33

ВСТУП

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згаданої дисципліни.

Для проведення аналізу діяльності підприємства необхідно розраховувати потребу підприємства в матеріально-технічних та трудових ресурсах, бо сфера праці – важлива й багатопланова область економічного та соціального життя суспільства.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Критерії прийняття фінансових управлінських рішень та їх

вплив на вибір джерела фінансування

1. Прийняття управлінських рішень на основі фінансової звітності

У процесі роботи керівникам доводиться приймати рішення, які впливають на різні сторони фінансової діяльності підприємства.

Управлінські рішення, що приймаються на основі аналізу фінансової звітності, залежать від багатьох чинників: галузевої приналежності організації; умов кредитування і ціни позикових джерел; оборотності і рентабельності; організації грошового обороту та ін. Розглянемо вплив результатів аналізу фінансової звітності на ухвалення рішень відносно структури балансу, ліквідності, управління рентабельністю, оптимізації облікової політики і прогнозної звітності.

Управлінські рішення, що приймаються на основі аналізу фінансової звітності, залежать від багатьох факторів:

• галузевої приналежності організації;

• умов кредитування і ціни позикових джерел;

• сформованої структури джерел і раціональності їх розміщення в активах;

• масштабності інвестиційних проектів;

• оборотності і рентабельності;

• організації грошового обороту і ін.

У процесі роботи керівникам доводиться приймати рішення, які впливають на різні сторони фінансової діяльності підприємства

1. Управлінські рішення відносно структури балансу мають бути спрямовані на обгрунтування і формування цільової структури капіталу.

Цільова структура капіталу - це внутрішній фінансовий норматив, відповідно до якого формується співвідношення власного і позикового капіталу для кожної конкретної організації. Вона формується з урахуванням сукупного впливу всіх внутрішніх факторів і зовнішнього середовища бізнесу організації, її цільових установок відносно перспектив розвитку бізнесу.

Рішення щодо структури балансу повинні бути спрямовані на усунення диспропорцій в темпах зростання окремих елементів активів і пасивів, у співвідношенні позикових і власних джерел, з одного боку, і мобільних та іммобілізованих коштів з іншою. Диспропорції можуть привести до недостатньої забезпеченості власними обіговими коштами і зниженню рівня ліквідності. Відсутність власних обігових коштів, чистого оборотного капіталу (їх негативні значення) небезпечно для підприємств і з тієї точки зору, що при необхідності термінового повернення заборгованості буде потрібно вимушена розпродаж активів або станеться «зависання» боргів перед кредиторами.

У своїх діях по управлінню фінансовою структурою капіталу фінансовому менеджменту організації слід враховувати також загальновизнане правило, якому повинні слідувати підприємства будь-яких типів при формуванні цільової структури капіталу: власники підприємств воліють розумному зростанню частки позикових коштів, а кредитори віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, що знижує ризики кредиторів.

2. Управління ліквідністю передбачає прийняття певних рішень відносно окремих груп (видів) оборотних активів. Зростання ступеня ліквідності оборотних активів, зниження частки низьколіквідних їх видів відіграють важливу роль у підвищенні платоспроможності організації.

При прийнятті рішень щодо матеріальних оборотних активів слд виділити:

• активи, які приймають участь у виробничому процесі, недолік яких може привести до проблем в основній діяльності (до зупинок виробничо-технологічного процесу, зниження випуску готової продукції і зривів постачань покупцям і т.п.);

• активи, реалізація яких проблематична (неліквіди). По можливості слід позбавитися від цієї частини активів за демпінговими цінами;

• активи, які можуть бути реалізовані без шкоди основній діяльності (зайві, наднормативні). Реалізація цієї частини матеріальних оборотних активів є основним резервом підвищення ліквідності, мобілізації додаткового грошового припливу коштів і погашення зобов'язань перед кредиторами.

Дебіторська заборгованість являє собою фактичну іммобілізацію коштів організації в розрахунки (в оборот інших підприємств), але в теж час є природним наслідком системи ведення взаєморозрахунків між постачальниками і покупцями продукції. Основні завдання в цій частині управлінських рішень полягають в контролі за поверненням коштів та прискоренні інкасації дебіторської заборгованості.

При прийнятті управлінських рішень щодо ліквідності балансу і платоспроможності підприємства необхідно оцінити розмір і структуру короткострокових зобов'язань. Зростання їх особливо небезпечно, якщо при цьому спостерігається значне збільшення частки найбільш дорогих джерел, у тому числі прострочених боргів по податках і зборах. У такій ситуації слід здійснювати заходи щодо вивільнення з оборотних активів всіх можливих засобів шляхом їх оптимізації і погашати найбільш термінові (прострочені), а потім і найбільш дорогі зобов'язання.

