах. Третьою є відмінність суб´єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейській традиції — це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей.

11 варіант

1Рівень

1)Піфагор

2)Ніцше

3)Гегель

4)Нового часу

2 ріень

1)

2) з самопізнання

3 Рівень

1) Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального фунту всієї античної цивілізації, а разом із ним - руйнування і всього укладу життя.

3) Філософська антропологія розглядається як течія філософії XX ст. (переважно німецької), що виникла в 20-х роках як прояв загального “антропологічного перевороту”, що відбувався в першій чверті нашого сторіччя в західноєвропейській філософії. Основними представниками цієї течії є: М.Шелер (1874-1928), Г.Плеснер (1892-1985), А.Гелен (1904-1976), Е.Ротхакен (1888-1965), Н.Е.Хенгстенберг (нар. 1904), О.Д.Больнов (нар. 1903).Своєрідним синтезом екзистенціальної та релігійної філософії є персоналізм, основна характерна риса якого атеїстична тенденція, що визнає особистість та її духовні цінності вищим сенсом земної цивілізації.

Реферат: Особливості філософування екзистенціалістів

• на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

• особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали;

• поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

• вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

• існування людини тлумачиться як драма свободи;

• найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.

Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра

Варіант 9

Реформаційний рух в епоху відродження

Реформацію і Ренесанс об'єднує те, що вони є явищами однієї історичної епохи, мають загальну антифеодальну спрямованість, в їх основі лежить антифеодальний рух, носіями якого були міські прошарки суспільства.

Реформація спрямована проти монопольного становища католицької церкви та її вчення в політиці, ідеологічній системі тодішнього європейського суспільства. Вона практично залишається на рівні середньовічного світогляду, але пропонує новий шлях до Бога. Реформація стала міжнародним рухом, який досяг апогею в XVI ст. У багатьох європейських країнах був здійснений перехід до протестантської віри (Англія, Шотландія, Данія, Швеція, Норвегія, Нідерланди, Фінляндія, Швейцарія, частково Німеччина, Чехія, Угорщина). Реформація демократизувала церкву, поставивши внутрішню особисту віру понад зовнішніми проявами релігійності. У деяких країнах церква потрапила в залежність від держави, що у свою чергу полегшило розвиток науки і світської культури. Видатними представниками реформаторського руху були Мартін Лютер (1483-1546), Філіп Меланхтон (1497-1560), Ульріх Цвінглі (1484-1531), Жан Кальвін (1509-1564), Томас Мюнцер (1490-1525)

У чому різниця пізнання за Беконом і за Декартом

Френсіс Бекон виділяв три основні шляхи пізнання: по-перше, «шлях павука» — виведення істин з чистої свідомості. «шлях мураха» — вузький емпіризм, збір розрізнених фактів без їх концептуального узагальнення; по-третє, «шлях бджоли» — об'єднання перших двох шляхів, поєднання хисту, досвіду і розуму, тобто чуттєвого і раціонального. Рятуючи за це поєднання, Френсіс Бекон все ж віддає пріоритет досвідченому пізнанню формулює свій емпіричний засіб пізнання, яким є індукція — істинне знаряддя дослідження законів («форм») природних явищ, що мають дозволити зробити розум адекватним природним речам.

Р. Декарт формулює "головні правила методу".

В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети.

Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати.

Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з предметів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного).

Четверте правило вимагає ретельного огляду поля дослідження і порядку його (дослідження) проведення, щоб не допустити ніяких втрат і випадіння логічних ланок.

На яких 3 важливих стадіях еволюції наголосив О.Конт

Соціальний розвиток залежить від інтелектуальної основи — розумового розвитку людства.

Філософ сформулював "закон трьох фазисів-стадій" розумового розвитку, котрий разом із законом розподілу праці зумовлює соціальний прогрес. За О. Контом, існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна, коли світ пояснюється дією надприродних сил; метафізична (абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами; позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого становить позитивне знання.

