гагч-г-ч-ж аг л ппх^л-г»-*-

Тема твору

Тема (грец. — те, що покладено в основу) — 1) це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки:

2) Узагальнена основа змісту художнього твору, те. Про що в цілому йдеться в ньому.

У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до якого він може бути зведений.

Тему твору досить часто плутають з його фабулою, зокрема в тих випадках, коли на прохання визначити тему твору, починають переказувати його зміст. Потрібно пам'ятати, що. на відміну від Фабули, яку визначає подійність і конкретність, одиничність, тема твору характеризується статичністю й узагальненістю свого змісту. Між темою та фабулою твору встановлюється такого роду зв'язок, що тема твору виступає в ньому як його згорнута Фабула. Тему твору можна визначити, згорнувши Фабулу до єдиної і далі неподільної точки смислового відліку, а нею завжди виступатиме певне життєве положення, в якому визріває щось конфліктне.

Якщо фабула, таким чином, «є те, що реалізує себе у процесі самої оповіді, то тема — це те, що передує фабулі і кладеться в її основу. Фабула, у свою чергу, розгортає тему, подає те вихідне проблемне положення, яке було в ній окреслено лише в найзагальніших рисах, у його всебічному розвиткові, у його русі, під час якого з'ясовуються та уточнюються окремі його конфліктні моменти.

Тема — це та Фабулотворна причина, внаслідок якої Фабула, власне, і з'являється. Водночас, фабула, з'явившись, виступає як засіб подання теми, розгортання окресленого в ній кола конфліктних явищ. Тема художнього твору усвідомлюється нами тільки після того, як ми ознайомимося з його фабулою.

Основне значення геми полягає в тому, що вона виступає як посередник між реальною дійсністю, явища якої так чи інакше відбиваються у творі, і втіленому в ньому самому його внутрішнім художнім світом, в якому певним чином аналізуються та узагальнюються відображені явища дійсності.

В структурі поняття «тема» виділяють окремі її рівні.

• 'Зовнішня Головна

• Внутрішня - Допоміжна

Зовнішня теми — це те, що відображено в цілому, загальна вказівка на обраний митцем для художнього втілення той чи інший життєвий об'єкт. Вона може об'єднувати різні твори різних авторів, що близькі за своєю загальносмисловою проблемною спрямованістю (наприклад, тема війни, соціально-визвольної боротьби, «пригніченої людини» і т. д.). Тобто зовнішня тема — це:

• коло об'єктів, зображених у творах:

• загальна вказівка на ті предмети, явища, що відображені в дійсності. Внутрішня тема — це ті її сторони, якими повернуті об'єкти, які висунуті в

них на передній план.

Внутрішню тему твору часто визначають як проблематику. під якою розуміють «сукупність тих сторін зображуваної дійсності, до яких привернуто увагу читача шляхом підкреслення їх за допомогою використовуваних у літературі зображувально-виражальних засобів». Внутрішня тема — це художня тема: вона завжди виступає як актуальна, значуща саме в силу своєї проблемності, постановки якихось злободенних або <вічних> життєвих питань, які на думку автора, потребують осмислення та оцінки.

Тематичний аналіз твору звичайно будується на виокремленні головної теми твору, яка має провідне значення для розкритім творчою задуму автора, і ряду допоміжних тем (тобто тем окремих фабульних ліній твору або навіть окремих сцен, найбільш містких у змістовому відношенні), через які проблема, поставлена автором, окреслюється і конкретизується з більшою певністю.

Тема з'ясовується на основі усього змісту твору, але водночас зміст самої теми (її проблемний аспект) може бути концентровано, в образно-афористичній формі, виражений в окремих елементах твору. Відголосок теми може бути поданий у назві твору («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирною, «Батьки і діти» І. Тургенева, «Злочин і кара» Ф. Достоєвського, «Американська трагедія» Т. Драйвера), в афористично-метафоричній формі висловлений у епіграфі до твору або в символічних за звучанням елементах його змісту.

ФАБУЛА

Фабула (лат, fabula — байка, історія) — подієва основа змісту, перебіг основних подій, що розгортає конфліктне положення, окреслене темою твору, і виступає в ньому як предмет розповіді, який сприймається читачем у вигляді більш- менттт цілісної картини або фрагментів життя певних осіб.