Оцінюючи ліквідність балансу, фінансовий менеджер повинен враховувати, що високий рівень коефіцієнта поточної ліквідності означає лише формальне перевищення оборотних активів над короткостроковими зобов'язаннями і характеризує тільки теоретичну можливість розрахуватися за зобов'язаннями. Чи буде мати місце цей розрахунок фактично, залежить від оптимізації операційного циклу і раціональної організації грошового обороту.

3. Управління рентабельністю і розподілом прибутку традиційно є об'єктом особливої ​​уваги менеджменту.

Безумовно, що аналіз і розробка управлінських рішень в цій частині особливо важливі для збиткових підприємств, коли потрібно виявлення причин збитковості та обгрунтування можливих резервів по її ліквідації або мінімізації.

Оптимальність пропорцій в розподілі чистого прибутку має враховуватися при розробці дивідендної політики, яка представляє собою важливий елемент фінансового менеджменту не тільки в акціонерних товариствах, але і в компаніях інших організаційно-правових форм. Неприпустимо перевищення використання прибутку над отриманою її величиною, оскільки це надасть такий же негативний вплив на фінансовий стан, як і збитки в збиткових підприємствах.

4. Складання прогнозної звітності є важливим і затребуваним в сучасних умовах питанням, яке також має вирішуватися в рамках аналізу фінансової звітності.

Практичне значення прогнозування показників звітності полягає в наступному: керівництво має можливість заздалегідь оцінити, наскільки базові показники прогнозної звітності відповідають поставленим на тому або іншому етапі завданням, охарактеризувати перспективи зростання підприємства, скоординувати довгострокові і короткострокові цілі його розвитку, стратегію і тактику дій.

Особи, що приймають управлінські рішення, завчасно отримують інформацію про можливу в прогнозному періоді величину доходів, витрат, грошових потоків, активів і джерел фінансування.

Це дозволяє:

• на основі прогнозу виручки і фінансових результатів (прогнозного звіту про прибутки і збитки) оцінити стійкість здобуття доходів і прибутку в основній діяльності і залежність майбутніх фінансових результатів від неосновної діяльності, визначити можливу величину чистого прибутку як джерела поповнення власного капіталу і виплати дивідендів;

• на основі прогнозу грошових потоків (прогнозного звіту про рух грошових коштів) визначити розміри і періоди появи касових розривів і розглянути варіанти їх подолання;

• на основі прогнозного балансу оцінити що складається в прогнозному періоді взаємоув'язки та збалансованість активів і капіталу.

Нарешті, дані прогнозної звітності дають можливість оцінити рівень і динаміку показників фінансової стійкості та платоспроможності в прогнозному періоді.

Управлінські рішення, що приймаються на основі розгляду та оцінки прогнозної звітності, дозволяють розробити систему заходів щодо поліпшення діяльності і закласти їх в бізнес-план підприємства.

5. Оптимізація рішень в області бухгалтерської облікової політики тісно пов'язана з діями фінансового менеджера як відносно структури балансу, так і фінансових результатів. Від вирішення цього питання безпосередньо залежить обгрунтування податкової облікової політики та розробка оптимальних податкових схем в рамках чинного законодавства.

Крім того, незадовільне ведення бухгалтерського обліку призводить до помилок в розрахунках з контрагентами, бюджетом та ін і не дозволяє особам, що приймають управлінські рішення, отримати повну, достовірну та прозору інформацію про діяльність організації.

2. Критерії прийняття фінансових управлінських рішень

Обґрунтування, прийняття та виконання управлінських фінансових рішень в рамках моделі управління ризиками суб’єкта господарювання має відповідати певним критеріям, що корелюють із відповідними цілями фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання. Перш ніж структурувати базові критерії прийняття управлінських фінансових рішень, доцільно нагадати основні цілі підприємницької діяльності, яким підпорядкована операційна, інвестиційна та фінансова діяльність суб’єкта господарювання, зокрема:

• максимізація добробуту власників;

• максимізація ринкової вартості підприємства;

• підтримання конкурентоспроможності суб’єкта господарювання у короткостроковому та довгостроковому періодах;

• забезпечення належного рівня ліквідності та платоспроможності суб’єкта господарювання з метою попередження фінансової неспроможності підприємства;

• підтримання цільового рівня рентабельності (прибутковості) фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання; підтримання інвестиційної привабливості підприємства, тощо.

