1. Становлення традиції цивільного права в Україні

Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. Статутів Великого Князівства Литовського, в яких намітився, хоча і вельми приблизно, але все ж досить виразний поділ права на галузі, в межах яких почали кон­ституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інс­титути.

За своєю суттю Статути Великого Князівства Литовського були результатом використання і творчої переробки місцевого звичаєво­го права, литовського, німецького, польського цивільного законо­давства. При цьому були враховані і відіграли роль методологічно­го підґрунтя принципи та ідеї римського права.

Крім того, Статути були використані при складанні "Прав, за якими судиться малоросійський народ".

"Права, за якими судиться малоросійський народ" — це збірник норм права XVIII ст., складений з метою регулювання відносин у

Лівобережній Україні. Після приєднання її до Московської держа­ви відповідно до Березневих статей на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалася. Тут продовжували діяти "колишні" права, тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство і Магдебурзьке право.

У 1743 р. комісія подала законопроект, що називався "Права, за якими судиться малоросійський народ". Фактично це був перший кодекс українського права. При його складанні використані римські І німецькі правові джерела, Статути Великого Князівства Литов­ського, польське законодавство, Магдебурзьке і Хелменське право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика.

У тому ж XIX ст. зроблено спробу створення ще одного україн­ського кодексу, який називався "Зібрання прав малоросійських".

Якщо "Права, за якими судиться малоросійський народ" були першим загальним кодексом в Україні, то "Зібрання прав малоро­сійських" можна вважати першим українським цивільним кодексом.

"Зібрання прав малоросійських", що складається з трьох частин, було побудоване за інституційною системою (з деякими відступами стосовно регулювання спадкування). Перша частина була присвяче­на визначенню правосуб'єктності учасників цивільних відносин, шлюбно-сімейним відносинам і опіці. Друга

2. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства

Цивільне законодавство за своїм змістом є галуззю законодавства. Воно містить норми цивільного права. Одним з показників галузі законодавства, адекватної галузі права, слід вважати наявність зведеного нормативного акта, який охоплює переважну більшість інститутів даної галузі. Такий нормативний акт має бути активним центром системи законодавства, управляти нею шляхом розмежування компетенції між нормотворчими органами в регулюванні конкретних відносин і встановленні загальних положень, які підлягають відтворенню в інших нормативних актах, що видаються на базі і на розвиток цього зведеного акта. Для цивільного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивільний кодекс. Проте у практиці немає "чистих" галузей законодавства, тобто таких, які б містили норми виключно однієї галузі. Нормативні акти відображають функціональні зв'язки між нормами різних галузей права, а тому галузь цивільного законодавства, яка відповідає галузі цивільного права, складається не лише з цивільно-правових актів, а й охоплює нормативні матеріали з цивільного права, що містяться у нормативних актах інших галузей права. Так, у Законі "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. відповідні статті передбачають цивільно-правові норми поряд з іншими статтями, які містять норми трудового, фінансового та адміністративного права. З іншого боку, в цивільно-правових актах містяться норми інших галузей права. У ЦК України є норми адміністративного права: ст. 105 передбачає право виконкому місцевої ради народних депутатів винести рішення про знесення самовільно зведених жилого будинку, господарських і побутових будівель та споруд.

Отже, в системі сучасного законодавства є нормативні акти, які містять норми різних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актів. Сукупність комплексних нормативних актів становить комплексне законодавство. Наявність галузевих і комплексних нормативних актів необхідно враховувати у практичній діяльності з застосування норм права. Не менш важливо враховувати цю обставину в роботі з удосконалення чинного законодавства, бо в цьому разі досить чітко вимальовуються шляхи можливої консолідації норм, згрупування їх у самостійні рубрики, скорочення множинності й усунення суперечностей.

3. Будь-яка держава створює велику кількість нормативно-правових актів. Для полегшення знаходження певного нормативного акту, забезпечення доступності законодавства для учасників правових відносин (фізичних і юридичних осіб), використовується систематизація нормативних актів.

Систематизація законодавства необхідна не тільки для покращення користування ним, а і для вдосконалення правотворчої діяльності компетентних органів держави по створенню нормативно-правової бази, виявлення прогалин та протиріч у правовому регулюванні суспільних відносин та їх усунення.

Систематизація законодавства - це діяльність правотворчих та інших компетентних органів (посадових осіб) щодо упорядкування та вдосконалення чинних нормативно-правових актів держави, приведення їх до цілісної внутрішньо узгодженої системи та видання новостворених нормативних актів чи збірників законодавства.

Розрізняють різні форми систематизації законодавства:

1) кодифікацію законодавства;

2) інкорпорацію законодавства;

3) консолідацію законодавства.

Кодифікація - це форма систематизації законодавчих актів, що регулюють певну сферу суспільних відносин, яка полягає у якісній переробці нормативного матеріалу, тобто відміні застарілих норм, усуненні конкуренції правових норм та інших суперечностей правового регулювання, заповненні прогалин і створенні нового нормативно-правового акту -Кодексу, статуту, положення.

В результаті кодифікації цивільного законодавства України, здійсненого Верховною Радою України 16.01.2003 р. був прийнятий новий Цивільний кодекс з набранням чинності якого припинив свою дію Цивільний кодекс Української PCP від 18.07.1963 р.

Інкорпорація - це форма систематизації законодавства, яка полягає у зведенні воєдино чинних нормативно-правових актів без зміни їх змісту і видання різного роду збірників. Інкорпорація може здійснюватися за хронологічним, алфавітним чи предметним критерієм, а також бути офіційною і неофіційною.

Офіційна інкорпорація законодавства здійснюється компетентним органом державної влади. Так, Міністерство юстиції України здійснює офіційну, хронологічну інкорпорацію законів та інших актів Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, зареєстрованих Міністерством юстиції України і внесених до Єдиного державного реєстру. Ця інкорпорація міститься в щотижневому виданні "Офіційний вісник України". Неофіційна інкорпорація законодавства здійснюється юристами-науковцями, видавництвами, юрисдикційними органами, юристами-практиками. Як правило, більшість інкорпорованих збірників законодавства базується на предметній ознаці, тобто за галузями права. Так, за останні роки в Україні тільки видавництвом "Юрінком Інтер" підготовлені і видані різні збірники законодавства:

- збірник законодавства з підприємницького права;

- законодавство України про соціальне забезпечення; - житлове законодавство України;

- кримінально-виконавче законодавство України та інші. Консолідація - це форма систематизації законодавчих

актів держави, що регулюють суспільні відносини певної сфери, яка полягає в їх об'єднанні без зміни змісту і видання єдиного нормативно-правового збірника. Так, результатом консолідації законодавства можна вважати видання Зводу законів України.