На першій з цих стадій - теологічної - домінує релігійна міфологічна свідомість, на основі якого складалося відношення людей до зовнішнього світу, формувалася їхня мораль, вирішувалися проблеми їх щоденному житті. На метафізичної стадії людську свідомість, по Конту, більше оперує не уявою, а поняттями, що відображають реальні процеси життя людей. Однак в силу слабкого розвитку знань людей про навколишній їхній світ ці поняття досить-таки абстрактні. Метафізичний метод мислення, що орієнтується, за словами Конта, на пізнання реальних явищ, «спрощував теологію і помалу розкладав її». У той же час він не дозволяв зрозуміти більш конкретно сутність багатьох явищ і не міг остаточно хата-вити свідомість від міфів. На позитивній стадії людську свідомість виходить у своїх судженнях і висновках переважно з наукових спостережень

Риси ренесансної філософії

• У загальноєвропейському масштабі епоха Відродження традиційно розглядається як час переходу від Середньовіччя до епохи Нового часу. Тому культура Відродження має специфічні особливості перехідної епохи, у якій старе і нове переплітаються, створюючи своєрідний, якісно новий сплав. Сутнісними рисами Відродження стали антифеодальна спрямованість, світський антиклерикальний характер, гуманізм, антропоцентризм. Крім цього, визначною рисою епохи Відродження було звернення до культурної спадщини Античності. Людина стала центром філософських досліджень не лише як результат Божественного творіння, а й космічного буття, її аналізували не з погляду взаємодії з Богом, а з погляду її земного існування. Антропоцентризм — домінування філософського принципу, згідно з яким людина є центром і метою всесвіту.

• Гуманізм — домінування філософського принципу, згідно з яким утверджується повага до гідності й розуму людини, її права на щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

• Пантеїзм — філософська позиція (світогляд), згідно з яким Бог і світ перебувають у нерозривній єдності.

Філософія Відродження характеризується також появою нової натурфілософії, інтересом до держави, індивідуалізмом, формуванням ідеї соціальної рівності та опозиційністю до церкви.

Звідси виростає нова самосвідомість людини, її нова суспільна позиція: усвідомлення нею своєї унікальності, власної сили, таланту стає тією новою якістю людини Відродження, яка докорінно відрізняє її від людини Середньовіччя. Якщо остання свої досягнення приписувала традиції, то індивід ренесансної епохи був схильний приписувати всі свої заслуги виключно собі.

10 Варіант

Св. Августин про добро і зло, проблеми людини й душі

Говорячи про діяння бога, мислителі підкреслювали його добрість. Але в світі діється і зло. Чому бог допускає його? Не на ньому чи лежить відповідальність за зло у світі? Повз цих питань не міг пройти жоден релігійний філософ, включаючи і Августина. Спираючись на тексти Св. Письма, де говориться про доброту творця, А. доводить, що все створене ним у тій чи іншій мірі причетний до цієї абсолютної доброти, адже Всевишній здійснює творіння, запам'ятав у створеному певну міру, вагу і порядок. У них вкладені неземної образ і сенс. В міру цього а природі, в людях, в суспільстві, укладено добро. Подібно до того, як тиша - є відсутність шуму, так і зло - це відсутність добра, а не щось існуюче саме по собі. Цими міркуваннями А. намагався зняти відповідальність бога за зло у світі. Потрібно враховувати відносність зла і сприймати його як ослаблене добро і як необхідну ступінь до добра. Буває і так, що мучить людину зло в кінцевому підсумку обертається добром (покарання за злочин).

Людина є поєднанням світу Божого — душа людини, і світу земного — її тіло. Людська душа за своєю природою досконала, тому що наближена до Бога, але інколи тіло долають спокуси (гріхи).

Чому Фіхте вважається засновником суб’єктивної ідеалістичної діалектики

Фіхте розвинув вчення Канта стосовно примату практичного розуму над теоретичним. Він відкидає кантівський дуалізм, повністю переходить на позиції суб'єктивного ідеалізму, приписуючи загальнолюдському "Я" (яке існує в кожній окремій людині) абсолютну могутність. Воно створює, формує, усвідомлює себе і всю оточуючу дійсність. Він починає своє вчення з безпосередньо даного факту – з інтуїції діяльного суб'єкта, або "Я", яке поєднує в собі все, що може бути мислимим. Крім вихідного "Я" має бути, за Фіхте, "не-Я", інакше кажучи, крім "свідомості" повинна бути "природа", крім "суб'єкта" – "об'єкт". Останні впливають на "Я" і в деякому значенні визначають його діяльність. "Я" відчуває на собі "поштовх" з боку "не-Я", що протистоїть йому. Фіхте прагнув розкрити діалектику суб'єкта й об'єкта, свідомого і несвідомого, роль практики в пізнанні, єдність теоретичного і практичного, особистого і суспільного. Протилежності, вчив Фіхте, відносні, теза перетворюється в антитезу, а синтез є розв'язанням протиріччя. Однак діалектика Фіхте мала суб'єктивно-ідеалістичний характер. Вона виводилася з аналізу самодіяльності "Я" і його відношення до "не-Я", яке є, по суті, творінням "Я".

