3. Поняття культури, її основні елементи та функції

Поняття культури є складним і неоднозначним. Культура в різних її проявах є об'єктом і предметом вивчення безлічі конкретних наук. Це археологія, етнографія, історія та соціологія. Кожна з цих наук створює своє певне уявлення про культуру. Археологія по залишках, що дійшли до нашого часу, вивчає культуру історичних предків, що нині живуть або зниклих народів. Етнографія займається культурою представників різних національностей у всьому її різноманітті та цілісності. Своя точка зору на культуру як на об'єкт дослідження є у істориків і соціологів. Звідси і величезна кількість визначень даного поняття. Адже кожна з цих наук дає їй своє визначення. Не випадково тому фахівці налічують від 150 до 250 визначень культури в різних наукових областях, а всього у світовій літературі їх близько 500. Для філософії на відміну від цих наук властиво, по-перше, розгляд культури в її загальних рисах, тобто з світоглядних позицій, по-друге, під кутом зору з'ясування її місця в суспільстві та історичному процесі в цілому.

Протягом всієї історії розвитку філософської думки культура в тому чи іншому аспекті була предметом вивчення різними мислителями, літераторами, істориками. Первісне поняття культури, що існувала в стародавніх цивілізаціях Китаю (поняття "жень") і Індії (поняття "дхарма") означало насамперед цілеспрямований вплив людини на навколишнє його природу. Включало воно також і виховання та навчання самої людини. Філософи стародавньої Греції бачили в "пайдейе", тобто "вихованості", яку вони вважали синонімом культури, головне свою відмінність від "некультурних" варварів. Епоха Риму, особливо в пізній період її, органічно увібравши філософські погляди давньогрецьких мислителів, породила своє уявлення про культуру, яке більш близько до поняття цивілізації. Культура стала асоціюватися з ознаками особистого досконалості. В епоху середньовіччя засилля теології і схоластики в Європі не дозволяло ставити проблему вивчення культури, як найважливішого якісного та органічного ознаки людського буття. Сам процес створення культурних цінностей і всієї діяльності людини цілком віддавався на спадок бога. Процес творчого підйому іноді ототожнювався то з проявом божої милості, то з підступами диявола. Справжнє відродження інтересу до вивчення і пізнання культури поновилося лише в епоху Просвітництва. Саме в цей період під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини, а в подальшому - ідеалу просвітителів.

Для зароджувалася буржуазної філософії характерно розуміння під культурою різних форм духовного і політичного саморозвитку суспільства і людини, що проявляються в русі науки, мистецтва, моралі, релігії та державному правлінні. Французькі просвітителі XVIII століття (Вольтер, Тюрго, Кондорсе) розуміли зміст культурно-історичного процесу як розвиток людського розуму. Мета цього процесу, на їхню думку, зробити всіх людей щасливими, що живуть у злагоді з запитами і потребами своєї "природною" природи. Проте вже в той час зародилося філософський напрямок "критики культури". Послідовники цього напряму (Руссо) засуджували не тільки культурну еволюцію, а й саму людську цивілізацію. У своїх роботах вони протиставляли чистоту і простоту вдач народів, що знаходилися на патріархальної ступені розвитку, зіпсованості і розбещеності "культурних" націй. Сприйнявши цю критику культури, як проблему загальнотеоретичного осмислення протиріч буржуазної цивілізації, представники німецької класичної філософії стали шукати вихід в усвідомленні культури як сфери "духу". Кант розглядав культуру перш за все з позицій моральної свідомості (його знаменитий категоричний імператив). Шиллер як сукупність естетичних форм свідомості, а Гегельвбачав у розвитку культури еволюцію філософського свідомості людини. З цієї точки зору, культура постає як галузь духовної свободи людини. Таким чином представники німецької класичної філософії розглядали сутність культури як єдиний ланцюг безлічі її типів і форм, розташованих у певній історичній послідовності і утворюють єдину лінію духовної еволюції людства.

