§10. Економічні категорії, закони і принципи

За допомогою абстрактного (теоретичного) мислення крок за кро­ком йде розкриття сутності економічних явищ і процесів, що вимагає формування певних логічних понять, котрі більш чи менш повно від­бивають реальну економічну дійсність у її розвитку.

Логічні теоретичні поняття, що відображають найбільш загальні та суттєві сторони господарського життя суспільства, називають економічними категоріями.

Політична економія (економічна теорія) сформувала велику кіль­кість категорій. Зокрема, економічними категоріями є такі поняття, як “вартість”, “праця”, “продукт”, “гроші”, “ціна”, “кредит”, “попит”, “пропозиція”, “ринок”, “зайнятість”, “заробітна плата”, “власність”, “витрати”, “прибуток”, “ресурси”, “інфляція” і безліч інших.

Усі економічні категорії поділяються на загальні (характеризують економічні явища у всіх економічних системах) і специфічні категорії (характеризують сторони господарського життя окремої економічної системи).

Наприклад, такі економічні категорії, як “вільний ринок”, “конку­ренція”, “обмін” є специфічними, адже характеризують тільки ринкове середовище, а категорії “праця”, “продукт”, “виробництво”, “спожи­вання” є загальними, адже властиві для усіх економічних систем.

Економічні категорії, теоретично узагальнюючи реально існуючі економічні відносини, явища і процеси, стають сходинками пізнання об’єктивної економічної дійсності, його засобом і результатом.

Водночас, явище завжди значно багатше, ніж категорія, яка його позначає. Категорія – поняття наукове і містить у собі тільки пізнані наукою ознаки і властивості явища і не включає ще не пізнані. Це озна­чає, що категорія може розвиватися та збагачуватися в міру пізнання наукою того явища, яке вона позначає.

Категорії мають історичний характер. Економічні явища народжу­ються, розвиваються і зникають, разом з ними з’являються відповідні категорії, якщо наука у змозі пізнати явища, які ці категорії відобража­ють, вони також змінюються і розвиваються.

Наприклад, якщо категорія “гроші” колись позначала одну суть (золото чи срібло), то нині вона значно збагатилася та змінилася (ніхто нині під грошима не розуміє тільки металеві монети).

Деякі явища давно зникли, відійшли в далеке минуле, а категорії, що їх позначали, існують тільки у науковій абстракції. Це, приміром, сто­сується таких категорій, як “раб”, “феод”, “цеховий устрій” тощо. Однак ми можемо їх використовувати для аналізу давно зниклих еконо­мічних явищ і відносин.

Лише оволодівши сотнями економічних категорій, студент зможе досягти мети – оволодіти курсом економічної теорії (політичної еконо­мії), а разом з тим і закласти теоретичну базу для пізнання економічної дійсності та оволодіння конкретними економічними науками. Саме еко­номічна теорія формує категорії, що використовуються іншими еконо­мічними науками. У цьому й полягає її методологічна функція.

В економіці, як і у будь-якій іншій сфері суспільного життя та в природі, крізь гаданий зовнішній хаос і нагромадження випадковостей прокладає собі шлях необхідність, закономірність розвитку. Економічні процеси у суспільстві керуються внутрішніми, властивими їм зако­нами – економічними законами.

Будь-який закон відбиває в собі сутність того чи іншого явища. Закон і сутність – поняття однорідні (однопорядкові), відображають поглиблене пізнання людиною явищ навколишнього світу. Явище при цьому ширше і багатше від закону, однак закон вловлює внутрішню сутність явища.

Щоб дати визначення економічному законові, потрібно згадати визначення закону, сформульованого філософією: закон – стійке, тривке явище, котре постійно повторюється, це вираз внутрішньо­го, суттєвого, необхідного, причинно-наслідкового, постійного, зага­льного, якісного і кількісного взаємозв’язку (відношення), властивого даному явищу чи процесу.

Автор цього визначення – видатний німецький філософ XVIII сто­ліття Г. Геґель у книзі “Філософія права” писав про політичну економію як науку, що робить “честь думці”, адже вона, маючи перед собою масу випадковостей, відшуковує їхні закони.

Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний харак­тер, тобто не залежать від волі і свідомості людей. Однак не можна ототожнювати економічні закони з законами природи, як це робили у минулому деякі дослідники – від Конфуція, або Кун Фу-цзи (VІ століття до нашої ери, Стародавній Китай), до французького фізіократа Ф. Кенé (XVIII століття). Економічні закони і закони природи мають ряд суттєвих відмінностей:

1. природні закони – це закони природи, економічні закони – закони господарської діяльності людей;

2. закони природи вічні (у всякому разі обмежені тільки часом існування нашого Всесвіту), економічні ж мають історичний характер, хоча вони, як і природні закони, є об’єктивними, але все ж це – закони людської діяльності і поза нею не існують, тому й змінюються разом зі зміною суті господарської діяльності і зникнуть разом з людською циві­лізацією;

3. природні закони діють неухильно, як фатум, а економічні – є лише пануючою тенденцією, існують як усереднення явищ, відхиля­ючись у той чи інший бік;

4. відкриття і застосування законів природи відбувається об’єкти­вно, поза участю людини, економічні закони застосовуються людиною свідомо чи несвідомо, вони часто прокладають собі дорогу, зустрічаючи протидію з боку відживаючих сил суспільства;

5. природні закони не враховувати не можна, тоді як економічні можна і не враховувати, хоча діяти вони будуть, однак нехтування дією економічних законів може призвести до катастрофічних для даного суспільства наслідків.

Економічні закони у сукупності утворюють систему економічних законів. Кожна економічна система має свою систему економічних законів. У системі економічних законів можна виділити різні групи і види законів.

Розрізняють загальні, особливі і специфічні економічні закони.

Загальні діють у всіх економічних системах, особливі – не у всіх, а хоча б у двох економічних системах, а специфічні – тільки в окремих економічних системах. Так, закони безмежного зростання потреб чи рідкісності ресурсів – загальні, закони попиту і пропозиції, товарного обміну – особливі, а закони конкуренції чи феодальної ренти – специфічні.

Економічні принципи – це, як і закони, узагальнення, але, на від­міну від законів, вони містять значні допущення, усереднення, є менш обов’язковими, ніж закони, вказуючи на загальні тенденції економічного розвитку.

Зокрема, в ринковій економіці діють економічні принципи раціональності (раціонального, доцільного використання обмежених виробничих ресурсів) і доходності (доходності підприємницької діяльності), однак це зовсім не означає, що у будь-якому господарстві ресурси використовуються однаково раціонально і доцільно, а кожне підприємство обов’язково є прибутковим. Тут виявляється тільки загальна тенденція: підприємства мають різну прибутковість і з різною доцільністю використовують ресурси, при цьому існує велика кількість нераціональних і нерентабельних підприємств.

У західній економічній теорії не вбачають особливої різниці між економічними законами і принципами, об’єднуючи їх поняттям “еконо­мічні принципи”.

Наприклад, книга видатного англійського теоретика А. Мáршалла, яка побачила світ у 1890 році, називається “Принципи економікс”, хоча там досліджуються не тільки економічні принципи, але й закони ринкової економіки.

Економічні категорії, закони і принципи є засобами пізнання економічних явищ і процесів. Віднайшовши і дослідивши категорії, закони та принципи певної економічної системи, можна пізнати її сутність, закономірності та тенденції розвитку, спрогнозувати зміни, виявити цілі економічного прогресу, застосувати доцільну економічну політику.