Надлюдина -Ніцше

Надлюдина- концепція, сформульована в творчості німецького філософа Фрідріха Ніцше, як мета, до якої повинна прагнути людина в своєму розвитку. Концепція надлюдини запроваджена Ніцше як заперечення християнської ідеї потойбічності: Заратустра проголошує надлюдину значенням землі й велить своїм слухачам забути про тих, хто проповідує потойбічні надії, щоб відірвати їх від землі. Пошуки щастя в іншому світу витікає з незадоволення життям, що змушує людину створювати вигаданий світ, де ті, хто змушував її страждати, будуть страждати самі. На противагу надлюдина не втікає з цього світу в інший.

Заратустра проголошує, що християнська втеча з цього світу в інший вимагає також вигадки безсмертної душі, відмінної від тіла, яка переживе тілесну смерть. Звідси виникає зневага до свого тіла та його умертвіння, аскетизм. Надлюдина Заратустри тілесна, а її душа є лише одним із аспектів тіла.

Під критику Ніцше потрапляє й інша потойбічність, пов'язана із метафізикою платонізму. Ідеї істини та сутності є ще одним засобом втечі від світу. Відповідно, надлюдина вільна від цих забобонів. В очах Заратустри надлюдина — мета, яку повинно поставити перед собою людство. Сенс життя теперішнього покоління людей — рух у напрямку до нового покоління. Антитезою людини Ніцше бачить останню людину егалітарної моралі. Надлюдина і остання людина несумісні, й на думку Ніцше остання людина повинна бути подолана.

Сучасна не класична філософія людини і мови

Сучасна філософія значно розширила спектр філософської тематики, в ній з'явилися нові проблеми, пов'язані з розвитком науки, техніки, з інформаційним вибухом, з появою глобальних проблем, а також нові аспекти проблем, що вважалися традиційними.

Суттєвими рисами філософії XX ст. є, по-перше, спеціалізація її шкіл і напрямів на вирішення різних проблем науки і людини; по-друге, зосередження зусиль на поуках свого читача, “споживача” серед різних груп населення; по-третє, взаємозв'зок таких діалектичне пов'язаних тенденцій, як плюралізм (у значенні свободи філософського дослідження, розширення “ділянок” якісно різних філософських проблем) і монізм (як вибір певного, одного, онтологічного, гносеологічного чи іншого першопочатку), як вираз тенденції пошуку філософського синтезу вчень різних шкіл. Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто - перегляд традиції класичного раціоналізму. Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнання, то сучасна некласична філософія стає філософією людини і філософією мови.

Основними школами і напрямами у філософії XX ст. є позитивістський, антропологічний, релігійно-філософський, неопозитивістський, постпозитивістський, герменевтичний, психоаналітичний, персоналістський, феноменологічний та інші. Які основні ідеї репрезентовані в цих напрямах, в чому позначився вплив на соціокультурне буття, світорозуміння і духовність людини XX ст., якою мірою вони підносять менталітет людства на новий щабель і в чому їх невдачі? Ці питання будуть знаходитися в центрі нашої уваги.

12 варіант

1.1. Платон

1.2. Бекон – Новий органон

1.3. Трансендентальний метод

1.4. Філософія нового часу

2.1. течії сучасної філософії: Ірраціоналістична(екзістенціально-антропологічний паррям), раціоналістичний (Позитивіський напрям)

2.2. три душі в людині, Арістотель: рослинна, тваринна, розумна

2.3. західна і східна апологетика займалася обґрунтуванням і захистом християнства від античної філософії. . Представниками західної були: Юстиніан Мученик (помер бл. 165р), його учень Татіан (помер бл. 177 р.), Мінуцій Фелікс (кінець ІІ ст.), Квінт Тертулліан. Грекомовна (східна) апологетика спонукувана своєю еллінською ментальністю на споглядання внутрішньої людини, неосяжних глибин духу, виявляє себе в таких серйозних філософських здобутках, як мистецтво алегоричного прочитання, тлумачення "священних текстів".