Одним з головних завдань фінансового менеджера є обґрунтування рішень щодо вибору оптимальних для конкретних фінансово-економічних умов форм фінансування підприємства. У цьому зв’язку фінансисти досить часто постають перед необхідністю прийняття рішень щодо вибору найкращої з існуючих альтернатив:

• емісія облігацій чи акцій?

• залучення банківських позичок чи капіталу власників?

• емісія простих чи привілейованих акцій?

• реінвестування прибутку чи виплата дивідендів?

Для прийняття правильних фінансових рішень слід зважати на критерії, за допомогою яких можна оцінити переваги та недоліки залучення позичкового і власного капіталу, зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування тощо.

До типових критеріїв можна віднести такі:

Прибуток/рентабельність. Слід розрахувати, яким чином та чи інша форма фінансування вплине на результати діяльності підприємства. При цьому необхідно виходити з того, що рентабельність активів підприємства повинна перевищувати вартість залучення капіталу, а також враховувати, що зростання частки заборгованості в структурі капіталу в окремих випадках може привести до підвищення прибутковості підприємства, а в інших — навпаки.

Ліквідність. Фінансист повинен розрахувати, яким чином форма фінансування вплине на рівень теперішньої та майбутньої платоспроможності підприємства. Вхідні та вихідні грошові потоки слід координувати таким чином, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої поточні платіжні зобов’язання. Цього можна досягти дотриманням фінансової рівно­ваги в довгостроковому періоді. Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження підприємства задовольняють або перевищують потребу в капіталі для виконання поточних платіжних зобов’язань. Доцільним при цьому вважається розрахунок показника дюрації , який характеризує середньозважений строк непогашеної заборгованості за основною сумою боргу та процентами. Слід враховувати також можливості пролонгації повернення фінансових ресурсів, санкції за порушення умов залучення коштів тощо. У разі, якщо фінансовим менеджментом підприємства неправильно розраховані строки залучення та використання капіталу або якщо вони порушені через погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів реалізації, неврахування інфляції при формуванні відпускних цін, високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансова рівновага порушується і підприємство не в змозі виконати свої платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стій­кою, то це стає підставою для порушення справи про банкрутство підприємства.

Структура капіталу (незалежність). Вдаючись до тієї чи іншої форми фінансування, слід прогнозувати, яким чином вона вплине на рівень автономності і самостійності підприємства у разі використання коштів, збереження інформаційної незалежності та контролю над підприємством у цілому. Окрім цього, необхідно виявляти можливі ризики, зокрема ризик струк­тури капіталу.

Накладні витрати, пов’язані із залученням коштів. Наприклад, емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, витрати на обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації тощо.

Мінімізація оподаткування. Доцільно вибирати ту форму фінансування, яка дасть найбільший ефект з погляду зменшення податкових платежів. Звичайно, податковий фактор слід розглядати в контексті його впливу на вартість залучення капіталу в цілому. Наприклад, при мобілізації коштів шляхом збільшення статутного капіталу слід враховувати, що пов’язані з цим накладні витрати зменшують об’єкт оподаткування, однак дивіденди, які є платою за використання власного капіталу, сплачуються за рахунок чистого прибутку після оподаткування. Натомість проценти за користування позичками відносяться на валові витрати. Разом з тим, податкові переваги, які можуть проявлятися при залученні позичкового капіталу, слід зіставляти із фінансовими ризиками, які при цьому виникають.

Використовуючи як джерела фінансування нерозподілений прибуток, підприємство практично уникає затрат на мобілізацію коштів, однак на реінвестування може спря­мовуватися лише прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування. Тут слід також враховувати рівень оподаткування розподіленого та нерозподіленого прибутку, ставки оподаткування доходів фізичних осіб.

Об’єктивні обмеження: відсутність кредитного забезпечення, необхідного для залучення позичок, низький рівень кредитоспроможності, законодавчі обмеження щодо використання тієї чи іншої форми фінансування, договірні обмеження тощо.

Особливості законодавства про банкрутство: черговість задоволення претензій кредиторів; переважання механізмів санації неспроможного боржника чи захисту інтересів кредиторів тощо.

Максимізація доходів власників (дивідендна політика), так звана концепція Shareholder—Value. Згідно з цим критерієм усі рішення менеджменту підприємства, в т. ч. рішення у сфері фінансування, повинні спрямовуватися на досягнення головної мети діяльності суб’єкта господарювання — максимізації доходів власників.