1 Вересаев в. В. Соч. В 4 т. — м.: Госполитиздат, 1948. — т. 4. — с. 447.

Зайве слово, багатослівність у судовій промові свідчать не тільки про недбалість промови юриста, а й вказують також на нечіткість йо-го думок, непевність уявлень про предмет висловлення.

Народний вислів прадавніх людей гласить: “Живе слово напо-ловину належить тому, хто його слухає”. Важко з цим не погоди-тися. Вимога говорити живим словом — вимога до будь-якого ви-ступу юриста на судовому засіданні. Живе слово на відмінність від читаного або завченого народжується в той час, коли оратор ви-кладає чергову думку. Про таких юристів говорять: очевидно, що він думає і говорить, говорить і думає; коли він зупиняється, об-думуючи свої фрази, то змушує думати й інших учасників судово-го розгляду. На цій основі базується увага слухачів до промови юриста: їх зв’язують спільні думки.

Іноді суддя, прокурор, адвокат, експерт у суді читають заздалегідь написаний текст. Така промова погано сприймається присутніми. Психологи встановили, що за півгодинне читання з листа сприйма-ється тільки 17 % інформації. Інакше кажучи, через недбалість юрис-та в перші півгодини, коли увага в слухачів найактивніша, втрача-ється 83 % інформації. І це не може не позначитися на розумінні ін-формації. Виступ із листа не привчає самого юридичного працівника думати і міркувати. Найцінніше в усному виступі — міркування вго-лос.

“…Текст, читаний або завчений, а потім промовлений напа-м’ять, — це не той текст, не те слово, не та структура промови, що народжуються в безпосередній живій промові одночасно з думкою. Бо писати — не значить “говорити за допомогою папера”. А гово-рити — не те ж саме, що промовляти вголос написане. Це процеси, глибоко відмінні між собою”¹, — відзначав відомий спеціаліст у сфе-рі ораторського мистецтва І. Андроников.

Нарешті, судова промова залежить і від тембру, гучності, тону. За-гальновизнано, що хрипкий, глухий голос спотворює сприйняття на-віть сильних за змістом слів, а баритон або бас завжди пестять слух. Голос має бути достатньо гучним, щоб слова були добре чутно в будь-якому кінці залу судового засідання. Справедлива також дум-ка, що тихі промови сприймаються багатьма як боязкі, як прояв не-певності самого юриста.

1 Андроников и. Л. Слово написанное и сказанное. // я хочу рассказать вам… — 2-е изд. — м., 1965. — с. 536.

Впливає на сприйняття й ефективність судової промови і її темп. Коли юрист говорить занадто швидко, то він стомлює слухачів через їхню напружену увагу за промовою. При цьому можливі випадки, ко-ли деякі промовці “ковтають” закінчення слів і навіть речень, що утруднює розуміння мови. Повільний темп навіює нудьгу і найчасті-ше сприймається байдуже, а якщо такий темп поєднується з невираз-ністю промови, то різко знижується активність слухачів, вони відвер-таються і починають думати про своє (при цьому внутрішньо висло-влюючи невдоволення тим, хто говорить).

Виділені загальні вимоги до судової промови зовсім не означають дотримуватись у виступах якогось штампа. Цінність промови судді, прокурора, адвоката визначається її індивідуальністю, вираженою у ви-значених особливостях, у наявності так званої “родзинки”. Розвиваю-чи свою промову, збагачуючи її і постійно коригуючи, юридичний пра-цівник може зробити її грамотною, логічною, виразною, лаконічною і живою, що забезпечить більш високу дієвість його усних виступів.