2.4. Антропологізм Феєрбаха. Антропологізм Фейєрбаха проявився і в його соціально-політичних поглядах. Він писав: "У палаці мислять інакше, ніж в хатині, низька стеля якої як би тисне на мозок. На вільному повітрі ми інші люди, ніж в кімнаті, тіснота здавлює, простір розширює серце і голову "

3. Нітше про надлюдину: надлюдина - як мета, до якої повинна прагнути людина в своєму розвитку. Концепція надлюдини запроваджена Ніцше як заперечення християнської ідеї потойбічності: Заратустра проголошує надлюдину значенням землі й велить своїм слухачам забути про тих, хто проповідує потойбічні надії, щоб відірвати їх від землі. Пошуки щастя в іншому світу витікає з незадоволення життям, що змушує людину створювати вигаданий світ, де ті, хто змушував її страждати, будуть страждати самі.

4. Позитивізм— філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Теоретичним джерелом позитивізму є Просвітництво з його вірою у всемогутність розуму, в науково-технічний прогрес, а також англійський емпіризм Локка і Юма.    Основні ідеї та настанови позитивізму можна звести до таких тверджень:    1. Справжня наука не виходить за сферу фактів, за межі чуттєвого даного. Вона не гониться за невловимими першоосновами і першопричинами. Звідси бере початок заперечення метафізики, яка не дотримується цієї вимоги.    2. Наука, яка вивчає факти, є всемогутньою. Не існує меж науковому пізнанню.    3. Суспільство також підлягає науковому пізнанню. Наукою про суспільство є соціологія.    4. Розвиток науки і техніки, а також соціології є запорукою суспільного прогресу.    Під наукою позитивізм розуміє знання, побудоване на зразок природознавства. Вироблені природознавством критерії науковості та методи пізнання він розглядає як ідеал науки.

Періоди: 1) теологічну, або фіктивну, коли за явищами шукають надприродні сили — божества тощо;    2) метафізичну, або абстрактну, коли за явищами вбачають абстрактні сутності й сили — субстанції, флогістони тощо;    3) наукову, або позитивну, коли між явищами відкриваються незмінні закони.

14 варіант

1.1. Соціологія

1.2. Ляйбніц

1.3. Герменевтика

1.4. Сучасна філософія

2.1. Хронологічні рамки періодів античної філософії: 1 період – Досократівський 7-6 ст. до н.е., 2 – Класичний 5-4 ст. до н.е., 3 – елліністичний – з завойовницьких війн О. Македонського.

2.2. Арістотель: краще держава закону а не особи. У державі, де діє влада закону всі — і державні органи, і громадяни — однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.

2.3. Специфіка середньовічної філософії. Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин. Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Одним з найбільших надбань релігійного світогляду була ідея індивідуального безсмертя, одноразовості і тому самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії з небувалою досі гостротою ставилося питання про сенс життя.

2.4. Схема розвитку у філософії Гегеля: логіку, філософію природи та філософію духу. Логіка є найважливішою частиною гегелівської системи, оскільки тотожність буття та мислення означає, що закони мислення, які й досліджує логіка, є дійсними законами буття. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей.

3. Ф.Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам й цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинюй виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль — це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно є лише таким, яким воно може бути: "Людина, якою вона повинна бути, - це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і "дерево, яким воно повинно бути".

4. Відмінність класичної і некласичної філософії

Німецька класична філософія стала закономірним результатом розвитку всієї попередньої європейської філософії, oрганічно увібравши в себе вихідну проблематику та найважливіші досягнення попередніх фiлософів, вона надала їм нового звучання, нової інтерпретації та оригінального вирішення. Німецька класична філософія збагатила європейську культуру цілою низкою ідейних надбань, без яких неможливо уявити собі сучасну інтелектуальну ситуацію в суспільстві. Некласична буржуазна філософія має важливе історичне значення: вона є ланкою зв'язку між класичною філософією і сучасною,

теоретичною базою підготовки філософських вчень XX ст. Особливостями некласичної західної філософії, основними темами Ті філософствування є: по-перше, звернення до суб'єктивного світу людини; по-друге, аналіз кризи буржуазної культури; по-третє, аксіологічний підхід до дійсності, світу людини і світу .