Тема 3. Передумови та цілі системної трансформації соціалізму

1. Економічна теорія соціалізму та її політична детермінанта.

2. Соціально-економічна сутність централізовано керованої економічної системи

3. Господарські реформи як спроби вдосконалення централізовано керованої економічної системи

4. Необхідність, сутність і цілі соціально-економічної трансформації командно-адміністративної системи соціалізму

с/р: Сутність тіньової економіки у централізовано-керованій економічній системі.

1. Теоретична схема соціалізму зовні виглядала досить перекон­ливо і не була позбавлена логічної завершеності. Основою (яд­ром) соціалістичного суспільства повинна була стати суспільна (загальнонародна) власність на засоби виробництва. Це означало повну ліквідацію приватної власності. Зберігалась лише особиста власність на предмети споживання.

Соціалізм — суспільний устрій, який приходить на зміну капіталізму і характеризується суспільною власністю на засоби виробни­цтва, відсутністю експлуатації людини людиною, плановим у масштабах усього суспільства виробництвом і розподілом результатів виробничої діяльності за працею.

Через різні обставини об'єктивного і суб'єктивного характеру практичне втілення в життя теоретичних засад соціалізму супро­воджувалося значними відхиленнями від теорії. В результаті реа­лізована модель соціалізму втілилась у специфічній економічній системі, яка отримала назву централізовано керованої економіч­ної системи. Головним політичним каталізатором утворення цієї системи була монополізація політичної влади однією партією.

Центральзовано керована економічна система була однією з найбільш політизованих систем, які існували в історії людства. Як справедливо зазначав відомий економіст Янош Корнаї, клю­чем для розуміння класичної системи соціалізму є його політична структура, в якій політична влада належить правлячій партії, причому партія і держава так переплетені, що в країні не допус­кається будь-яке відхилення чи протидія політиці партії.

Центральне керована економічна система — бюрократична модель со­ціалізму, за якої всі засоби виробництва опиняються в руках держави, на зміну товарно-грошовим відносинам приходять ко­мандно-адміністративна система і централізоване планування.

У політичному сенсі Радянський Союз (як і інші соціалістичні країни) був країною «диктатури пролетаріату». Представником інтересів робітничого класу вважалася комуністична партія. Вона була монополістом політичної влади і здійснювала не лише полі­тичне, а й економічне керівництво. Це виявлялось у тому, що п'ятирічні плани соціально-економічного розвитку обов'язково затверджувалися на з'їздах КПРС. Вищі керівні посади, за рідким винятком, обіймали лише члени КПРС. Це стосувалося навіть профспілкових діячів, які у країнах з ринковою економікою є пев­ною опозицією до влади. Хід соціально-економічного розвитку був предметом постійного контролю з боку КПРС. Економічні успіхи чи невдачі керівників завжди діставали відповідну партій­ну оцінку. Таким чином, згідно з внутрішньою логікою свого са­моруху «диктатура пролетаріату» за досить короткий відтинок часу перетворюється на диктатуру правлячої партії, потім на диктатуру вузького кола партійних лідерів і, нарешті, на дикта­туру однієї особи. Монополія політичної влади зумовлює моно­полізм в економіці, ідеології, соціальній сфері.