3. Еволюція світової валютної системи

Характер функціонування й стабільність світової валютної системи залежать від ступеня її відповідності структурі світового господарства. При зміні структури світового господарства і співвідношення сил поставляють на світовий арені відбувається заміна існуючої форми МВС нові. З'явившись на ХІХ столітті, МВС пройшла 3 етапу эволюции:

1. «Золотий стандарт» чи Паризька валютна система

2. Бреттон-Вудская система фіксованих валютних курсов

3. Ямайська система плаваючих валютний курсов.

Золотий стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Протягом майже всього XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завершення Наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі й США зробили те саме з американським доларом. Найбільшого поширення система золотого стандарту набула у період з 1880 до 1914 р., тобто до початку Першої світової війни. [3,31].

За золотого стандарту в його класичній золотомонетній формі не було будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати і купувати, безперешкодно перевозячи з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивезення капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.

Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Ця стабільність — результат дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених чітких "правил гри". Так, країни, з яких

спостерігався відплив золота внаслідок дефіциту платіжного балансу, знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота.

Друга валютна система. Офіційно була оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США) і дістала назву "'Бреттон-Вудська валютна система".

Метою запровадження цієї валютної системи було відновлення вільної торгівлі та встановлення стабільної рівноваги системи міжнародних розрахунків на базі фіксованих валютних курсів.

У результаті переговорів були визначені такі принципи функціонування валютної системи:

—встановлення твердих обмінних курсів валют країн-учасниць до курсу резервної валюти — долара США.;

фіксація в золоті курсу резервної валюти;

підтримка центральними емісійними банками країн стабільних курсів своїх валют стосовно резервної ват юти за допомогою валютних інтервенцій;

здійснення змін валютних курсів через девальвації та ревальвації;

—утворення організаційних ланок валютної системи. Такими

ланками стають Міжнародни й валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), які мають розвивати валютне співробітництво країн і сприяти зниженню дефіциту платіжного балансу.

При збереженні в цілому золото девізного стандарту та кінцевих розрахунків золотом, долар США був визначений світовою резервною валютою і міг обмінюватися на золото центральними банками інших країн за фіксованим курсом. Установлюватися офіційні паритети валют, що виражалися в золоті та доларах. Ринкові курси валют країн-учасниць не повинні були відхилятися від фіксованих курсів більш ніж на 1% у той чи інший бік. Поступово долар витісняв золото з обігу, і Бреттон-Вудська валютна система швидко стала доларовою.

Друга валютна система ефективно функціонувала доти, доки золоті запаси США забезпечували обмін доларів на золото. Посилення світової конкуренції в 60-х pp. призвело до кризи Бреттон-Вудської валютної системи* яка тривала майже десять років. В 1973 р. за результатами міжнародної конференції в Парижі система твердих обмінних курсів валют перестала існувати, що ознаменувало кінець другої валютної системи і обумовило перехід до третьої валютної системи.

Третя валютна система. Враховуючи зміни світової економічної ситуації, 1976 р. провідні країни на Ямайській нараді Міжнародного валютного фонду заклали основи чинного валютного механізм}', який характеризується такими ознаками:

золото є звичайним товаром, хоч його висока ліквідність все ще змушує більшість держав відводити йому значну роль при формуванні своїх золотовалютних резервів;

країни мають право вибору режиму валютного курсу;

—запроваджується стандарт спеціальних прав запозичення

(СПЗ).

Метою запровадження СПЗ було створення універсальної світової валюти, яка замінила би золото й долари США в міжнародних розрахунках та державних резервах. Однак плани щодо створення універсальної валюти на базі СПЗ не було реалізовано. Це пояснюється тим, що МВФ та інші міжнародні організації не змогли набути достатнього впливу для ефективного регулювання світової валютної та фінансової системи. [2,54-56].

Отже, сучасна валютна система не підкоряється яким небудь правилам функціонування. За своїм характером це девізна система з комбінацією фіксованих і плаваючих валютних курсів, регульована як на двосторонній основі, шляхом угод між країнами, так і на багатосторонній-через механізм МВФ.