Інколи фабулу позначають іншим — близьким, але не тотожним поняттям «сюжет».

Основні відмінні ознаки фабули:

• подієвість.-

  • конкретизованість змісту того, про що в ній ідеться.

Фабула — це те, про що розповідається у творі й що існує в ньому у формі більшою чи меншою мірою об'єктивованої від автора або його оповідача, немовби «нічиєї», існуючої «самої по собі», і «насправді» життєподібної реальності, яка є справжньою життєвою реальністю для дійових осіб твору. Фабула може бути переказана «своїми словами», й досить часто, розповідаючи «про що ця книга, вистава, кінофільм», переказують саме фабульний перебіг змісту твору (зразки переказу фабул різних творів див. у двох попередніх розділах).

Фабула твору може мати:

• документально-фактичну основу. тобто спиратися на реальні історичні події, що мали місце в житті суспільства чи окремих його членів.

• умовно-фактичну основу. тобто виходити з народних легенд, переказів, анекдотів, запозичуватися з інших літературних творів, або ж бути цілком оригінальною, тобто безпосередньо не зв'язаною ні з якою Фактичною, наперед заданою основою.

Міра конкретизованості, розгорнутості фабули залежить передусім від родової належності твору. Ліричні твори переважно характеризуються нечіткістю, фрагмен­тарністю вияву фабули, тобто слабкою або незв'язаною недієвістю (гаку фабулу іноді називають «крапковою»), або відсутністю подієвості взагалі (зокрема, медитативна, лірика «чистих» роздумів та переживань, яку характеризують як безфабульну). Більшою повнотою та розгорнутістю вирізняються фабули епічних та драматичних творів, а в цій групі – фабули «середніх» і особливо «великих» жанрів

прози, таких як повість і роман, фаоульна пооудова яких може оути досить складною і розгалуженою, що майже неможливо у драмі, обмеженій вимогами сценічності. Особливість фабульної побудови епічних творів полягає в тому, що в них не так вже й рідко може бути не одна, а декілька фабульних ліній (повновагих історій або фрагментів життя дійових осіб), які розгортаються більш-менш автономно одна від одної і можуть врешті-решт або зливатися в єдину подіеву лінію, або розв'язувати закладений у них конфлікт, залишаючись до кінця ізольованими (звичайно, умовно, в об'єктивованій змістовій даності твору), наприклад, роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», в якому розгортаються фабульні лінії, що розповідають про історії життя Чіпки Варениченка, Гриць-ка Чупруна, мешканців села Піски, Максима Гудзя, або роман М. Булгакова « Майстер та Маргарита», де осібно розвиваються дві фабульні лінії — «московська» та «євангельська».

У творах з кількома фабульними лініями останні умовно можна поділити на два типи, позначивши перший як «епічну», а другий — як «ліричну» фабулу.

Епічною Фабулою можна надати ту розгорнуту й конкретизовану подієву лінію твору, яка постає в ньому у формі об'єктивно даної картини (історії) життя, тобто життєподібної реальності героїв твору, про життя яких у ньому розповідається. Епічна фабула становить основу фабульної побудови твору, яка може нею і обмежуватися (в однофабульних творах). Епічна фабула — це та «жива» картина життя, з якою ми перш за все маємо справу, читаючи твір.

Ліричною Фабулою можна назвати ту систему зв'язаних зауважень, що характеризують (коментують і узагальнюють) зміст основної епічної фабули або окремих її подієвих ліній і існують в ній у вигляді реплікових «вкраплень», даних немовби збоку, від особи, що веде розповідь. Лірична фабула твору — не реальність не героїв твору, про яких розповідають, а відокремленого від них у часі розповідача (який немовби переказує те, що вже відбулося, трапилося раніше, у минулому), особи, яка веде розповідь і певним чином себе в ній виявляє. Лірична Фабула, на відміну від епічної, характеризується фрагментарністю, незначною розгорнутістю, слабкою подієвістю й нагадує «крапкову» (ліричний, або авторський, відступ) фабулу ліричних творів.

Фабула твору служить засобом розкриття зображених у ньому характеру.