Численні філософські школи ХХ століття дуже інтенсивно займалися і займаються вивченням феномена культури. Власне кажучи, саме в цей час виникла філософія культури як самостійна філософська дисципліна. Послідовники неокантіанства (Ріккерта і М. Вебер) розглядали культуру перш за все як специфічну систему цінностей та ідей, що розрізняються по їх ролі в житті і організації суспільства того чи іншого типу. Цікава концепція німецького філософа-ідеаліста О. Шпенглера. Суть її полягає в розгляді культури як організму, який володіє єдністю і відокремлений від інших йому подібних організмів. Кожному культурному організму, за Шпенглером, наперед відміряно межа, після якого культура, вмираючи, перероджується в цивілізацію. Таким чином, цивілізація розглядається як протилежність культурі. Це означає, що єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може. З цієї точки зору на культуру дуже тісно стикається теорія "локальних" цивілізацій англійського історика А. Тойнбі.

діалектико-матеріалістична філософія розглядає культуру як специфічну характеристику суспільства, яка виражає досягнутий людством рівень історичного розвитку, що включає в себе певне ставлення людини до природі і суспільству, розвиток творчих сил і здібностей особистості. Найважливішою детермінує характеристикою культури є її якісна сторона. Будь-яке вираження культури є прояв якісних властивостей і ознак, ступеня розвитку людини. Реальна, жива культура невіддільна від людини як від суб'єкта культури. Власне сам процес формування людини протікає як культурно-історичний процес. Його людські якості є результат засвоєння ним мови, прилучення до існуючих у суспільстві цінностей, традицій, оволодіння властивим саме цій культурі прийомами і навичками діяльності. можна сказати, що культура - це світ людини, і, у відомому сенсі, спосіб його буття, створений і постійно відтворювати їм самим. Культура - це олюднений шар життя, "друга" штучно створена людиною природа. Там, де є людина, її діяльність, її продукти, взаємини між людьми там і є культура. Іншими словами, культура являє собою міру людського в людині.

Саме становлення особистості є не що інше, як результату культурної еволюції індивіда. Тільки засвоюючи і поєднуючи в собі певну частку суспільної культури, людина стає особистістю і персоніфікує знайдений культурний потенціал як свій власний світ, як багатство свого "Я".

Таким чином, лише освоюючи через пізнання і діяльність зовнішнє, матеріалізоване вираження культури, індивідзнаходить людську якість, стає здатним сам брати участь у культуротворчої діяльності. Культура - це процес розвиткулюдських сил і здібностей, показник міри людського в людині, характеристика розвитку людини як людської істоти, процес, який одержує своє зовнішнє вираження у всьому багатстві і різноманітті створюваної людьми дійсності, у всій сукупності результатів людської праці і думки.

Будучи вираженням способів і норм соціальної організації і регулювання життєдіяльності суспільства, культура має ряд функцій. Це соціально-регулятивна функція культури, перетворюється в нормах, традиціях і звичаях регулюючих життя суспільства. Друга, не менш важлива функція культури називається комунікативно-репродуктивної. Вона полягає в трансляції досвіду, знань, опредмечена результатів людської діяльності від покоління до покоління, чим забезпечується безперервність історичного процесу і його прогресивний розвиток. Продукти культуротворчої діяльності піддаються своєрідною перевірці, соціальному відбору: одні з них відразу входять в культурний обіг і стають складовою культурного прогресу, для інших потрібен час, щоб вони були усвідомлені і включені в соціальну практику. Соціальною функцією культури є відбір і відсіювання під час трансляції тих культурних цінностей, які залишаються у вживанні в нового покоління і тих, які відсіюються, відслуживши своє. Ця функція культури називається ціннісно-орієнтаційної.

Не можна зводити культуру лише до результатів діяльності, це й сама діяльність. саме так постає перед нами культура світоглядна, політична, технологічна, виробнича, культура людського спілкування, культура екологічна, правова і художня. Культура даної епохи тому включає в себе і результати, і способи діяльності, причому не тільки творчої, але і репродуктивної. Діяльність виступає як складова та джерело культури тоді, коли вона носить громадський характер, коли її продукти мають сенс не тільки для даного індивіда, але і для інших людей. Таким чином, культура є продуктом суспільної діяльності, незалежно від того в якій формі - колективної або індивідуальної - вона здійснювалася. Тому головний родову ознаку культури - це неприродна, діяльнісний, громадський джерело її походження і розвитку. Під цим джерелом мається на увазі громадська праця, який носить загальний характер.

Таким чином, культура - це не тільки виробництво речей та ідей в їх відірваності від людини, це виробництво самої людини у всьому багатстві і багатосторонності його громадських зв'язків і відносин, у всій цілісності його суспільного буття.